МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра безпеки життєдіяльності

План лекції з дисципліни Цивільний захист

для студентів очної та заочної форми навчання

підготовка спеціалістів, магістрів за напрямами підготовки:

• маркетинг 7.030507 8.030507

• фінанси і кредит 7.030508 8.030508

• облік і аудит 7.030509 8.030509

• менеджмент 7.030601 8.030601

• екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування 7.40106 8.40106

• харчові технології та інженерія 7.051701 8.051701

• гідротехніка (водні ресурси) 7.060103 8.060103

• агрономія 7.090101 8.090101

• технологія виробництва і переробки продукції тваринництва 7.090102 8.090102

• лісове і садово-паркове господарство7.090103 8.090103

• процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва 7.100202 8.100202

• ветеринарна медицини 7.110101 8.110101

Тема 6

Спеціальна функція в сфері цивільного захисту. Організація моніторингу потенційних загроз сільськогосподарському виробництву. Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій на агропромислових підприємствах

Дніпропетровськ 2013

План лекції з дисципліни Цивільний захист для студентів усіх факультетів очної та заочної форми навчання. ДДАУ, Дніпропетровськ, 2013.

План лекцій може бути використаний при викладанні та вивченні дисципліни Цивільний захист.

Матеріали тексту лекцій можуть бути використані для проведення практичних і семінарських занять, а також для самостійного вивчення студентами.

Склав: ст. викладач Ю.Ф. Стаценко

Рецензенти: к.т.н., доцент В.А. Шаломов

к.т.н. Г.Г. Капленко

ст. викладач А.Є. Самусєв

Методичні вказівки розглянуті та схвалені на засіданні кафедри «Безпека життєдіяльності»

Протокол № ___від___________2013р.

Зав. кафедри БЖД, професор А.С. Бєліков

Вступ

Вдивляючись в майбутнє, ми хочемо зрозуміти: чи загрожує людству - у близькій або Віддаленій перспективі - масовий голод, якщо вже зараз від нього, за даними ООН, страждає один мільярд чоловік? Чи вистачить сільському господарству земельних, водних і інших природних ресурсів, щоб задовольнити продовольчі потреби кожного жителя планети на рівні не менше 2700 ккал, в добу? Чи здатні інновації в сільському господарстві протистояти небезпечним змінам клімату і капризам природи? Нарешті, яку аграрну політику належить виробити світовій спільноті і кожній країні, щоб забезпечити високоефективне, стійке сільське господарство?

«Голод страшніший за тероризм». Це - цитата з розсекреченої вже доповіді Пентагону президентові США, в якому з цифрами і фактами доведено, що через 15 років загроза міжнародного тероризму піде на другий план. Не зникне, але поступиться сумною пальмою першості "війні за ріллю", за життєвий простір тих країн, де багато родючої землі, але мало порядку, де не зрозуміли і не оцінили стратегічні виклики і загрози XXI століття.

До другої половини XX ст. позначилися ряд глобальних проблем людства, що вимагають невідкладного рішення. До найбільш гострих відноситься група проблем, що стосується стосунків людини з довкіллям (екологічна, продовольча, проблема вичерпаності енергетичних і сировинних ресурсів). Незважаючи на величезні досягнення людства, пов'язані з впровадженням організаційних, технічних і технологічних нововведень в землеробстві і тваринництві, забезпеченість продовольством населення світу в XX ст. залишалася незадовільній. Це визначило і проблеми нового століття. Загострення світової продовольчої проблеми в XXI ст. викликане диспропорцією між зростаючим населенням планети і можливостями біосфери.

Проблема продовольчої безпеки опинилася в центрі уваги світової політики і економіки на початку 70-х рр. XX ст., коли виникла проблема дефіциту світових продовольчих ресурсів, що спонукало один з найбільш авторитетних органів ООН - Продовольчу і сільськогосподарську організацію (ФАО) - розробити міжнародну стратегію продовольчої безпеки, що стала відтоді предметом постійного обговорення на світовому і міжурядових рівнях.

