Тема твору і предмет мовлення

У роботах із редагування аналіз авторської теми, її розробки і літературного опрацювання вважається одним із основних завдань редактора. Об'єктом редакторського аналізу стає тема рукопису з точки зору актуальності вибору, методологічної, ідеологічної й наукової розробки, з точки зору відбору фактичного матеріалу, його якості, достовірності, логічної організації текстового змісту і його мовного вираження. Що ж таке тема твору?

У науковій літературі з літературознавства, журналістики, редагування тему твору найчастіше розуміють як предмет мовлення або як коло соціальних явищ, які підлягають художньому відтворенню, як думку; в лінгвістиці — як згортку денотатної структури тексту, поняттєве ядро, семантичну макроструктуру тексту або фрейм, як компонент бінарної структури речення або тексту; в психолінгвістиці — як предмет мовлення і як компонент бінарної структури задуму.

У цілому дефініції становлять дві відносно незалежні групи: 1) поняття про тему твору і 2) поняття про тему як компонент бінарної структури речення або твору в розумінні актуального членування речення. Дефініції першої групи — це фактично аспектуальні поняття одного й того ж явища, що має назву тема твору. Деякі відмінності, наприклад, між визначеннями теми в літературознавстві, редагуванні і визначеннями в лінгвістиці тексту, що стосуються, зокрема, співвідношення предмета мовлення і теми, є результатом методологічних розбіжностей учених у розумінні мовлення і твору, породження і сприймання висловлювання, мови і свідомості, мовлення і мислення.

Огляд наукової літератури свідчить, що всі дослідники, незалежно від їхньої методологічної позиції, їхнього розуміння "теми", розглядають її як обов'язковий компонент, що конституює мовний твір і обумовлює мовні засоби, а також обсяг викладу, компонент, без якого немає процесу комунікації взагалі.

Таке розмаїття визначень теми твору якоюсь мірою виправдане, оскільки тема — явище багатогранне: вона справді на рівні денотатів (те, що позначає мовна одиниця) є згорткою денотатної структури, коли ми робимо визначення теми; на рівні поняттєвої організації твору (адже денотатна структура має поняттєву форму) являє собою поняттєве ядро, яке розкривається у творі, і т.д. У сфері літературного редагування доречно дотримуватися такого визначення, яке б максимально охоплювало всі аспекти редакторської роботи, відтворювало специфіку взаємодії редактора з текстом. Під темою твору необхідно розуміти суто текстову категорію (текстологічний підхід до висловлювання як продукту мовної діяльності автора й предмета сприймання та розуміння), яка з погляду діяльнісного безперечно є предметом мовлення. Тому тема має бути визначена в рамках текстологічних понять і співвіднесена з поняттями інших аспектів аналізу мовної діяльності людини як автора і сприймана. З текстологічного погляду і з погляду редакторського тема твору — це відображення у творі актуального факту дійсності, яке є основою змісту твору. Тема отримує різні форми вираження — образну, мовну, графічну, музичну тощо — під час предикації змісту твору, тобто реалізується у різній архітектоніці твору (системі формальних елементів і формальній структурі твору, наприклад мовній) і формує тематичну змістову систему і структуру (композицію) твору. Визначальними аспектами аналізу теми є аналіз вибору теми (актуальність теми), її розробки (формування елементів тематичної системи — змісту твору) і розкриття (формування архітектонічної системи й структури твору). У рамках тільки текстологічного погляду на тему неможливо глибоко розкрити її сутності, потрібна інтерпретація теми з погляду інших аспектів мовної діяльності. Так, з погляду діяльнісного, тема твору є предметом мовлення, тим фактом чи системою фактів, вибір якого чи яких обумовлений сферою потреб і мотивів автора або читача, метою висловлювання або сприймання і мовною ситуацією. З погляду психологічного, тема твору є поняттєвою системою або поняттям, яке формується на етапі виникнення задуму автора чи розуміння твору. Розробка теми як поняттєвої системи зумовлена особливостями інтелектуального розвитку, логіки автора або читача. Формальний погляд на тему твору, з боку його архітектоніки, зокрема лінгвістичний погляд, дозволяє розглядати тему як денотатну систему й структуру твору, де вибір кожної мовної одиниці семантично зумовлений.

