Тема 13. Соціальна філософія та філософія історії.

13.1. Суспільство як предмет філософського осмислення.

13.2. Типи суспільств.

13.3. Суспільне виробництво.

13.4. Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.

13.5. Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.

13.1. Суспільство як предмет філософського осмислення.

Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є предметом наукового осмислення багатьох наук – історії, соціології, психології, соціальної психології, етнології, культурології тощо. Загальну ж картину дає саме соціальна філософія, яка розглядає суспільство передусім як якісно відмінну від інших форму співжиття. Ця відмінність зумовлює певну специфіку соціального пізнання, яка конкретизується в двох тезах:

 суспільство – система, в якій не існує жорсткої внутрішньої та зовнішньої детермінації, відповідно відкриті закономірності та закони його існування не можуть бути всезагальними;

 в процесі соціально-філософського пізнання суспільство пізнає саме себе. Тобто, соціально-філософське пізнання рефлексивне – в ньому співпадає суб’єкт а об’єкт пізнання.

Як і будь-яке пізнання, соціально-філософське пізнання має свою систему категорій, в якій центральним виступає категорія соціального. Розкриваючи його суть, філософія акцентує увагу на вказаній відмінності соціальної форми існування живого від усіх інших. Конкретизується соціальне рядом дихотомій – протиставлень певним «несоціальним» сферам.

Основні дихотомії наступні:

1. Соціальне – природне. Специфіка соціального визначається через дослідження його якісних відмінностей від природної реальності.

2. Соціальне – біологічне. Соціальне розглядається як різновид або форма існування органічного світу разом з його біологічними явищами. Дана дихотомія не тільки протиставляє, а й об’єднує дані категорії, адже, як було розглянуто в попередній темі, людина – основний елемент суспільства виступає складною і суперечливою єдністю соціального та біологічного.

3. Соціальне – індивідуальне. Соціальне визначається через вказівку на його колективний характер існування. Іншими словами, воно виражає надіндивідуальну природу людської діяльності і взаємодії (про це говорилось в темі 11 «Філософські проблеми свідомості» при розгляді суспільної свідомості). При такому розумінні основний акцент дослідники роблять на вивченні способів і форм соціальної взаємодії, підкреслюючи неможливість звести ці форми до індивідуальних актів свідомості і поведінки людей.

Узагальнюючи дані дихотомії, можна зробити висновок, що соціальне – це особлива форма існування, притаманна виключно людям, яка характеризується, предметністю, штучністю та різноманіттям форм взаємодії між людьми. Соціум є надбудований, надприродний світ, створений людиною для задоволення власних потреб; тобто це штучна природність, в якій існує людина. Соціум є єдністю трьох елементів:

 діяльність. Суспільство постає як діяльне середовище людей, яке постійно перетворюється ними. В цьому контексті базовим для будь-якого суспільства виступає процес суспільного виробництва;

 предметність (діяльність людей у соціумі спрямована на перетворення природи на основі свідомої, доцільної діяльності та створення світу «другої природи» - культури);

 комунікація. Суспільство постає як пронизана безліччю форм взаємодії людей система (право, мораль, релігія, держава, нація тощо).

В контексті даної структури соціум характеризується такими властивостями:

 спадкоємність – усі види людської діяльності, форми взаємодії не успадковуються генетично, як у тварин у вигляді інстинктів, а здобуваються в процесі включення окремих індивідів та соціальних груп в соціум. Без спадкоємності розвиток неможливий, людство було б вимушене тупцювати на місці. Дана спадкоємність в конкретних науках виражається, наприклад, в понятті історичної пам’яті – відчутті зв’язку та єдності з минулими поколіннями. Відомим також є концепт колективного несвідомого, який ввів в обіг Карл Густав Юнг, як сферу доіндивідуального, колективного переживання, яке забезпечує первісну єдність людства;

 системність – усі форми соціальної взаємодії тісно пов’язані між собою та знаходяться у відносинах взаємної детермінації. Марксистська соціальна філософія перевагу віддавала сфері матеріального виробництва (базису), характер якої визначала специфіку інших форм соціальної взаємодії (надбудови). Сучасна соціальна філософія відходить від такої абсолютизації, наголошуючи на тому, що конкретні історичні умови розвитку суспільства висувають на перший план неекономічні чинники розвитку (наприклад, сьогодні провідною сферою суспільного життя є сфера комунікації, а головним багатством виступає інформація.), а загалом усі сфери суспільства перебувають між собою у зв’язках взаємодетермінації, і виділення однієї з них як домінуючої є некоректним;

 історичний характер – будь-яке суспільство є конкретно-історичним суспільством, адже існує в тій чи іншій моделі соціального часу, розгортаючись в ній. В цьому контексті філософське осмислення суспільства має бути процесуальним – аналізуватись з точки зору свого історичного здійснення, місця та ролі в історії, порівнюючись з попередніми історичними типами.