Забезпечення продовольчої безпеки є глобальною проблемою: виробництво, розподіл і торгівля продуктами харчування хвилюють кожну державу незалежно від того, чи страждає його населення від голоду і недоїдання або забезпечене продовольчими товарами в достатній або надмірній кількості. Забезпечення людства повноцінними і безпечними з екологічного погляду продуктами харчування - одна з найбільш актуальних проблем сучасності, а благополуччя планети, держави, регіону - найбільш важливий показник якості життя людини, цивілізації в цілому.

За прогнозами ООН до 2020 р. населення Землі зросте до 7,5 млрд. чоловік, а до 2050 року - перевищить 9,3 млрд. чоловік. Як свідчать матеріали ФАО, щоб відповідати зростанню народонаселення світу, виробництво продовольства має бути, як мінімум подвоєно. Вже зараз за оцінками ФАО продовольства не хапає, в 2011 році число голодуючих людей досягло найвищого значення за останні 40 років і склало 1,2 млрд. чоловік, з яких більше 970 млн. мешкають в країнах, що розвиваються; 77 країн світу визнані експертами ФАО країнами з низьким рівнем доходу і дефіцитом продовольства.

Обмежений доступ населення до продовольства є також результатом впливу зміни клімату і зниження продуктивності сільськогосподарського виробництва. Сьогодні майже четверта частина грунтів планети знаходиться в стані деградації, що істотно знижує можливості забезпечення людства продовольством, в достатній кількості. Невипадково, що останніми роками на світових ринках спостерігається дефіцит ряду сільськогосподарських культур і, звичайно, зростання цін на продукти харчування.

Таким чином, сьогодні, коли продовольча криза зачіпає одну шосту частину людства і створює серйозну загрозу миру і безпеці у всьому світі, вирішення продовольчої проблеми вимагає об'єднання зусиль усієї світової спільноти. Саме тому продовольча безпека населення є найбільш важливою соціальною проблемою в найближчі десятиліття.

Еволюція поглядів на проблему продовольчого забезпечення і породила поняття "Продовольча безпека", введене ООН в міжнародну практику після найсильнішої зернової кризи 1972-1973 рр. Спочатку світова продовольча безпека розглядалася як "збереження стабільності на ринках продовольчих товарів при доступності базових продуктів харчування для усіх країн світу. Такий підхід був задекларований Генеральною Асамблеєю ООН в 1974 році в "Загальній декларації про ліквідацію голоду і недоїдання" і резолюції "Міжнародні зобов'язання по забезпеченню продовольчої безпеки у світі". У 80-і роки XX ст. сталися зміни в розумінні стану продовольчої безпеки: це не просто наявність продовольства на світовому ринку і стабільність його постачань, це, передусім, доступ до продуктів харчування для усіх людей усіх країн світу і достатність продовольства для їх активного і здорового життя.

На світовому рівні об'єктом продовольчої безпеки є усе людство. Усі офіційні визначення продовольчої безпеки характеризують її двома основними ознаками: по-перше, достатністю продовольства, і, по-друге, здатністю людей фізично і економічно отримати його. Глобальна продовольча безпека припускає, що світ в цілому робить необхідну кількість продовольства для задоволення постійно зростаючих потреб, що міняються, людей. Подібні ключові характеристики розкривають суть продовольчої безпеки у вузькому сенсі цього поняття, оскільки зв'язують мету світової продовольчої безпеки із захистом людей від голоду.

Розрізняють наступні рівні управління продовольчою безпекою: глобальний рівень, міждержавний, національний рівень, регио-нальный(місцевий), рівень домашніх господарств і індивідуальний. Досягнення продовольчої безпеки на рівні домашніх господарств має на увазі забезпечення належної кількості і якості продуктів на конкретній території, стійке постачання ними і гарантування кожній людині можливості отримати його з тим, щоб вести здорове і продуктивне життя. Продовольча безпека домашніх господарств і особиста продовольча безпека залежить від рівня доходів населення і цін на продовольчі товари.