Звертаємо увагу на відносний характер теми твору — відносно автора і відносно сприймача. Авторська тема і, наприклад, читацька тема — не одне й те ж. Ідеальним є той випадок, коли вони збігаються. Дуже часто читацька тема тільки приблизно відтворює авторську, в чому, власне, й полягає неадекватність розуміння твору аудиторією. Завдання редактора — наблизити читацьку тему до авторської, тобто забезпечити адекватне розуміння твору.

Принциповим для визначення теми твору є встановлення різниці між темою і предметом мовлення. Дуже часто ці поняття ототожнюються.

Предмет мовлення, на відміну від теми твору, є діяльнісною категорією, оскільки вона відображає мотивовану і спрямовану на об'єкт мовлення активність мовця. У цьому плані предмет мовлення визначається предметом діяльності (предметом-мотивом).

Предметами мовлення стають предмети діяльності, які є предметами пізнання людини. Мовлення завжди спрямоване на те, що пізнано, усвідомлено і що мотивує діяльність. Одне слово, мовлення людини залежить від її пізнання і її діяльності. У цьому розумінні можлива така дефініція предмета мовлення: будь-яка річ, явище, сторона, будь-який процес, будь-яке відношення між явищами, одне слово, все те, що було пізнано за певної форми діяльності, спрямованої на об'єкт, і про що існує якась система знань, що стала змістом мовного твору, називається предметом мовлення.

Діяльнісно-гносеологічний підхід до предмета мовлення пов'язаний із поняттям предмета як певної форми діяльності з об'єктом. При такому підході до предмета мовлення очевидна відмінність предмета і змісту мовного твору, тобто знання про предмет, яке с в творі; стає більш зрозумілою важливість предметної віднесеності змісту.

Знання про предмет, яке отримало мовне вираження в мовленні, не є тим, чим є предмет, але знання завжди стосується якогось предмета, тобто має предметну віднесеність. Мовлення, за допомогою якого має бути повідомлена про те, що є, не є тим, що є,— те, що повідомляється, це не сам предмет, а тільки мовлення.

Таким чином, ототожнюючи тему твору з предметом мовлення, ми фактично виносимо тему за межі твору у сферу предметної діяльності людини, оскільки твір охоплює сферу знань, свідомості, відображення, а не саму діяльність. Або включаємо предмет у структуру твору, вириваємо з-поза мовної дійсності й ототожнюємо його зі знанням. Тему твору необхідно розглядати на рівні відображення, знання, поняттєвої системи і говорити про предметність теми.

Нерозмежовування теми і предмета має своє пояснення. У системі ненаукового, "житейського" знання тема твору завжди ототожнюється з предметом мовлення через те, що "житейське" знання про тему є складовою "житейського" знання про ситуацію мовлення. Мовець завжди має уявлення про когось, хто десь і колись говорить про щось, що є предметом розмови, або темою. Для людини тема завше присутня в будь-якій ситуації спілкування не як ознака твору, а як ознака ситуації, оскільки людина, усвідомлюючи ситуацію спілкування, зовсім не повинна усвідомлювати себе як автора або слухача, усвідомлювати висловлювання і його особливості. Для людини в ситуації спілкування завжди існує не висловлювання з його змістом, а той предмет, який хвилює людину і про який іде мова. Тому з боку автора/слухача тема не може бути чимось іншим, ніж предметом мовлення.

Уявлення про тему як характеристику, ознаку, властивість твору розвивається у сфері наукового знання про мовлення, спілкування. Дослідник не викидає людину із ситуації спілкування і розглядає її як того, хто породжує або сприймає висловлювання. Одне слово, якщо розглядати ситуацію мовлення у вигляді обстановки комунікативного акту, то вона повинна включати в себе автора і співбесідника та те предметне оточення, яке існує в даному комунікативному акті. Характеристики відправника і сприймача інформації, а також самої інформації — це ознаки понять іншого рангу, ніж поняття обстановки. Предмет мовлення залишається включеним в ситуацію мовлення як той об'єкт, на який спрямована або мовна, або перцептивна активність людини. Пов'язаний діяльністю з людиною, предмет мовлення передбачає знання про самого себе у вигляді системи понять, яка стає змістом твору мовлення, його темою, що відноситься не до ситуації, а до мовлення.

