Лекція хviii. Західноукраїнські землі Австро-Угорської імперії

у ХIХ - на початку ХХ ст.

1.Колоніальне становище Галичини, Буковини, Закарпаття. Початок національного відродження. "Руська трійця".

2.Революція 1848 р. Її вплив на суспільно-політичний рух. Виникнення політичних партій та організацій (народовці, москвофіли, радикали).

3.Піднесення національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. Роль Галичини у національному відродженні України.

4.Перша світова війна i галицька проблема.

Наприкінці ХVIII ст. пicля поділу Польщі під владою Австро-Угорської імперії опинилися Східна Галичина, Північна Буковина i Закарпаття - західноукраїнські землі, на яких проживало 2.4 млн. українців. Більшість з них були селянами, оскільки українська шляхта, значною мірою, була колонізована ще XVI-XVII ст. Важливу роль у західноукраїнському суспільстві відігравало греко-католицьке духовенство, середні й нижчі верстви якого були тiсно пов'язанi з масами i користувалися в народному середовищi великим впливом i авторитетом.

Австрiйська бюрократія надавала привiлеї польськiй шляхтi, угорським i румунським феодалам, якi намагалися асимiлювати українське населення, здiйснювали його нещадний соцiальний визиск.

Слiд звернути увагу, що саме з середовища греко-католицького духовенства з'явилися дiячi, якi започаткували нацiональне вiдродження у Галичинi. Серед них найвизначнішими були вихованцi Львiвської семiнарiї Маркiян Шашкевич, Iван Вагилевич, Якiв Головацький - т.зв. "Руська трiйця", яка 1837 р. видала у Будапештi альманах "Русалка Днiстровая", написаний живою українською мовою.

Революцiя 1848-1849 рр. викликала нацiональну консолiдацiю захiдних українцiв, якi на противагу Польскiй Радi Народовiй, що прагнула монопольно представляти все населення Галичини, заснували свою Головну Руську Раду та її фiлiї на мiсцях. Вона висунула низку вимог, спрямованих на задоволення культурно-нацiональних потреб галицьких українцiв. У червнi 1848 р. українськi делегати взяли участь у Слов'янському конгресi в Празi, де на повний голос заговорили про нацiональнi iнтереси українського народу. Було вiдкрито кафедру української фiлологiї при Львiвському унiверситетi. Розпочалося створення українських громадських i культурних органiзацiй, вийшов перший український часопис "Зоря Галицька" та iншi українськi видання. Важливу полiтичну роль у життi краю вiдiгравали депутати-українцi в австрiйсьму рейхстазi. Українськi дiячi домагалися введення навчання українською мовою, застосування її в офiцiйному вжитку, зрiвняння в правах греко-католицького духовенства з римо-католицьким, подiлу Галичини на захiдну (польську) i схiдну (українську) адмiнiстративні одиницi. Розпочався тривалий польско-украiнський конфлiкт, в ходi якого польска адмiнiстрацiя краю та магнатсько-шляхетськi кола намагалися не допустити послаблення польської гегемонiї. Внаслiдок посилення польських впливiв у результатi невтручання Вiдня у галицькi справи в середовищi частини захiдноукраїнської iнтелiгенцiї та духовенства виникла суспiльно-полiтична течiя "москвофiльство", яке орiєнтувалося на росiйський царизм, заперечувало окремiшнiсть українського народу. Москвофiлам протидiяли "народовцi", якi активно вiдстоювали нацiональнi права українського населення Галичини. Завдяки їх зусиллям розпочалась iнтенсивна культурницька робота: почали виходити в значнiй кiлькостi українськi журнали, газети, засновувалися культурно-освітні товариства "Руська бесiда", "Просвiта", якi поширили свою дiяльнiсть на мiсцях. Почалась органiзацiя української кооперацiї, видавничої справи, суттєво зросла нацiональна свiдомiсть населення, збiльшувалася кiлькiсть iнтелiгенцiї. У 1890 р. пiд впливом М.Драгоманова засновується українська радикальна партiя, яка вперше в iстрорiї українського суспiльного руху заявила про потребу самостiйної України.

Кiнець XIX - поч. XX ст. позначився пiднесенням українського нацiонального руху в Галичинi, зростанням органiзованостi усiх верств галицького суспiльства, перетворенням Галичини в загальноукраїнський оплот, вогнище нацiональной свiдомостi. Приїзд М.Грушевського до Львова (1894), де вiн очолив кафедру iсторiї Львiвського унiверситету та Наукове товариство iм.Шевченка, супроводжувався бурхливим пiднесенням нацiональної науки. НТШ стало найважливiшим її осередком, справжньою українською академiєю наук, яка об'єднувала i схiдно- i захiдноукраїнських, а також європейських учених. Активiзувалось українське шкiльництво, яке утверджувалось у напруженiй полiтичнiй боротьбi з польскими шовіністичними колами.

