16.3. Загальні засади редакторської засади івана федорова

Редакторська праця українського друкаря, видавця, письменника Івана Федоровича (Федорова) завдяки збереженню першодруків добре описана в українській історіографії. На жаль, про редакторську працю багатьох інших українських діячів, втілену у видрукованих книгах, є небагато історичних довідок; хоч вона й відбита у творах, але її важко відрізнити від авторської праці (тим більше, коли в одній особі маємо автора, укладача, видавця, редактора, друкаря, коректора).

Редакторська робота Івана Федорова була не тільки оригінальною на той час працею, що проявилася у сфері книгодрукування, вона також віддзеркалювала й загальні тенденції літературної праці, уявлення про текст, його композиційно-структурну організацію, особливості вираження теми. Засади редакторської праці, закладені першодрукарем й ученими-просвітителями того часу, безперечно лягли пізніше й в основу газетно-журнального редагування.

Іван Федоров, або як він сам себе називав «Іван Федорович москвитин» (про походження Федорова немає єдиної думки), як відомо, разом із друкарем-білорусом Петром Мстиславцем випустив у Москві «Апостол» (1564) і два видання «Часовника» (1565). Згодом обидва друкарі очолили друкарню в білоруському місті Заблудові, що належала магнатові Гнату Хоткевичу, видавши там «Євангеліє учительне» (1569), «Псалтир із Часословом» (1570). У Львові за допомогою ремісників Сенька Сідляра та Лаврентія Пухали І. Федоров видав «Апостол» і «Буквар» (1574). Пізніше в Острозі він надрукував грецько-слов'янську «Азбуку» (1578), «Книгу Нового завіту» і складений Тимофієм Михайловичем «Покажчик» до нєї (1580), Острозьку Біблію (1581). Видавнича й редакторська діяльність Федорова започаткувала новий етап у розвитку літератури, відкрила перед нею нові перспективи.

У ті часи редагування формувалося як діяльність, спрямована на утвердження православної ідеології. Православна церква вбачала у друкарстві не стільки засіб уніфікації літургійних книг, скільки основу ідеологічної консолідації суспільних сил, які боролися проти національно-релігійного гніту. Але друкарство вийшло за рамки цих цілей, сприяючи поширенню грамотності, посиленню прогресивних тенденцій у культурному житті. Федоров, як видавець, редактор, письменник, вбачав у книжній справі саме велику просвітительську силу.

Редакторська робота Федорова починалася з текстологічних досліджень існуючих списків книг, які він збирався друкувати. Так, видання у 1564 р. «Апостола», яке сторювалося на основі рукописних редакцій, змушувало І. Федорова та його колегу П. Мстиславця співставляти ці списки. Серйозним аргументом щодо активної участі друкарів у редагуванні «Апостола» слід вважати наявність спільних рис орфографії й пунктуації, які об'єднують всі їхні друки і відрізняють їх від подібних видань інших друкарів. Про текстологічну роботу першодрукарів писав їх сучасник Симон Будний: «Знаю, що свіжі і менші помилки ті друкарі, як самі мені вони про те розповідали, виправили на підставі старих книг, але старі перекручення маркіонівські, гомоузіанські та інших єретиків, не з книг московської казни правити і мало для цього голів Івана Федорова і Петра Тимофійового Мстиславця. Зробили те, що змогли, і за це їм інші мають бути вдячні, але це ще тільки малий початок». Думається, що редакційна правка релігійних текстів здійснювалася першодрукарями не без санкції такого знавця книжності, як митрополит Макарій.

Перед першодрукарями-редакторами постали такі завдання: обрати рукописи для текстологічної роботи, визначити обов'язкові для друкування додаткові статті, якими часто супроводжувалися рукописні книги, уточнити текст, уніфікувати правопис. Важливим редакторським завданням було і композиційно-архітектонічне оформлення тексту, що йшло ще від традицій рукописної книги. Поділ твору на фрагменти, рубрикація текстових блоків, графічно-шрифтові виділення композиційних блоків — ці способи обробки тексту були прообразом технічного та художнього редагування.

Деякі редакторські правки Федорова мали політичне значення. У рукописних «Часовниках» були молитви, в яких віруючі просили Бога дати перемогу над ворогом всім православним князям чи царям. Російський цар Іван IV, який стверджував свою самодержавність політично та економічно, хотів утвердитися ще й ідеологічно. Тому російському друкарю Федорову було вказано, щоб у подібних молитвах замість царів взагалі поставити ім’я одного царя – Івана IV. Таким чином, під час релігійних обрядів ім’я самодержця згадувалося кілька разів, а пам’ятаючи про те, що «Часовник» був ще й першою книгою, за якою вчилися молоде покоління, то ідея самодержавства прищеплювалася новому поколінню ще з дитинства.