Як і будь-яка властивість, тема — властивість відносна. Ця відносність полягає в тому, що тема визначається факторами породження висловлювання, а також в тому, що в плані усвідомлення виділена тема залежить від факторів, що зумовлюють сприймання людини, й має інтерпретаційний характер.

У розмежуванні двох підходів до теми або як ознаки ситуації мовлення, або як ознаки твору захована важливість редакторської проблеми. Розмежування "житейського" і наукового знань про тему твору має для нас принципове значення, оскільки кожне з цих знань може бути покладене редактором в основу виробничої мети, пов'язаної з аналізом теми твору. Необхідно сказати, що "житейське" знання про тему не виходить за межі різних оцінок предмета мовлення в структурі ситуації відносно соціального простору (країни, області, району, підприємства і т.д.), соціального часу (до війни, після війни; вранці й увечері; до роботи і після роботи тощо) і соціальних ролей (робітників, учених, дорослих, дітей і т.д.). У системі цього знання тему-предмет розглядають відносно актуальних у момент аналізу параметрів ситуації. Але з цього кола параметрів викидається автор із його потребами, мотивами, цілями, задумами, не береться до уваги та, реальна для автора ситуація мовлення, в якій і виникає твір. Через це в системі "житейського" знання про тему не можуть бути поставлені питання ні про формування теми, тобто перехід від задуму до повноцінного твору, ні про адекватність виявленої редактором теми авторській темі, ні про характер читання твору, оскільки аналізована конкретна тема (=предмет) є для редактора як дане, як факт, що не підлягає сумніву.

Розглядаючи визначення теми редактором, ми не повинні забувати про наявність "житейського" знання про тему, оскільки це знання традиційно і найшвидше кладеться в основу виробничого редакторського цілепокладання, через що негативно впливає на розуміння твору в тому плані, що редактор не зважає на авторську мсту, його потреби, його тему, а нав'язує авторові свою тему, ту мету, яка чужа авторові, хоч і відповідає суспільним запитам уданий момент. У системі ж наукового знання про тему редактор повинен розуміти, що між предметом мовлення, який існує в ситуації мовлення і на який спрямоване мовлення автора, і твором є певна психологічна реальність, що називається думкою. Власне думка, точніше — активізоване в свідомості автора уявлення про предмет мовлення, а не сам предмет, є змістом твору, його темою. Звідси виникає проблема формування теми, її вираження в творі, її сприймання й розуміння.

Отже, тема є атрибут твору як відчуженого від мовця продукту мовлення. Тема є конституюючий елемент змісту твору. Є основною структурою змісту, що поєднує частини твору в одне ціле. Тема — це абстракція від породження твору. Механізм виникнення теми, однак, може бути розкритий тільки на цьому процесі породження та на рівні мовлення як системи мовних дій. Тема невіддільна від самого твору, оскільки він є її формою вираження. Тема існує тільки завдяки відчуженим носіям відображення дійсності. Між відображенням дійсності як темою твору і відображенням дійсності як предметом мовлення аспектуальна різниця. Відображення дане як зміст твору — це тема; відображення дане у формі діяльності з ним — це предмет. І не розмежовувати цих аспектів — неприпустимо, як неприпустимо ототожнювати зміст твору з предметом людської діяльності.

Зі сказаного вище випливає, що під час редакторського наукового аналізу не можна оперувати термінами "тема", "предмет", "поняття", "думка" та ін. як різними поняттями одного рівня аналізу, бо вони належать до різних сфер аналізу мовлення і називають часто одне й те ж явище, але з різних боків.

У системі понять "тема твору — предмет мовлення" доречно пояснювати важливу ознаку теми — її актуальність.

Актуальність теми твору лише в рамках текстологічного підходу важко пояснити. Найчастіше актуальність визначається як своєчасність та сучасність теми. Але тоді виникає запитання, що таке своєчасність та сучасність, оскільки своєчасність — дуже загальне поняття, щоб можна було його легко застосовувати, бо авторові видасться будь-який факт своєчасним. Критерій сучасності не завжди спрацьовує, особливо по відношенню до творів на історичну тематику. Ні в якому разі не можна ототожнювати актуальність теми з її оригінальністю, бо не все, що є оригінальним, стає актуальним.

