13.3. Суспільне виробництво.

Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб людей. Суспільне виробництво має соціальний характер, тобто, зумовлює характер соціуму і саме зумовлене соціумом. Суспільне виробництво має діяльнісний характер, специфічною ознакою якого є цілеспрямованість.

Структура суспільного виробництва:

1. Матеріальне виробництво (виступає основою суспільного розвитку у класичних марксистських теоріях). Це діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища. Суспільне виробництво матеріальних благ має такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін, споживання.

2. Духовне виробництво (виробництво цінностей, норм, ідеалів). Традиційно виділяють три його форми: масове (головний суб’єкт виробництва – народ в марксизмі, колективне несвідоме у концепції Юнга), індивідуальне (виробляється окремими представниками суспільства), спеціалізоване (здійснюється певними інституціями – науковими (академії наук), мистецькими (консерваторії), освітніми (школи, коледжі, університети) тощо).

3. Виробництво потреб. В процесі перетворення природи в світ культури суспільство задовольняє одні потреби та породжує інші. Прогрес суспільства полягає в тому, що задоволення потреб не може бути повним, завжди наявний певний дефіцит, і при поступальному рухові суспільства поява нових потреб – не лише негативний момент, однак і стимул для розвитку, для появи новизни. Важливим для розумінням потреб є й те, що суспільство не стикається з потребами, як із тим, що знаходиться поза полем соціального; суспільство саме виробляє потреби, щоб потім їх задовольнити. Потреби можуть бути:

- біологічні (потреба в їжі, житлі) та соціальні (потреба у спілкуванні, визнанні з боку суспільства);

- усвідомлені та неусвідомлені;

- матеріальні (достатній рівень життя, гроші, нерухомість) та духовні (потреба у самовдосконаленні, пізнанні, розвитку естетичного смаку);

- індивідуальні (унікальні, стосуються мене як неповторного індивіда) та групові (мої потреби як представника певного соціального прошарку);

- раціональні (потреба в гармонії, порядку) та ірраціональні (сексуальні бажання, агресія).

4. Виробництво форм спілкування. Дана сфера конструює соціальний простір та забезпечує швидкість протікання соціальних процесів, виконує функцію передачі інформації та виступає індикатором соціальної солідарності. Так, сучасні дослідники сфери комунікацій (Дж. Д. Пітерс, М. Маклюен, Ж.Бодріяр, П. Вірільо) говорять про надшвидкий характер протікання соціальних процесів у суспільстві постмодерну, що зумовлене високим рівнем розвитку комунікацій. І навпаки: чим нижчий рівень розвитку комунікацій, тим більше часу існує епоха. Тому не дивно, що із розвитком сфери комунікації соціально-історичний час пришвидшується.

5. Виробництво людини. Спочатку здійснюється в мікросередовищі суспільної системи - сім’ї, потім у суспільстві. У соціальній філософії виробництво людини розглядається у широкому (охоплення усіх життєвих процесів, кінцевий результат – людина як організм та носій соціальності) та вузькому аспекті (процес виховання, залучення до суспільства - соціалізація). Ряд соціально-філософських концепцій розглядають історію суспільства як історію способів виховання індивіда та формування суб’єктивності антропологічних типів через такі інституції як влада, сексуальність, та ставлення до «іншого» (концепція М. Фуко). Постмодерністська філософія у варіанті шизоаналізу (Ж.Дельоз, Ф. Гваттарі) радикалізує тезу про виробництво людини: суспільство є полем виробництва бажання, в якому діють «машини бажання» - тіла та організми. Таке виробництво конструює людську суб’єктивність та, окрім бажання, породжує ще й його нестачу. Остання і виступає джерелом активності соціуму та змінює типи суспільних відносин на протязі історії. Розвиток суспільства у шизоаналізі – це емансипація (звільнення) бажання, декодування його, однак відразу після періоду свободи настає етап його нового кодування, з’являються нові заборони, норми, правила. Тобто, соціальний організм діє як виробництво нестачі, що є основою діяльності людини як сконструйованого типу «машини бажання».