6. Прогнозування й планування діяльності, обґрунтування виробничої програми, товарна й цінова політика підприємства
Плануванню діяльності підприємства передує розроблення його стратегії розвитку й існування. Виходячи з того, що планування діяльності фірми має здійснюватися з урахуванням законів економічної науки, його суть можна сформулювати таким чином. Планування – це центральна ланка керування, процес розроблення планів, програм і проектів на основі використання економічних законів і передового досвіду.
Планування діяльності підприємства залежно від державної політики регулювання економічних процесів може бути централізованим і децентралізованим. За умов адміністративно-командної моделі економіки планування здійснюється зверху вниз у вигляді директивних планових завдань з випуску продукції й поставки її споживачам, які заздалегідь зазначені вищими відомствами. При ринковій моделі економіки виробник самостійно шукає покупця своєї продукції.
Існує така класифікація планування:
за видами планування – стратегічне й поточне, яке підрозділяється на техніко-економічне й оперативно-виробниче;
за часом – довготермінове, середньотермінове, короткотермінове;
за об'єктом планування – план підприємства, цеху, відділу, бригади, ділянки, робочого місця;
за видами документів – бізнес-план, програма, проект, прогноз, завдання, замовлення;
за методами планування – балансове, нормативне, сіткове, графічне, програмно-цільове, економіко-математичне;
за предметом планування – планування обсягу продажів у натуральному й вартісному вираженні, кількості працюючих та оплати праці, доходів, видатків і прибутку, фінансування інвестицій, кредитування й фінансових витрат, наукових досліджень та ефективності підприємства.
Довготермінові плани, що розробляються на кілька років, можуть бути детермінованими, тобто встановленими на певний термін (5–7 років), або змінними. Плани щорічно переглядаються, уточнюються показники планованого року виходячи зі звітного. Подальші планові періоди також зазнають змінень. Ковзні плани більш об'єктивно відображають орієнтування підприємства в умовах динамічної ринкової ситуації, ніж тверді п'ятирічні.
Стратегічний план підприємства розробляється на 8–10 років виходячи з аналізу, який передбачає дослідження внутрішнього середовища підприємства з огляду на сильні й слабкі сторони, а також зовнішнього середовища з огляду на можливості й погрози, наприклад, у вигляді SWOT-аналізу.
Основні розділи стратегічного плану:
1. Динаміка ринку й обсягу продажів.
2. Дослідження й інновації.
3. Структурні змінення підприємства.
4. Довготерміновий план фінансування інвестицій.
Виробнича програма підприємства – це науково обґрунтоване планове завдання щодо обсягу, номенклатури, асортименту та якості продукції, що випускається, розроблене на основі укладених договорів і затверджене на підприємстві відповідним органом. Виробнича програма планується на всіх підприємствах, що випускають продукцію для реалізації споживачам або виконують окремі види робіт і послуг. Програмою передбачено розраховування обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) залежно від виробничих потужностей, наявних матеріальних й трудових ресурсів.
Натуральні одиниці (штуки, тонни, метри й т. ін.) характеризують виробничу спеціалізацію підприємства та його частку на ринку, а також продуктивність праці, але застосовуються тільки для продукції однорідного призначення.
Трудові одиниці – години та хвилини робочого часу – застосовуються у внутрішньовиробничому плануванні для оцінювання трудомісткості одиниці продукції й виробничої програми. Найпоширеніший показник – трудомісткість, або нормовані витрати робочого часу на виготовлення продукції, виконання послуги, що розраховується в нормо-годинах, він являє собою обсяг виробництва, який повинен виконати колектив цеху, підприємства.
Виробнича програма складається з таких розділів:
1. Планове завдання щодо обсягу, номенклатури й асортименту продукції, що випускається.
2. Планове завдання щодо якості продукції, що випускається.
3. План зі спеціалізації й кооперування.
Основою для розроблення виробничої програми є результати маркетингових досліджень, портфель замовлень, наявність виробничих потужностей і ресурсів на підприємстві.
До показників виробничої програми в грошовому вираженні належать: обсяг продажів, реалізована продукція, дохід, товарна й валова продукція, чиста й умовно-чиста продукція, нормативно-чиста продукція, валовий і внутрішньовиробничий оборот, нормативна вартість оброблення.
Запланований обсяг реалізованої продукції Vр можна визначити за формулою (5.4).
Товарна продукція – це готова продукція, призначена для реалізації на сторону, а також для задоволення власних потреб як виробничого, так і невиробничого характеру. Обсяг валової продукції Vв складається з обсягів товарної продукції й залишків незавершеного виробництва, напівфабрикатів та інструментів власного виробництва на початок і кінець планового періоду:
Валова продукція = Товарна продукція ± Зміна залишків незавершеного виробництва за період.
Реалізована продукція (дохід) дорівнює товарній продукції в тому випадку, коли залишки готової продукції на складі на початок і кінець періоду не змінюються. При збільшенні залишків на складі обсяг реалізації буде меншим від обсягу товарної продукції; при зменшенні залишків обсяг реалізації буде більшим від обсягу товарної продукції на величину зменшення запасів готової продукції.
Чиста продукція – це заново створена вартість на підприємстві.
Обсяг чистої продукції можна визначити за формулою
Vчп = Vт – МВ – А, (6.1)
де МВ – матеріальні витрати;
А – річні витрати на амортизацію;
Vт – обсяг товарної продукції.
Умовно-чиста продукція – це заново створена вартість, але з урахуванням амортизаційних відрахувань, яку знаходять за формулою (5.2).
Показники чистої й умовно-чистої продукції використовуються для аналізу структури вартості продукції (робіт, послуг), планування фонду оплати праці.