Під час визначення актуальності теми необхідно вийти за межі твору й подивитися на тему як на предмет мовлення в структурі діяльності особистості або суспільства. Для ЗМК безперечно суспільна сфера с критерієм оцінки актуальності теми.

Діяльнісний підхід до теми дозволяє виділити такі три складові актуальності: суспільна зумовленість (суспільна мотивованість), відповідність важливим суспільним завданням (суспільна цілеспрямованість) і суспільна доцільність (суспільний смисл). Тема не стане актуальною, якщо одна з цих складових буде упущена.

Суспільна зумовленість теми журналістського матеріалу може бути оцінена через поняття мотивації його виникнення. Журналістський матеріал виникає не сам собою, він не самоціль. Автор відгукується на важливі суспільні проблеми, потреби, реагує на неординарні факти. Вони турбують автора, оскільки не відповідають уявленням про суспільно необхідне, що відповідає соціальним вимогам і нормам. Ці уявлення і стають реальними мотивами діяльності автора, що й спонукає його порушувати такі теми, які певним чином є відгуками на проблеми, недоліки, недоречності життя. Актуальна тема — це така тема, яка покликана дожиття суспільними потребами й проблемами.

Відповідність важливим суспільним завданням — це той аспект аналізу вибору актуальної теми, який вказує на зв'язок теми з активним суспільним цілепокладанням. Актуальність теми тут може визначатися через включення результатів читання у сферу прийняття суспільних рішень. Актуальна тема завжди є засобом досягнення живої в даній соціальній ситуації мети — зламати певний негативний соціальний стереотип, чи позбутися якогось негативного впливу з боку певних соціальних структур, чи сприяти розвиткові ділових стосунків між підприємствами і т.д. для задоволення суспільних потреб і розв'язання суспільних проблем. Якщо тема твору не є засобом досягнення активної суспільної мети, вона не актуальна.

Активне цілепокладання найкраще визначати, вивчаючи цілі мас, урядових інститутів тощо. При цьому необхідно враховувати фахові, вікові особливості читацької аудиторії щодо цілепокладання. Може з'ясуватися, що певна тема є актуальною для обмеженої кількості людей, оскільки вона буде використана як засіб виконання певних завдань тільки малою соціальною групою. А це змушує редактора замислитися над доцільністю публікування журналістського матеріалу,— чи не краще його видрукувати, наприклад, у стіннівці або розповсюдити іншими внутрішніми інформаційними каналами в межах діяльності цієї соціальної групи.

Суспільна доцільність теми може розглядатися в системі подальшої діяльності читачів, до якої призведе журналістський твір. Якщо твір на задану тему не стимулюватиме, наприклад, позитивні вчинки читачів, не формуватиме потрібним чином їхнього світогляду, то така тема твору буде неактуальною, бо вона конфліктує з моральними й етичними устоями, поглядами суспільства.

Питання про актуальність теми тісно пов'язане з питаннями про жанр матеріалу, тип видання (чи розповсюдження), тираж, оскільки доцільність, цілеспрямованість теми виражаються у виборі типу видання, його серійності, виборі жанру матеріалу. Тому абсурдними є міркування з приводу, наприклад, "незалежної" преси, яка нібито тільки інформує читача про все, при цьому пише тільки про актуальне. Актуальність — поняття соціальне, воно може відображати інтереси або всього суспільства, або певної соціальної групи. Якщо хочете, актуальність завжди партійна, бо вона пов'язана з потребами, мотивами, цілями певної партії або партійного угруповання. Редактор, який безперечно виражає інтереси певної соціальної групи, не може бути байдужим до тем, бо вони зачіпають його інтереси. Лише в межах неактуальних й індиферентних тем редактор може "рятувати"' за свободу преси, що преса має тільки інформувати. Запропонуйте такому "тільки-інформативному" редакторові тему, яка виб'є з-під його ніг соціальну основу, як де й подінеться його хвалена "тільки-інформативність",— він зле відкине ту тему в дусі запеклого вояка за справедливі теми.

Актуальність теми — поняття соціально відносне: те, що є актуальним для автора, не завжди є таким для читача. Все залежить від мотивів, цілей, смислів кожного.