22.2. Формування нової видавничої мережі

Для книговидавничого руху в Україні цього періоду характерні дві головні організаційні ознаки: стихійність та інтенсивність розвитку. Годі було говорити про якусь узгодженість дій видавців, чиюсь централізовану підтримку чи спрямування. Кожен пробував роботи те, що міг і вмів, до чого прагнув. Швидке розкуповування в книжкових крамницях практично всіх збережених передреволюційних видавничих запасів засвідчувало стрімке підвищення попиту саме на українську книгу.

Структура книговидавничих і книгорозповсюджуючих осередків, які поклали в основу своєї програмної діяльності ствердження своїми виданнями ідеї відродження нації, активізацію просвіти й освіти серед українського населення, формувалася такими силами:

1. Видавничі спілки, товариства та інші підрозділи, які були створені в Україні після 1905 р. або ще наприкінці XIX ст. З розвитком революційної ситуації початку 1917 р. вони сміливо вийшли з напівлегального становища й відразу почали нарощувати видання своєї продукції. Передусім, це видавництво "Вік" (історія його починається в Києві з 1895 р.), видавнича спілка "Дзвін" (заснована в Києві 1907 р. В. Винниченком, Ю. Тищенком та Л. Юркевичем), видавництво "Час" (засноване в Києві 1908 р. В. Королівим-Старим), видавниче товариство "Криниця" (започатковане в Києві 1912 р.), видавництво книгарні Є. Череповського.

2. Видавництва української книги, засновані поза межами України, але перенесені до Києва напередодні революції. Серед таких можна виділити "Благодійне Товариство з видання загальнокорисних та дешевих книг" (утворене в Петербурзі у 1898 р., перенесене у 1917 р. до Києва), "Вернигора" (утворене у 1916 р. в Петрограді, перебазувалося до української столиці у 1917 р.), "Друкарь" (засноване 1916 р. в Петербурзі й наступного, 1917-го, разом з друкарнею перенесене до Києва).

2. Новоутворені видавництва та їхні підрозділи. Результативно відразу запрацювали: "Просвіта" з її однойменними видавничими осередками на місцях, "Всеувито" у Києві (Всеукраїнське видавниче товариство вчителів), "Сіяч" у Черкасах, Промінь" у Смілі, "Боян" у Полтаві, Українське видавництво Є. Вирового у Катеринославі, "Союз" у Харкові, "Рідна Стріха" у Могилеві-Подільському), "Українська Громада" у Василькові, "Український комітет" у Кролевці.

Найпоширенішою юридичною формою існування видавництв та їхніх підрозділів стали спілки, товариства, приватні особи. В умовах посилення політизації українського суспільства цілий ряд видавництв свідомо йшли на співпрацю з українськими партіями та організаціями з щирим бажанням допомогти ствердитися в свідомості людей ідеї відродження нації. Так, видавництво "Криниця" тісно співпрацювало з Українською партією соціалістів-революціонерів, "Вернигора" — з Братством самостійників, "Дзвін" фінансувався партією українських поступовців. Звідси — урізноманітнення видів видавничої продукції: книги, плакати, брошури, листівки, "метелики".

Досить поширеною була видавнича мережа "Просвіт". Розмаїтість у книгодрук вносили приватні видавництва, що ставили перед собою передусім комерційні інтереси. Цікаві нові сторінки історії видавничої справи можуть скласти персональні видавничі підрозділи видатних діячів українського відродження М. Грушевського, М. Загірної (Грінченко), Д. Дорошенка, В. Різниченка, де друкувалися переважно праці їхніх засновників.

Отож, незважаючи на ряд об'єктивних і суб'єктивних чинників (відсутність координації, брак друкарської техніки, паперу, підготовлених фахівців з числа редакторів, зрештою коштів), за короткий час видавнича мережа, починаючи від Києва, стала покривати практично всю Україну. В цілому ж тенденція до зростання кількості українських видавництв була такою: якщо 1917 р. працювало 78 видавництв, то вже наступного їх число зросло до 104.