Продовольчу безпеку регіону можна визначити як стан захищеності і фізичної безпеки, що гарантує виживання людини за рахунок власного (регіонального) виробництва продовольства. У межах однієї держави, наприклад, України, обговорювати продовольчу безпеку його окремого регіону представляється некоректним. В цьому випадку, може йтися про продовольчий обеспеспечении регіону, оскільки розвиток його економіки повинен відбуватися з урахуванням національних інтересів, раціоналізації територіально-галузевого розподілу праці, вдосконалення міжгалузевих, міжрегіональних і міжнародних продовольчих і сировинних зв'язків. Повною мірою гарантувати продовольчу безпеку може тільки держава. Воно формує зважену продовольчу політику і створює умови для її реалізації, в першу чергу, за рахунок власного виробництва продовольства на основі стійкого функціонування агропродовольчого комплексу.

Продовольча безпека держави, за визначенням ФАО, - це чітко функціонуюча система, що забезпечує усі верстви населення продуктами харчування по прийнятих фізіологічних нормах за рахунок власного виробництва і необхідного імпорту тих продуктів харчування, для виробництва яких немає внутрішніх умов. У Римській декларації про всесвітню продовольчу безпеку 1996 року, відмічено, що "продовольча безпека забезпечена у тому випадку, коли усі особи у будь-який час мають фізичний і економічний доступ до безпечного і повноцінного продовольства в об'ємах, якості і асортименті, необхідних і достатніх, щоб задовольнити свої фізіологічні потреби і переваги, які потрібні для активного і здорового життя, фізичного і соціального розвитку особистості, забезпечення здоров'я і розширеного відтворення народонаселення».

Визначення національної продовольчої безпеки, сформульоване на Римській зустрічі, містить вказівку на наступні її елементи:

- фізична доступність достатньої в кількісному відношенні, безпечної і поживної їжі;

- економічна доступність до продовольства належних об'ємів і якості усіх соціальних груп населення;

- автономність і економічна самостійність національної продовольчої системи (продовольча незалежність);

- надійність, тобто здатність національної продовольчої системи мінімізувати вплив сезонних, погодних і інших коливань на постачання продовольством населення усіх регіонів країни;

- стійкість, що означає, що національна продовольча система розвивається в режимі розширеного відтворення.

Продовольча політика держави відповідно розглядається як комплекс заходів, покликаних системно і ефективно вирішувати завдання розвитку не лише виробництва, зовнішньої торгівлі, зберігання і переробки, але і справедливого розподілу основних продуктів харчування, а також соціального розвитку сільської місцевості.

Національну продовольчу безпеку слід розглядати як елемент міжнародної. Розглядаючи проблеми майбутнього, учасники Міжнародного форуму в Ріо-де-Жанейро в 1994 році відмітили, що гарантія стійкого розвитку продовольчого ринку, боротьба з продовольчим забезпеченням населення є зобов'язаннями національних урядів на рівні індивідуума, регіону, країни, а, отже, і усієї світової спільноти. Благополучні відносно продовольчого забезпечення країни є стабілізаторами світового продовольчого ринку і джерелами підтримки продовольчої безпеки держав з несприятливими природно-кліматичними і іншими умовами ведення сільськогосподарського виробництва.

У Римській декларації основні напрями забезпечення продовольчої безпеки за допомогою національних систем регулювання аграрного виробництва виражені двома головними тезами:

- по-перше, наслідування стійкої політики і практики продовольчого, сільськогосподарського, риболовецького, лісівницького і сільського розвитку на територіях з високим або низьким потенціалом можливостей, тобто мобілізація і максимальне використання ресурсів і національного агроекономічного потенціалу кожної держави, що, кінець кінцем, веде до збільшення загальносвітових ресурсів продовольства;

- по-друге, створення умов для того, щоб продовольча, сільськогосподарська і зовнішньоторговельна політика вела до встановлення продовольчої безпеки для усіх країн шляхом чесної і орієнтованої на ринок світової торгової системи.