10 Положень, 6 принципів, 38 завдань спрямованих на попередження загрози здоров’ю.

Таким чином визнано систему заходів, що у загальносвітовій науковий лексикон увійшли під

назвою “Заохочення до здоров’я, сприяння здоров’ю, формування пропаганда здоров’ю” і

т.д.

Треба зазначити, що феномен здоров’я привертав увагу багатьох дослідників.

Науковці використовували багато визначень і показників різного змісту. Існує понад 200

визначень здоров’я. Сучасні дослідження феномену здоров’я людини виявили обмеженість

суто медичного підходу, що визначає здоров’я, як відсутність хвороби, якщо в людини, котра

звернулася до лікаря, не виявляли симптомів захворювання, вона вважалася здоровою. За

сучасними уявленнями здоров’я вже не розглядають як суто медичну проблему. Більше того,

комплекс медичних питань становить лише малу частку проблеми. Здоров’я людини

залежить від багатьох факторів: кліматичних умов, стану навколишнього середовища,

забезпечення продуктами харчування та їх цінності, соціально-економічних умов, а також

станом медицини. Так, узагальнені підсумки дослідження в залежності здоров’я людини від

різних чинників переконують, що стан системи охорони здоров’я обумовлює в середньому

лише 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на: екологію (20%), спадковість

(20%), 50% на умови та спосіб життя. Тобто, суто медичний аспект не є головним серед

різних впливів на здоров’я людини, а отже, медичне визначення здоров’я не відповідає

життєвим реаліям.

Сучасна наука свідчить, що здоров’я людини є складним феноменом глобального

значення який має розглядатися як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична

категорії. Взагалі “здоров’я” – це природний стан організму, який характеризується його

рівновагою з навколишнім середовищем і відсутністю будь-яких хворобливих змін.

Виходячи з цього, зрозуміло, як важливо визначити здоров’я в повному обсязі.

Здоров’я людини визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) і

соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення в підтримці стану здоров’я

або в появі і розвитку хвороби, що у преамбулі статуту ВООЗ записано:

“Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не

тільки відсутність хвороб і фізичних вад”.

Таке визначення поняття “здоров’я” є найбільш чітким, зрозумілим, повним і вміщує,

насамперед, біологічні, соціальні та психологічні аспекти даної проблеми.

Виділяють три рівні опису цінності “здоров’я”:

1) біологічний – початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму,

гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;

2) соціальний – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, відношення

людського індивіда до світу;

3) особливий психологічний – здоров’я є відсутність хвороби, але швидше

заперечення її у значенні подолання (здоров’я – не тільки стан організму, але й стратегія

життя людини).

Біологічні ознаки здоров’я передбачають фізіологічно нормальний стан і

функціонування організму, тобто такий стан, за яким поточність формоутворюючих,

фізіологічних і біологічних процесів в організмі підпорядковується доцільним біологічним

процесам. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до

визначеного ступеня змінюється й її здоров’я.

На біологічному рівні здоров’я характеризується нормальною функцією організму

на всіх рівнях його організації – організму, органів, гістологічних, клітинних та генетичних

структур; нормальною поточністю типових фізіологічних і біохімічних процесів, які

сприяють вираженню та відтворенню; здатністю організму пристосовуватися до умов

існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація); здатністю

підтримувати постійність внутрішнього середовища організму; забезпеченням нормальної і

різнобічної життєдіяльності та зберіганням живої основи в організмі. Тому фізичне здоров’я

визначають такі чинники: індивідуальні особливості анатомічної будови, фізіологічні

функції в різних умовах – спокої, навантаженні, рухах, рівень фізичного розвитку і систем.

Враховуючи, що людина є соціальною істотою, то її здоров’я є соціальною цінністю і

передумовою для соціологізації особистості, для її “обростання” суспільними відносинами,

включення в ритм та життя суспільної системи. Здоров’я є мірою соціальної активності,

діяльності, відношення людини до світу.

Найбільш повно сутність соціальної цінності здоров’я сформулювали В.В. Канеп,

Г.І. Цареградцев і Б.І. Ольшанський: “Здоров’я – це не тільки одна з необхідних передумов

щастя людини, його всебічного, гармонійного розвитку. Воно є не тільки однією з умов

досягнення людиною максимальних успіхів у галузі освіти, професійної підготовки,

продуктивності праці, оптимістичного і життєстверджуючого ставлення до усього, що

відбувається. Здоров’я – це також важливий показник і чутливий індикатор благополуччя

народу”.

