2.3. Особливості цивільно-правової відповідальності на транспорті

Цивільно-правова відповідальність, у тому числі і відповідальність за порушення транспортних зобов’язань, полягає у застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру: відшкодування збитків, виплати неустойки (штрафу, пені).

Цивільно-правова відповідальність носить компенсаційний характер, оскільки її мета – відновлення порушених майнових прав кредитора і тому розмір відповідальності повинен відповідати розміру завданих збитків.

Цивільно-правові делікти на транспорті мають специфічний об’єкт посягання – майнові відносини і виражаються в порушенні або невиконанні транспортних зобов’язань [22, с. 46].

Але, разом з цим, ми вважаємо, що цивільно-правова відповідальність за порушення на транспортні має свої особливості. Цю відповідальність можна назвати спеціальною у тому плані, що її правове регулювання здійснюється не тільки цивільним, а також і спеціальним законодавством, яке враховує специфіку діяльності транспорту.

Згідно зі статтею 920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено ЦКУ, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) [25, ст. 920].

Наприклад, відповідальність перевізника за деякі порушення або неналежне виконання зобов’язань перевозу вантажів і пасажирів передбачена статтями Кодексу торговельного мореплавства України [8]; статтями Повітряного кодексу України [15].

Формами цивільно-правової відповідальності є: відшкодування збитків і сплата неустойки.

Перша застосовується у всіх випадках порушення зобов’язання при відсутності інших вказівок у законі, друга – лише тоді, коли вона встановлена для конкретного зобов’язання у нормативному порядку чи договором.

Транспортне законодавство використовує обидві ці форми, але переважною є форма сплати неустойки, причому розмір неустойки і спосіб визначення обсягу її стягнення різний і залежить від характеру порушення.

Необхідно зазначити, що за однакові за характером порушення зобов’язань на різних видах транспорту встановлюються різні види і розміри штрафу.

Потрібно відмітити, що має значення загальний порядок фіксації обставин, які мають бути підставою для притягання до цивільно-правової відповідальності суб’єктів транспортних правовідносин. По-перше, такі обставини зазначаються у відповідних товарно-транспортних документах, а у випадках розбіжностей між відправником, перевізником або одержувачем – фіксуються актами встановленої форми. По-друге, претензії, що випливають з договору перевезення, можуть бути пред’явлені перевізникові протягом конкретно встановлених часових рамок. Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її. По-третє, якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді [22, с. 48].

Розглянемо більш детально окремі норми ЦК України.

Статтею 921 ЦКУ передбачено відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу. Мова йде про те, що перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами). При цьому передбачено, що перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами) [25, ст. 921].

Згідно зі статтею 922, за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника. У разі відмови пасажира від перевезення з причини затримки відправлення транспортного засобу перевізник зобов'язаний повернути пасажиру провізну плату. Якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася внаслідок запізнення транспортного засобу, який доставив його у цей пункт, перевізник зобов'язаний відшкодувати пасажирові завдані збитки [25, ст. 922].

Статтею 923 передбачено відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу. Зокрема, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами) [25, ст. 923].

Згідно зі статтею 924 ЦКУ, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини [25, ст. 924].

Таким чином, ми бачимо, що цивільно-правова відповідальність у сфері транспорту має, перш за все, компенсаційний характер.

Розділ 3.

ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ЗА ТРАНСПОРТНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У ДЕЯКИХ

ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Виходячи із аналізу наукової літератури, можна стверджувати, що у зарубіжних країнах велике значення відводиться загальній превенції транспортних правопорушень, яка здійснюється шляхом роз'яснення у засобах масової інформації, поширення інформаційних брошур, заохочення законослухняних водіїв. Головна мета полягає у тому, щоб більше навчати учасників дорожнього руху, інформу­вати їх про роботу поліції та про нововведення у законодавстві, що стосується безпеки дорожнього руху

