Тема 11. Проблема свідомості у філософії та медицині.

11.1. Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.

11.2. Роль процесу відображення у формуванні свідомості.

11.3. Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова.

11.4. Структура свідомості та її функції.

11.5. Слово як лікувальний фактор. Сутність та місце психотерапії в сучасній медицині.

11.1. Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.

Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших явищ, процесів та предметів навколишнього світу. В тій чи іншій мірі проблема свідомості постає як центральна у філософії, адже саме завдяки свідомості людина отримує здатність дистанціюватись від світу та стає здатною запитувати про нього. Саме завдяки свідомості людина здатна створювати світ культури – перетворювати природу згідно своїх потреб.

В найзагальнішому смислі проблема свідомості у філософії обертається навколо наступних проблем:

1. Походження свідомості, її основні ознаки.

2. Статус свідомості – чи є свідомість таким же матеріальним утворенням, як і інші явища дійсності?

3. Ідеальність свідомості – звідки у свідомості здатність створювати ідеальні об’єкти, не маючи точного матеріального відповідника у світі?

4. Як співвідносяться індивідуальна та колективна свідомість?

5. Чи тільки людина володіє свідомістю?

6. Як співвідноситься свідомість і мова?

У філософії склалися такі основні концепції свідомості.

Об'єктивно-ідеалістична. Свідомість – надприродна (трансцендентальна), надособистісна ідея (світ ідей у Платона; Бог у християнських мислителів; Абсолютна Ідея у Гегеля), яка виступає субстанцією речового земного світу. Людська свідомість є результат розгортання, інобуття такої субстанції.

Суб'єктивно-ідеалістична. Свідомість людини - самодостатня суть, що містить картину самої себе і творить в собі матеріальний світ, якого поза свідомістю не існує (Дж. Берклі, Й. Фіхте, А. Шопенгауер).

Гілозоїзм – філософське вчення, яке стверджує, що вся різноманітність матеріального світу має свідомість, тобто, одушевлена. З точки зору гілозоїзму, вся матерія володіє передумовами мислення (перші грецькі філософи, Дж. Бруно).

Вульгарний матеріалізм – концепція, що зводить свідомість до її матеріального носія – мозку, а всі процеси пояснює як результат комбінації речовин в мозку (Бюхнер, Молешотт).

Соціологізаторська концепція. Свідомість ставиться в абсолютну залежність від зовнішнього, у тому числі, і соціального середовища та виховання (Д.Локк, французькі просвітники).

Діалектичний матеріалізм. Дана концепція, спираючись на діалектичну методологію, розглядає свідомість як складний, внутрішньо суперечливий феномен єдності матеріального та ідеального, об'єктивного та суб'єктивного, біологічного і соціального. Свідомість - ідеальне явище, функція, особлива властивість, продукт високоорганізованого матеріального субстрату - людського мозку.

Свідомість - продукт суспільно-історичного розвитку, поза суспільством вона не виникає і не може існувати. Її виникнення має біологічні передумови, але не зводиться до них - вирішальну роль у формування свідомості відіграє соціальне середовище та мова. Свідомість як ідеальне відображення матеріального світу не існує без мови як матеріальної форми свого вираження.

Окремі аспекти свідомості стають предметом дослідження окремих галузей медицини. Зокрема, значний інтерес являють досягнення психофармакології: впливу на свідомість, психіку людини за допомогою певних медикаментів. Окрім того, сучасна медицина все більше має справу із знаковим, вербальним характером свідомості. Найбільш показовим тут є аналіз розвитку неврозів – хворобливих станів, обумовлених психічною травматизацією, які часто пов’язані із деформацією знакового характеру свідомості та, з іншого боку, проявляються у порушеннях мови (від забувань конкретних слів, назв, імен тощо до неможливості або ж небажання говорити взагалі). Неврози, як правило, супроводжуються зміною діяльності внутрішніх органів, в свою чергу, багато соматичних хвороб ускладнюються невротичними станами (т.зв. «друга хвороба»). Остання часто стає головною, а після вилікування соматичної хвороби – і єдиною. Це дозволяє сформулювати психосоматичний підхід, який полягає у розгляді організму як єдності психічного та фізичного. До того ж, психосоматичний підхід дозволяє подолати домінуючий на протязі століть в науці та філософії психофізичний паралелізм – концепцію про співіснування двох сфер дійсності – матеріальної та психічної (душевної), які не впливають одна на одну та існують окремо (Декарт). Психосоматичний підхід розглядає людину, її свідомість не ізольовано, а у системі взаємозв’язків «організм - середовище», включаючи не лише тілесний аспект (людина як організм, тілесна конструкція), а й соціальний (людина як особистість, продукт суспільного розвитку).

Ядром матеріалістичної концепції свідомості, що дозволяє більш-менш адекватно розглядати увесь комплекс філософсько-наукових проблем свідомості, є концепція відображення.