1. Психоневрологiчнi захворювання дітей

Найпоширенішим порушенням діяльності вищої нервової системи є неврози. У наш час

в різних країнах, у тому числі й в Україні, серед дитячого і дорослого населення відмічається

досить високий рівень захворюваності на неврози. Це пов'язано з впливом різних чинників,

зокрема невідповідністю сучасного рівня науково-технічного прогресу ступеню розвитку

психофізичної адаптації організму людей, особливо дітей і підлітків.

Великий обсяг інформації, передбачений новими шкільними програмами, необхідність

постійного її осмислення, засвоєння і запам'ятовування, вимога володіння сучасними

технічними засобами, викликана комп'ютеризацією навчальних курсів тощо ― це реалії

сучасного буття учня середнього загальноосвітнього навчального закладу. Сучасний

темп навчання і життєдіяльності дітей і підлітків потребує від них значних нервово-психічних

затрат, які на фоні зменшення фізичних навантажень, поганого харчування і екологічних

катаклізмів стають факторами виникнення у них невротичних розладів.

Невроз – психогенний (як правило, конфліктогенний) нервово-психічний розлад, який

виникає в результаті ускладнення особливо важливих для людини життєвих ситуацій. Він

виявляється у специфічних клінічних феноменах за відсутності психотичних явищ.

Для неврозу характерні такі ознаки:

1) наявність психогенної причини захворювання, яка пов'язана з особливостями

міжособистісних стосунків в соціальному оточенні (класі, сім'ї тощо);

2) домінування емоційних і соматовегетативних порушень в клінічній картині неврозу як

специфічних виявів цього захворювання;

3) зворотність клінічних розладів після тривалого відпочинку, соціо-і психотерапії,

загальнозміцнюючого і транквілізуючого (заспокійливого) лікування.

Таким чином, очевидно, що у разі неврозів не змінюється анатомічна цілісність ЦНС, а

спостерігаються лише функціональні розлади. Це відрізняє їх від органічних захворювань

нервової системи, при яких порушення її діяльності обумовлюється пошкодженням нервової

тканини.

Характерною особливістю неврозу є усвідомлення хворим своїх порушень, здатність

керувати своєю поведінкою та адекватно оцінювати дійсність.

Виникнення неврозів прискорюють специфічні особистісні якості, індивідуально-

типологічні особливості, а також психофізична ослабленість в результаті захворювань,

виснаження, інтоксикації тощо. Отже, причина виникнення неврозу зумовлюється взаємодією

психо-травмуючої ситуації з вихідними характеристиками особистості.

Сучасна класифікація неврозів базується на особливостях клінічних проявів хвороби.

Виділяють неврастенію, невроз нав'язливих станів та істеричний невроз.

Неврастенія є однією з найбільш поширених форм неврозів. Для неї є характерне

поєднання підвищеної збудливості та дратівливості зі втомою та виснаженням, що швидко

розвиваються. Найчастіше причинами неврастенії у дітей та підлітків є надмірні емоційні

реакції, що є результатом несприятливої сімейної атмосфери, тривалого хвилювання, фізичного

та розумового перенапружень. Захворювання може тривати декілька місяців, а за наявності

причин, які виснажують організм, набирає ознак хронічного і протікає протягом багатьох років.

Сприяють одужанню усунення дії негативних факторів, відпочинок та лікування.

Невроз нав'язливих станів характеризується появою в процесі мислення ідей, уявлень,

потягів, сумнівів, спогадів супротив бажанню людини. Незважаючи на критичне ставлення до

нав'язливих явищ, людина не може їх позбутися зусиллям волі. Частими проявами цієї форми

неврозу є фобічні розлади, наприклад, страх захворіти невиліковною хворобою, страх смерті

тощо. Зустрічаються нав'язливий страх висоти, сходів, тісних приміщень. Такі переживання є

причиною розвитку стану безнадійності, нерішучості, розгубленості. Ще одним яскравим

прикладом нав'язливих станів є віра в забобони. У здорової людини також інколи виникають

нав'язливі сумніви чи побоювання, але вони є короткочасними, легко долаються і не

підпорядковують собі її поведінку. Невроз нав'язливих станів найчастіше виявляється в

дорослих людей, проте формується у дитячому і підлітковому віці.

Істеричний невроз характеризується надзвичайно високою чутливістю до дії зовнішніх

подразників, бурхливими проявами експресивності, емоційних та рухових реакцій. Настрій у

істериків нестійкий, характерними є швидкий перехід від сліз до сміху і навпаки, а також

схильність до фантазування. У них можуть виникати різні емоційні розлади, що виявляються в

театральних позах, голосних зітханнях, стогонах, заламуванні рук, вириванні волосся.

Вегетативні розлади виявляються у вигляді порушень діяльності шлунково-кишкового тракту

(гикавка, блювання тощо). До сенсомоторних розладів насамперед належать гіперкінези

(тремтіння рук, ніг, усього тіла), парези, тимчасові розлади мовлення. Ці розлади не пов'язані з

органічними враженнями центральної нервової системи і мають функціональний характер.

Слід зазначити, що в дітей та підлітків зустрічаються також так звані системні неврози.

Вони доповнюють симптоматику якогось певного неврозу ще й такими виявами, як розлади

мовлення, нетримання сечі тощо.

У 60-ті роки XX ст. у медичній, психологічній, педагогічній літературі з'явився новий

термін "шкільний невроз". Він характеризується багатьма симптомами (плаксивістю, втратою

апетиту, надмірною пітливістю, розладами сну, порушенням мовлення тощо), серед яких

домінують стійкий страх перед школою і небажання її відвідувати. Характерно, що симптоми

посилюються не лише в тій ситуації, коли потрібно йти до школи, але й при звичайному

згадуванні про неї. Прояви клінічної картини цього неврозу можуть зустрічатися і в цілком

здорових дітей, проте специфічне поєднання симптомів "шкільного неврозу" відрізняється від

звичайної вередливості чи впертості. Для запобігання виникненню і розвитку "шкільного

неврозу"потрібно в дошкільний період інтелектуально, морально і фізично готувати дітей до

школи: залучати до відвідування підготовчої групи дитячого садка, привчаючи їх до життя в

колективі, вдома гратися з дітьми "у школу", вчити їх читати, писати тощо.