Прагнучи запобігти загибелі людей, захистити їх від травм і каліцтва, держава, використовуючи комплекс різних заходів, намагається обмежити шкідливу дію тран­спортних засобів на людей. Це, передусім, упровадження різних технічних новинок, що використовуються для захисту життя і здоров'я людей (подушки безпеки, травмобезпечні конструкції транспортних засобів, безпечні матеріали тощо). Разом з тим, головне в забез­печенні безпеки людей при їхньому пересуванні на вулицях і дорогах – поведінка самих людей. Забезпечуючи необхідність дотримання людьми встановлених правил і норм пересування, держава вимушена застосовувати примусові заходи до осіб, які не дотримують цих правил, що примушують їх дотримуватися встановлених правил пове­дінки. При цьому, залежно від скоєння порушення, диференційовано застосовуються різні заходи. За порушення Правил дорожнього руху в більшості зарубіжних країн встановлені такі види покарань: попередження, штраф, позбавлення права на управління тран­спортними засобами на певний термін, а також тюремне ув'язнення [6, с. 40].

Здійснення незначних порушень Правил дорожнього руху в багатьох країнах тягне за собою попередження, причому у письмовій формі, про що порушнику видається офіцій­ний документ. Попередження має такі ж юридичні наслідки для порушника, як і інші адміністративні стягнення. У Німеччині, крім того, існують так звані «штрафи-попередження» – грошові стягнення у невеликому розмірі, що стягуються поліцейськими на місці порушення. Встановлено, що засобом впливу на порушників у більшості країн є накла­дення грошового штрафу. Штраф застосовується практично за всі види порушень Правил дорожнього руху в двох варіантах: як єдину можливу санкцію, так і одночасно з позбав­ленням права на управління транспортними засобами на певний термін. У деяких держа­вах за найнебезпечніші порушення Правил дорожнього руху може бути тюремне ув'яз­нення. Крім того, в Японії за велику кількість порушень дорожнього законодавства тюремне ув'язнення є альтернативою. Розміри штрафів різні. З урахуванням різниці в курсах національних валют і рівня життя в різних країнах їх важко порівняти, але навіть у межах однієї країни через існування декількох видів штрафів їхні розміри в грошовому розміри істотно відрізняються (наприклад, у Німеччині від 10 до 2 000 євро, у Великобританії – від 20 до 5 000 фунтів стерлінгів, в Японії – від 6 до 20 000 єн). У багатьох країнах застосовуються штрафи встановленого розміру (так звані фіксовані штрафи), що накладаються органами поліції. За деякі порушення штрафи фіксованого розміру стягуються на місці порушення (у Німеччині, Франції, Швеції). Штрафи, що накладаються в судовому порядку, законодавчо мають визначені верхню межу, або ж верхні і нижні межі. В Японії встановлені лише верхні межі штрафів, що накладаються поліцією. У Німеччині, Швеції за більшість порушень стягуються штрафи фіксованого розміру. Суди розглядають справи про порушення Правил дорожнього руху або у разі несплати штрафу, або у разі грубих порушень, що мали серйозні наслідки. У Великобританії ж, де встановлені фіксовані штрафи у розмірі 20 або 40 фунтів стерлінгів, порушники караються головним чином відповідно до судових рішень, винесених судами одноосібно без необхідності явки порушника [5, с. 104].

Той, хто після порушення Правил дорожнього руху отримав повідомлення про сплату грошового штрафу, повинен у двотижневий термін його оплати або опро­тестування. Даний термін обчислюється з моменту доставки повідомлення поштою. У разі невчасної оплати штрафу розмір штрафу в більшості країн автоматично збільшу­ється. Якщо ж оплату штрафу за незначне порушення проведено оперативно (у короткий термін) порушнику може бути, як заохочення, повернено частину штрафної суми (США). У деяких країнах у повідомленні про необхідність сплати штрафу указуються конкретні терміни сплати штрафу. Вони також можуть бути різними: у Великобританії – до 28 днів, Японії – до 10, Швеції відповідно до закону про стягнення штрафів – до 2 років [3, с. 140].