Якісні показники виробничої програми – це сортність, марка, уміст корисного компонента, частка продукції, що відповідає міжнародним стандартам або більша за них, частка експортної продукції, найважливіші технічні параметри продукції, що випускається.
Обсяг продукції виражається в натуральних одиницях – погонних метрах, метрах кубічних, штуках, кілограмах, тоннах, секціях тощо, а також в умовних одиницях залежно від специфіки продукції.
Виробнича потужність, що є вихідним пунктом планування виробничої програми підприємства, відображає потенційні можливості об'єднань, підприємств, цехів з випуску продукції. Під виробничою потужністю підприємства розуміють максимально можливий випуск продукції в номенклатурі й асортиментах планового року при повному використанні виробничого встаткування з урахуванням запланованих заходів щодо впровадження передової технології виробництва та інших інноваційних проектів. Виробнича потужність визначається в тих самих одиницях, що й обсяг виробництва продукції.
Розрахунок виробничої потужності підприємства ведеться по всіх його підрозділах у такій послідовності:
по агрегатах і групах технологічного встаткування;
по виробничих ділянках;
по основних цехах і підприємству загалом.
Виробнича потужність підприємства визначається потужністю головних цехів, ділянок, агрегатів, де виконуються основні найбільш трудомісткі технологічні процеси й операції з виготовлення виробів.
У розрахунках виробничої потужності підприємства враховується все встаткування, закріплене за основними виробничими цехами, за винятком резервного й спеціальних ділянок для навчання робітників.
Виробнича потужність змінюється протягом року, тому розрізняють вхідну, вихідну й середньорічну потужності. Вхідну потужність визначають на початок року за наявним устаткуванням, вихідну – на кінець планового періоду з урахуванням уведення й вибування потужності внаслідок капітального будівництва, модернізації встаткування, удосконалення технології й організації виробництва.
Середньорічну потужність Мсер розраховують шляхом додавання до вхідної потужності Мвх середньорічної потужності Мвв, що вводиться, і віднімання середньорічної потужності Мвиб, що вибуває з урахуванням терміну дії Тд:
.
(6.2)
Шляхи збільшення виробничої потужності:
уведення в дію нових цехів і розширення діючих;
реконструкція;
технічне переустаткування виробництва;
організаційно-технічні заходи;
збільшення часу роботи встаткування;
змінення номенклатури продукції або зменшення трудомісткості;
використання технологічного встаткування на умовах лізингу з поверненням у строки, визначені лізинговою угодою.
Для розрахунку виробничої потужності необхідно мати такі дані:
плановий фонд робочого часу одного верстата;
кількість машин;
продуктивність устаткування;
трудомісткість виробничої програми;
планова кількість устаткування;
досягнутий відсоток виконання норм виробітку.
Товарна політика – це багатовимірна, складна сфера діяльності підприємства, що потребує прийняття рішень стосовно конкретних особливостей товарної номенклатури, товарного асортименту, використання назв марок, упакування, сервісних послуг, каналів розподілу товару.
В умовах ринкових відносин формування асортиментів є однією з найважливіших умов організації ефективної роботи підприємства. Асортимент продукції буквально означає набір предметів. Асортименти товарів – сукупність їх видів, різновидів і сортів, об'єднаних за певною ознакою. Основною ознакою для групування товарів є їх призначення – виробниче, сировинне й споживче.
Номенклатура буквально означає перелік імен. Номенклатура, або товарний асортимент, – це сукупність усіх виробів, що випускаються підприємством, різні види товарів. Кожний вид товару поділяється на асортиментні групи (типи) відповідно до функціональних особливостей, якості, ціни. Кожна група складається з асортиментних позицій (різновидів або марок), які утворюють нижній рівень класифікації.
Із найбільш універсальних параметрів, що характеризують торговельний асортимент, використовуються такі, як широта, глибина (довжина), насиченість і раціональність, гармонійність. Широта являє собою загальну кількість асортиментних груп товарів, пропонованих фірмою. Глибина (довжина) асортименту – це кількість різних варіантів виконання товару в межах окремої асортиментної групи з загальною базовою функцією, що різняться функціональними характеристиками, якістю, набором додаткових характеристик. Насиченість товарного асортименту – це загальна кількість товарних одиниць по всіх варіантах виконання окремого товару підприємства. Раціональність асортименту – здатність набору товарів найбільш повно задовольняти потреби покупців, гармонійність – це ступінь близькості між товарами різних асортиментних груп з огляду на їх призначення, канали розподілу й просування.
За широтою асортимент може бути:
широким (1 – 100 тис. найменувань);
обмеженим (менше 1000 найменувань);
вузьким (менше 200 найменувань);
спеціалізованим.
Цінова політика – це сукупність економічних та організаційних заходів, спрямованих на досягнення кращих результатів господарської діяльності, забезпечення стійкості збуту, одержання достатнього прибутку підприємства.
Найчастіше виділяють п’ять типів цінової політики:
«Ціновий лідер» – тип цінової політики, характерний для великих підприємств, що володіють значною часткою на ринку й монопольно встановлюють високі ціни;
«Слідування у фарватері» – тип цінової політики, характерний для невеликих підприємств, що випускають продукцію, подібну до продукції монополістів, не володіючи значною часткою на ринку;
«Атака» – тип цінової політики товаровиробників, які прагнуть зайняти на ринку положення лідера, різко знижуючи ціни;
«Знімання вершків» – тип цінової політики, коли при введенні нового товару на ринок покупці готові дати за нього максимально високу ціну, а продавці отримують максимальний прибуток від реалізації кожної одиниці товару;
«Проникнення» – тип цінової політики, коли на ринок виводиться товар простого виробництва за дуже низькою ціною.