Здоров’я є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного,

демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних

індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та

ефективність трудових ресурсів.

Психологічний рівень здоров’я обумовлений психічними особливостями людини,

можливостями забезпечити і подолати хворобу, способом життя і розумінням того, що

здоров’я – це не тільки стан організму, але і стратегія життя. До сфери психічного здоров’я

відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини (збудливість,

емоційність, чутливість). Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів.

Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібності. Все це

обумовлює особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність

стресів, афектів. Суттєво впливають на здоров’я людини її особливі психічні стани, які не є

постійними її якостями, але виникають спонтанно або під впливом зовнішніх факторів

(розлад свідомості, зміни настрою, апатія, афектні стани, напруженість тощо).

Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, складових духовної

культури людства (освіти, науки, релігії, моралі, етики, ставлення до сенсу життя, власних

ідеалів, світогляду). Соціальне здоров’я індивіда залежить від економічних чинників, його

стосунків структурними одиницями соціуму (сім’єю, організаціями через які відбуваються

соціальні зв’язки) – праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека

існування. Враховуються також міжетнічні стосунки, різниця в доходах, рівень

матеріального добробуту. Треба зазначити, що в реальному житті всі ці 4 складові діють

одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров’я людини.

Здоров’я часто розглядається як відсутність хвороби. Медична наука приділяє цьому

велику увагу і розробила класифікацію хвороб, в яку включено тисячі найменувань і описів

механізмів, їх розвитку, клінічних проявів, лікування і прогнозів кожної з цих хвороб.

Для правильного розуміння взаємозв’язку між показниками здоров’я і взаємодією

чинників навколишнього середовища в системі “людина – здоров’я – середовище”

визначається три взаємопов’язані рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний.

Перший рівень – суспільний – характеризує стан здоров’я населення загалом і

виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують у суспільстві. Сюди

можна віднести також рівень здоров’я країн і рівень здоров’я всього світу.

Другий – групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного

трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його

члени. Саме в найближчому оточенні відбувається позитивний і негативний вплив на

здоров’я. Зважаючи на те, що переважну більшість людей взаємодіє з різними сферами

виробництва, послуг, науки, культури, соціальних інституцій і тим самим впливає на

здоров’я працівників. Важливим є теж вплив стресових ситуацій.

Третій – індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах всього

суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та

неповторного способу життя, який веде кожна людина.

Індивідуальне здоров’я абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на

найвищому щаблі ієрархічної шкали цінностей, а також у системі таких філософських

категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст і щастя життя, творча

праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожен фахівець, кожен член суспільства повинен

мати знання про здоров’я як біологічну, духовну, соціальну категорію з метою можливого

проведення оцінки та аналізу свого здоров’я, з одного боку, та вирішення поточних і

перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я – з іншого.

Всі ці рівні взаємозв’язані. Здоров’я країни таким чином визначає здоров’я світу.

Отже, кожна людина несе повну частку особистої відповідальності за здоров’я всього

людства, а все людство певною мірою відповідальне за здоров’я кожної людини.

Що ж може служити показниками здоров’я населення? На думку вчених, цілком

припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я такі демографічні показники, як

смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя, тому що демографічні

показники – це ще і дуже місткі інтегратори, що характеризують процес розвитку. Також

враховуються показники фізичного розвитку, інвалідності, захворюваності та хворобливості,

враженості окремими хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, шлунково-кишкові,

алергійні, онкологічні захворювання та інше). Як показники стану здоров’я працюючих,

найчастіше використовують захворюваність з тимчасовою втратою працездатності.

Фактичне індивідуальне здоров’я оцінюється як стан організму людини, при якому

він здатний повноцінно і без шкоди для себе виконувати свої біологічні і соціальні функції.

