Література:

1. Абрютина Н. А., Грачёв И. В. Анализ финансово–экономической деятельности предприятия. – М.: Дело и Сервис, 1998. – 256 с.

2. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности: Учебник (Н. А. Русак, В. И. Стражев, О. Ф. Мигун и др.). Под общ. ред. В. И. Стражева. – 3–е изд. – Мн.: Высшая школа, 1998. – 386 с.

3. Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 416 с.

4. Ковалёв В. В. Финансовый анализ. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 480 с.

5. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий: Учебное пособие для ВУЗов. – Мн. – М.: ИП Экоперспектива, 1997. – 498 с.

6. Степанчук С. С. Экономический анализ / Конспект лекций. Донецк: ДонГАУ, 2000. – 67 с.

7. Ходдервик К. Финансово–экономический анализ деятельности предприятий. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 316 с.

8. Экономический анализ / А. И. Гинзбург. – СПб.: Питер, 2003. – 480 с.

Тема 3. Прийоми і засоби економічного аналізу

1. Метод економічного аналізу.

2. Класифікація прийомів та методів економічного аналізу:

1. Логічні прийоми аналізу.

2. Економіко-математичні засоби аналізу.

3. Евристичні прийоми аналізу.

Визначення методу економічного аналізу. Особливості його застосування в дослідженні господарських процесів.

Групування прийомів та засобів аналізу.

Логічні прийоми аналізу: порівняння, деталізації, групування, балансовий, ланцюгових підстановок та інші.

Економіко-математичні засоби аналізу: кореляційний та дисперсійний аналіз, теорія масового обслуговування, математичне програмування.

Евристичні прийоми аналізу: аналогії, інверсії, мозкового штурму, синектики та інші.

1. Метод економічного аналізу

Метод економічного аналізу - це сукупність способів і прийомів для дослідження системи показників, що всебічно характеризують господарську діяльність підприємства в її становленні і розвитку, вивчення факторів, що впливають на зміну цих показників з метою економічного обґрунтування управлінських рішень.

Особливості методу економічного аналізу:

1. використання системи показників при вивченні господарських процесів і явищ;

2. характеристика господарських процесів у їхньому становленні, розвитку;

3. вивчення системи факторів, що впливають на зміну показників і параметрів об'єкта аналізу;

4. виявлення і вимір взаємозв'язку і взаємозалежності між показниками.

Докладніше про систему показників, що є основою всієї процедури аналізу. Під системою показників, що характеризує визначений економічний чи суб'єкт явище, розуміється сукупність взаємозалежних величин, що усебічно відображають стан і розвиток даного чи суб'єкта явища. Таке визначення носить дуже загальний характер. Тому для практичного використання в науковій літературі розроблений ряд вимог, яким повинна задовольняти система показників. Найважливішими з них, що мають методологічне значення, є:

1) необхідна широта охоплення показниками системи всіх сторін досліджуваного чи суб'єкта явища;

2) взаємозв'язок цих показників;

3) верифицируємість.

Друга вимога передбачає наявність, насамперед змістовної, тобто внутрішнього взаємозв'язку складових системи. Це потрібно розуміти в такий спосіб: щоб визнати сукупність показників системою, вона повинна мати деяке «організуюче початок», тобто щось загальні, об'єднуючі показники. Установлення цього «організуючого початку» є принциповим етапом у процесі побудови системи показників. Далі продемонструю застосування цього й іншого принципів на прикладі обґрунтування системи показників, що характеризують майнове і фінансове положення підприємства. Важливе місце повинне приділятися установленню формальних взаємозв'язків. Зокрема професор В.Е. Адамів відзначав: «…скільки б часток показників…будь-якого економічного чи явища чи процесу явища ми ні визначали, вони залишаться набором, а не системою показників доти, поки не будуть установлені змістовні і формальні взаємозв'язки між ними» [Статистичне вивчення, с.124.]

Особливо варто підкреслити вимогу верифицируємості, тобто перевірки. У теоретичних посібниках з економічного аналізу нерідко можна знайти показники, у відношенні яких неясний і алгоритм розрахунку й інформаційне забезпечення. Пізнавальна цінність таких показників сумнівна. І недарма в річних звітах західних компаній нерідко відокремлюють розділ з описом алгоритмів числення ключових індикаторів.

При побудові систем показників необхідно керуватися визначеними принципами. Найчастіше на практиці їхнє виконання чимось та стримується.

1-й принцип - деревоподібної структури системи показників припускає, що найчастіше в системі повинні наличествовать приватні й узагальнюючі показники, причому найбільш оптимальним вважається забезпечення логічного розгортання приватних показників в узагальнюючі. Наприклад, ресурси підприємства можуть бути зведені в три групи – матеріальні, трудові і фінансові. Співвідношення між цими видами ресурсів, по-перше, може залежати від виду діяльності (наприклад, у компаніях, що працюють у сфері високих технологій, значимість витрат, зв'язаних із трудовими ресурсами, може бути щодо меншої; у фінансових компаніях висока значимість фінансових ресурсів і т.п.) По-друге, співвідношення між видами ресурсів визначено. Ефективність кожного виду ресурсів оцінюється власними показниками (фондовіддача, продуктивність праці, оборотність). Власні показники є приватними показниками в системі показників. Крім того, власні показники цілком логічно можуть бути доповнені невеликим числом узагальнюючих індикаторів, наприклад, ресурсовіддачей.

2-й принцип – видимості припускає наявність деякого набору показників, оптимального для даного підприємства. Т.т. для якісного аналізу необхідно створити таку систему показників, що охоплювала б всі істотні сторони досліджуваного явища. При цьому показники системи повинні взаємно доповнювати один одного, а не дублювати, бути істотними і, по можливості, що незначно корелюють між собою. Останнє означає, що система показників повинна відповідати принципу припустимої мультіколленіарності. Невиконання даного принципу приводить до інформаційної перевантаженості відібраної сукупності показників, оскільки показники, що корелюють, поводяться в динаміку однаково, а тому корисність одночасного включення їх у систему може виявитися сумнівною. Звичайно ж, завжди розраховувати коефіцієнти кореляції необов'язково, просто це потрібно обставина мати через.

3-й принцип – розумного сполучення абсолютних і відносних показників полягає в тім, що основне призначення будь-якої системи показників складається в зіставленні й аналізі якихось характеристик у просторово-тимчасовому розрізі. Поширеність відносних і питомих показників обумовлюється тим, що вони мають визначені переваги перед абсолютними, а саме дозволяють зіставляти непорівнянні по абсолютних величинах об'єкти, дають можливість елімінувати вплив деяких загальноекономічних факторів (наприклад, інфляції), більш стійкі в просторі і часі і т.ін. Відносні показники розраховуються найчастіше зіставленням двох абсолютних показників, при цьому рекомендується контролювати їхню логічну порівнянність.

Останній принцип – неформальності. Це означає, що система повинна мати максимальний ступінь аналітичності, забезпечувати можливість оцінки поточного стану підприємства і перспектив його розвитку і бути придатної для прийняття управлінських рішень. Слід зазначити, що розробка системи показників для цілей конкретного аналізу завжди має творчий характер.