Активiзувалася дiяльнiсть "Просвiти", яка у 1914 р. мала 77 регiональних вiддiлень, близько 3 тис. читалень i бiблiотек, об’єднувала понад 36 тис. членiв у львiвськiй органiзацiї i близько 200 тис. по селах. Засновуються військово-спортивнi товариства "Сокiл" i "Сiч", якi у 1914 р. нараховували у своєму складі 50 тис. членiв. У межах Австро-Угорщини збільшуваляся й кiлькiсть українських перiодичних видань (у 1913 р. - 80).

Зростала самоорганiзацiя українцiв й у сферi економiчнiй. Тривала розбудова всiх видiв кооперацiї, серед яких найчисленнiшими були кредитовi спiлки. У 1895 р. засновується українська страхова компанiя "Днiстер", яка на 1907 р. мала 213 тис. клієнтів. Важливим здобутком українства в Галичинi було встановлення гармонiйних стосункiв мiж iнтелігенцiєю та селянством, що було запорукою змiцнення українського руху. Надзвичайно важливою в цьому процесi була роль греко-католицького духовенства й особисто митрополита Андрiя Шептицького, який доклав багато зусиль у пiднесеннi всiх сфер духовного i нацiонального життя.

Суттєвi зрушення вiдбулися в полiтичнiй сферi, що виявилося насамперед у створенні низки легальних полiтичних партiй, якi мали своє представництво в парламентi та незалежно вiд свого соцiального спрямування кiнцевою метою своєї дiяльностi бачили самостiйну українську державу. В цьому була їх принципова вiдмiннiсть вiд багатьох схiдноукраїнських полiтичних партiй, бiльшiсть яких аж до кiнця 1917 р. стояла на ґрунті автономiстичних i федералiстських концепцій політичного розвитку України.

Студенти мусять знати, які політичні партiї утворилися в Захiднiй Україні на зламі столiть. Найвпливовішою була нацiонально-демократична партiя (1899), лiдерами якої були Є.Левицький, В.Охримович, Ю.Романчук, К.Левицький, М.Грушевський, I.Франко. У 1899 р. оформилась українська соцiал-демократична партiя, лiдерами якої були М.Ганкевич i С.Вiтик. Греко-католицьке духовенство утворило свою полiтичну партiю Католицько-руський союз (1896). Москвофiли заснували вiдверто проросiйську "Русскую Народную Партию", яка фiнансувалася царським урядом, проте все бiльше втрачала вплив серед населення. В 1907 р. українцi мали своє представництво у рейхстазi (27 депутатiв), та в Галицькому сеймi (32 депутати, 1913 р.). Таким чином, в Галичині, були незрiвнянно кращi умови для суспiльного i нацiонально-культурного розвитку, нiж у Схiднiй Українi, де український рух постiйно перебував пiд жорстоким репресивним тиском росiйського уряду. Посилення органiзованостi галицьких українцiв, зростання нацiональної свiдомостi в їх середовищi дало можливiсть успiшно протидiяти польському пануванню, перетворити Схiдну Галичину в загальноукраїнську нацiональну твердиню.

З початком Першої свiтової вiйни Галичина стала ареною бойових дiй. Росiйський царизм, послiдовний у своєму антиукраїнському курсi, прагнув анексувати захiдноукраїнськi землi та лiквiдувати тут усi нацiонально-культурнi здобутки. Українськi полiтичнi партiї iтаорганiзацiї з серпня 1914 р. утворили у Львовi Головну Українську раду на чолi з К.Левицьким, яка стала їх координацiйним органом. Рада виступала за створення самостiйної української держави на Надднiпpянщинi та автономiю для українцiв у межах Австро-Угорщини. Вона стала iнiцiатором перших нацiональних вiйськових формацiй з галичан i запевнила уряд у своїй лояльностi. Однак iз великого напливу добровольцiв, якi належали до органiзацiй "Сiч", "Сокiл", "Пласт", було вiдiбрано лише 2.5 тис. воякiв, що утворили легiон Українських сiчових стрiльцiв. Основна маса українцiв служила в регулярних австрiйських частинах.

З вступом росiйських вiйськ до Львова й окупацiєю Галичини функцiї Головної ради почала виконувати створена у Вiднi Загальна Українська Рада. Мiж тим росiйська окупацiйна влада безоглядно нищила усi здобутки українства в Галичинi. Були закритi всi українськi установи, редакцiї газет, заборонено вживання української мови. Тисячи галичан депортовано в Росiю. Розпочалося насильницьке насаджування росiйського православ'я, було заарештовано i вислано до Росiї митрополита А.Шептицького. Ця полiтика квалiфiкувалася кадетським лiдером П.Мiлюковим, як "європейський скандал". Однак через деякий час Галичина знов була вiдвойована австрiйцями.