Для людини, залежно від віку, соціальні функції представлені навчанням, трудовою

діяльністю і, нарешті, можливістю самостійно забезпечувати своє існування в побутовому

плані, тобто обходитись без сторонньої допомоги в побуті. Про стан індивідуального

здоров’я людини роблять висновок за даними антропометрії (вимір розмі-рів тіла – зріст

стоячи, окружність грудної клітки, маса тіла та інші), результатами дослідження деяких

фізіологічних показників, оцінка яких проводиться з урахуванням віку, статі, географічних,

кліматичних та інших параметрів.

Виробляючи критерії оцінки здоров’я населення і визначаючи спрямування дії низки

відомих медико-біологічних, медико-демографічних і медико-соціальних чинників, слід

враховувати, що всі вони склалися в конкретних умовах суспільно-історичного розвитку і

взаємопов’язані.

Здоров’я населення – показник добробуту держави, тому його збереження є завданням

державного рівня. Оскільки доведено, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб

життя, то політика формування здорового способу життя є соціальною політикою за своїм

змістом і вона повинна узгоджуватися із сучасними загальновизначеними поглядами і

вимогами світової спільноти щодо формування здорового способу життя. Такі положення

викладені в Оттавській Хартії і розглянуті в Аделаїдських рекомендаціях.

Ця політика вимагає:

1) цілеспрямованих зусиль всіх політиків і діячів причетних до управлінських

рішень - прогнозування наслідків рішень, дій для суспільного і соціального

здоров’я;

2) поєнання таких зусиль;

3) прагнення суспільства до формування суспільства за стан здоров’я;

4) використання законодавчих і фіскальних заходів, оподаткування та

організаційних змін в інтересах здоров’я;

5) виявлення перешкод для здорових політичних рішень і розробка засобів їх

усунення.

Важливим компонентом цієї політики є також прагнення до полегшення політикам

здорового вибору, демонстрація шляхів пошуку оптимальних рішень сприятливих для

здоров’я людей.

Останніми роками в Україні активізується діяльність сформування здорового способу

життя (ФЗСЖ). Тепер ФЗСЖ виступає як самостійна наукова дисципліна.

Спосіб життя людини – це сукупність матеріальних умов, суспільних соціальних

установок (культура, освіта, традиції тощо), умов поведінки (включаючи соціально-

психологічну та фізіологічну реактивність) особистості і зворотний її вплив на ці умови.

Активна участь людини в процесі формування умов життя – обов’язковий елемент

поняття “спосіб життя”, оскільки спосіб життя людини – адекватна реакція на навколишне її

середовище в цілому.

Аналіз здоров’я населення України та діяльності закладів охорони здоров’я свідчить

про незадовільну медико-демографічну ситуацію, низьку народжуваність, зростання

смертності, від’ємний природій приріст населення, скорочення середньої очікуваної

тривалості життя, а також зростання і поширеність хвороб. У 1991 – 2005 роках чисельність

населення скоротилася на 2,5 мільйона, внаслідок перевищення смертності над

народжуваністю. За останнє десятиліття народжуваність населення зменшилась на 35%,

смертність збільшилась на 18,6%. Основними причинами смертності є хвороби системи

органів кровообігу, злоякісні новоутворення, травми, отруєння. Показники смертності від

хвороб серцево-судинної системи в Україні найвищі серед європейських країн. Протягом

останнього десятиліття середньоочікувана тривалість життя у чоловіків скоротилася у 2,4

роки, а у жінок на 0,9 роки. У структурі захворюваності переважають хронічні неінфекційні

хвороби, які характеризуються негативною динамікою. Поширеність серцево-судинної

патології збільшилась у 1,9 рази, бронхіальної астми – на 35,2%, онкопатології на 18%.

Сьогодні в Україна кожен 5 житель хворіє на артеріальну гіпертензію. Зростають

захворюваність і смертність від раку у зв’язку з несприятливою екологічною ситуацією та

значним постарінням населення. Важливою проблемою є зростання захворюваності на

туберкульоз, ВІЛ (СНІД), хвороби що передаються статевим шляхом. Захворюваність на

туберкульоз збільшилась за 10 років в 1,9 рази, поширеність на 34,3%. Високі рівні

захворюваності обумовлюють збільшення кількості інвалідів, яка становить сьогодні 2,5 млн.

осіб. Рівень соціальної культури населення країни залишається невисоким, значна його

частина має шкідливі для здоров’я звички.