Позбавлення права на управління транспортними засобами застосовується в багатьох країнах відносно водіїв, які допустили порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода або виникли передумови до її здійснення. У деяких країнах (Великобританії, Франції, Німеччині) перелік порушень, за які застосовується позбавленням права на управління транспортними засобами, досить великий. У Данії, Норвегії, Швеції, США такий вид покарання передбачений головним чином за здійснення дій, що передбачають підвищений ступінь суспільної небезпеки, наприклад: залишення місця дорожньо-транспортної пригоди і ненадання допомоги потерпілому, управління транспортним засобом у стані сп'яніння, ухилення від огляду на стан сп'яніння. У Японії позбавлення права на управління транспортними засобами може бути застосовано за будь-яке порушення дорожнього законодавства, пов'язане з управлінням транспортним засобом. Крім того, у ряді країн (Великобританії, США, Франції, Німеч­чини, Швеції, Японії) водії позбавляються права на управління транспортними засобами за систематичне порушення правил протягом якогось терміну. Терміни позбавлення права на управління транспортними засобами також неоднакові, від 1 місяця до 10 і більше років. У Данії і Норвегії, наприклад, можливе довічне позбав­лення права на управління транспортними засобами [11, с. 28].

У Великобританії, Данії, Норвегії, Швеції позбавити водія права на управління транспортними засобами може тільки суд, а в Японії – комісія з безпеки дорожнього руху. В Японії поліції надано право застосування такої міри до рішення комісії на строк до 20 діб. Суди можуть також повернути водію право на управління транспортними засобами до встановленого терміну: у Великобританії після закінчення половини терміну, в Данії – не раніше, ніж через 3 роки за наявності спеціальних підстав [6, с. 41].

Після закінчення терміну позбавлення права на управління транспортними засобами у Франції посвідчення водія повертається власнику тільки після медичного обстеження у всіх випадках, коли цей термін перевищував 1 місяць, або коли такий вид покарання був застосований за управління транспортом у стані сп'яніння. У Великобританії за рішенням суду водій може бути направлений на повторну здачу іспитів водіїв, якщо термін за управління транспортними засобами перевищував 12 місяців. Кількість дорожньо-транспортних порушень з вини водіїв, що перебувають у стані сп'яніння, за кордоном, залишаються приблизно на одному рівні (10–15 %). Втім зазначені порушення як за кордоном, так і в нашій країні, маючи різний коефіцієнт суспільної небезпеки, біль­шою мірою сприяють скоєнню дорожньо-транспортних пригод, ніж інші. У цьому розумінні «пріоритет» належить керуванню транспортом у стані сп'яніння. Це порушення у 10 разів частіше, ніж перевищення швидкості, спричинило дорожньо-транспортні пригоди, нерідко – з особливо тяжкими наслідками. Тому в багатьох країнах (Великобританії, Данії, Норвегії, США, Японії) відповідальність водія у вигляді тюремного ув'язнення настає за управління транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. При цьому в Норвегії залежно від рівня перевищення допустимої концентрації алкоголю в крові водій притягується до відповідальності у вигляді позбавлення волі або з реальним, або з умовним відбуттям покарання. У Норвегії і США (у деяких штатах) за управління транспортними засобами у стані сп'яніння водій несе відповідальність у вигляді штрафу і тюремного ув'язнення одночасно [5, с. 152].

Підходи щодо покарань за порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту у зарубіжних країнах неоднакові. Найбільш суворі санкції за це діяння у випадку спричинення смерті двох або більше людей передбачені Кримінальним кодексом Киргизької Республіки – від семи до п’ятнадцяти років позбавлення волі, Кримінальним кодексом Латвійської Республіки – від трьох до п’ятнадцяти років позбавлення волі, Кримінальним кодексом Республіки Молдова – від п’яти до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Найбільш м’які санкції за це діяння передбачають Кримінальним кодексом Російської Федерації – до семи років позбавлення волі, Кримінальним кодексом Республіки Білорусь – від двох до семи років позбавлення волі [2].

Отож, як ми бачимо, досліджувана проблема є актуальною не лише в Україні, а і в інших розвинених країнах світу. Вона набула соціальної гостроти. Зарубіжний та правовий досвід свідчить, що посилення відповідальності за деякі порушення Правил дорожнього руху сприяє підвищенню безпеки дорожнього руху. Головними завданнями при вирі­шенні цієї проблеми є надання населенню та фахівцям необхідної інформації з питань безпеки дорожнього руху, проведення широко­масштабних агітаційних (рекламних) компаній, робота в освітній та соціальній сферах, аналіз дорожньо-транспортних пригод, адміністративного та іншого впливу на учасників руху, дослідницька робота та інше.