
- •Розділ 1. Правопорушення на транспорті: поняття та види
- •1.1. Поняття та склад транспортних правопорушень
- •1.2. Класифікація правопорушень на транспорті
- •Розділ 2. Санкції за порушення правових відносин на транспорті
- •2.1. Особливості адміністративної відповідальності за правопорушення на транспорті
- •2.2. Особливості кримінальної відповідальності за транспортні злочини
- •2.3. Особливості цивільно-правової відповідальності на транспорті
- •Висновки
- •Список використаних джерел
- •26. Шульженко ф.П., Гайдулін о.О., Кундрик р.С. Транспортне право: Навчальний посібник // Інтернет видання [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pulib.If.Ua/part/7927.
ЗМІСТ
ВСТУП……………………..……………………………………………………..3
Розділ 1. ПРАВОПОРУШЕННЯ НА ТРАНСПОРТІ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ…………………………………………………………………………..…6
1.1. Поняття та склад транспортних правопорушень……………...…………..6
1.2. Класифікація правопорушень на транспорті………………………………8
Розділ 2. САНКЦІЇ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН НА ТРАНСПОРТІ……………………………………………………………….....10
2.1. Особливості адміністративної відповідальності за правопорушення на транспорті…………………………………………….……………………….....10
2.2. Особливості кримінальної відповідальності за транспортні злочини….15
2.3. Особливості цивільно-правової відповідальності на транспорті……….21
Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ТРАНСПОРТНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У ДЕЯКИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ…………25
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………30
Список використаних джерел……………………………………32
ВСТУП
На сьогоднішній день важко уявити життя сучасної людини без існування транспорту, кожного дня мільйони громадян користуються послугами громадського транспорту, таксі, літаками, залізничним і трубопровідним транспортом, морським і річковим. Транспорт виступає специфічною галуззю господарства, при цьому не створюючи, як інші виробничі сектори, нових матеріальних цінностей. Результатом роботи транспорту є переміщення вантажів і людей. Великою є роль галузі у підвищенні рівня життя населення та його зайнятості, адже дана сфера створює і нові робочі місця.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про транспорт», єдину транспортну систему України становлять:
транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);
промисловий залізничний транспорт;
відомчий транспорт;
трубопровідний транспорт;
шляхи сполучення загального користування.
Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України [21, ст. 21].
Проте, поруч із усіма позитивними тенденціями, доводиться констатувати той факт, що правопорушення на транспорті займають одне із провідних місць серед інших видів правопорушень. Характерною особливістю є зв'язок з транспортним засобом, взаємодіючи з яким, або знаходячись у сфері дії якого людина скоює таке правопорушення. Правильне розуміння специфіки цих правопорушень припускає і точне визначення самих транспортних засобів, про які йде мова у нормативно-правових актах. Складність даної проблеми обумовлена, по-перше, існуванням різноманітних видів транспортних засобів, які використовуються людиною; по-друге, відсутністю єдиного поняття «транспортний засіб» в технічній і юридичній літературі; по-третє, конструктивними особливостями адміністративно-правових і кримінально-правових норм, що містять різні критерії оцінки транспортних засобів як ознаки відповідних складів правопорушень; по-четверте, встановленням відповідальності за порушення правил безпеки у відношенні не тільки механічних, але і у ряді немеханічних транспортних засобів. Все це, безумовно, ускладнює вирішення проблеми правильного визначення кола транспортних засобів як однієї з істотних ознак даної групи правопорушень.
На даний час питання, що стосуються відповідальності за порушення правових відносин на транспорті є надзвичайно актуальними, оскільки у процесі активного розвитку інфраструктури України, постала нагальна необхідність приведення законодавства, що регулює дану галузь відповідно до потреб сучасного розвитку, а в останні роки і відповідно до вимог Європейського Союзу, посилилися процеси запозичення кращих зразків правового регулювання даних відносин, що у свою чергу виявилося у ратифікації ряду міжнародних документів.
Метою курсової роботи є з’ясування сучасного стану дослідження відповідальності за правопорушення на транспорті та висвітлення проблемних питань у цій сфері, аналіз ряду практичних та теоретичних моментів.
Відповідно до мети сформульовано такі завдання дослідження:
визначити суть поняття «правопорушення на транспорті» та дослідити класифікацію таких правопорушень;
визначити склад транспортних правопорушень;
проаналізувати особливості юридичної відповідальності за порушення правових відносин на транспорті;
Об’єктом дослідження є законодавство та наукова доктрина, яка стосується даного питання.
Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (26 найменувань). Загальний обсяг роботи – 35 сторінок, з яких 4 сторінки – список використаних джерел.
Розділ 1. Правопорушення на транспорті: поняття та види
1.1. Поняття та склад транспортних правопорушень
Виходячи із теорії права, необхідно згадати про те, що суб’єкти мають у правовідносинах свої права і реалізують їх, з одного боку, і виконують обов’язки – з іншого, тобто вступають у певні взаємозв’язки. Ці взаємозв’язки суб’єктів розуміються у юридичній літературі як правова поведінка. Разом з тим, коли сторони не виконують чи неналежним чином виконують свої обов’язки, порушуючи при цьому певні права своїх контрагентів, з’являється така категорія як протиправна поведінка, в якій виявляється шкідливість [13, с. 178].
Вступаючи в процес транспортування, його учасники тією чи іншою мірою можуть впливати на стан транспортних суспільних відносин, змінювати зв'язки між собою, сприяти чи, навпаки, гальмувати нормальним процес взаємодії. У такій формі бере свій початок в широкому розумінні правова поведінка на транспорті, яка може мати два прояви – корисності та шкідливості. Правова поведінка виявляється у формі дій чи бездіяльності, які впливають на відносини між суб'єктами. Правова поведінка на транспорті є одним із видів юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин, за якими норми транспортного права пов'язують виникнення, зміну чи припинення транспортних правових відносин. У правової поведінки є два різновиди: правомірна та протиправна. Для правомірної поведінки характерні: соціальна корисність; відповідність тим чи іншим чинникам, які зазначені в правових нормах; наслідки, що настають від такої поведінки, є позитивними. До протиправної поведінки можна віднести суспільно шкідливий, протиправний вчинок, вчинення якого обумовлює настання юридичної відповідальності і визнається як правопорушення [16, с. 99-100].
Виходячи із опрацьованої літератури, ми пропонуємо наступне визначення поняття «транспортне правопорушення» - це суспільно небезпечне (шкідливе, протиправне, винне) діяння деліктоздатного суб'єкта, яке передбачено нормами чинного законодавства, і яке тягне за собою юридичну відповідальність.
У Кодексі України про адміністративні правопорушення [9] та у Кримінальному кодексі України [12] транспортні правопорушення виокремлені у самостійні групи, це зумовлено наявністю єдиного родового об’єкта, загальних рис в ознаках об’єктивної та суб’єктивної сторін, а також спільних вимог до суб’єктів правопорушення.
Спробуємо проаналізувати склад транспортних правопорушень:
І. Об’єктом транспортних правопорушень є суспільні відносини у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, а також своєчасного, гарантованого переміщення пасажирів, вантажів і багажу. Причому, безпека руху транспорту тісно пов’язана з громадською безпекою.
ІІ. Об’єктивна сторона характеризується протиправною поведінкою (дією чи бездіяльністю) суб’єкта правопорушення; настанням шкідливих наслідків і причинного зв’язку між порушенням правил, норм і стандартів (дією), настанням шкідливих наслідків. Кваліфікуючими ознаками об’єктивної сторони можуть бути: повторність вчинення правопорушення або за попереднім зговором групою осіб; настання нещасних випадків з людьми або інших тяжких наслідків; створення загрози для життя або здоров’я людей; створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна.
ІІІ. Суб’єктами правопорушень на транспорті можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку, а в окремих випадках особи, яким виповнилося 14 років, а також посадові особи. Суб’єктами цивільно-правових порушень можуть бути й юридичні особи, у випадках прямо передбачених законодавством юридичні особи можуть бути суб’єктами і адміністративних правопорушень.
IV. Суб’єктивна сторона правопорушень на транспорті характеризується певним виявом зовнішнього протиправного діяння, у якому відображається мотив, мета та волевиявлення особи в цілому. Суб’єктивна сторона складу правопорушень – це внутрішні процеси, які відбуваються у психіці особи під час вчинення правопорушення, характерними сторонами якої є вина (умисна або необережна) [24, с. 100-102].
Суспільна небезпека цих правопорушень має два аспекти:
І. виникає небезпека життю та здоров’ю людей;
ІІ. спричиняється матеріальна шкода або виникає її загроза, і разом з цим, порушується безпечне функціонування самого транспорту [26].
Таким чином, ми бачимо, що транспортне правопорушення є досить складним явищем, оскільки в його основі покладено взаємодію людини і траспортного засобу.