7.2. Екзистенціалізм: загальна характеристика.

Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагічне світовідчуття того періоду.

Представниками філософії екзистенціалізму були Мартін Гайдеггер (1889-1976), Карл Ясперс (1883-1969), Жан-Поль Сартр (1905-1980), Альбер Камю (1913-1960), Лев Шестов (1866-1938), Микола Бердяєв (1874-1948) та ін. Зазвичай розрізняють релігійний (Г. Марсель, М. Бердяєв та ін.), та атеїстичний (М. Гайдеггер, Ж.П. Сартр, А. Камю та ін.) екзистенціалізм.

Екзистенціалізм виходить з ідеї принципової відсутності в суб'єкта наперед визначеної сутності, вважаючи, що існування передує сутності. Існування, або ж екзистенція - це несхоплена в поняттях людська реальність, її можна лише пережити як унікальний факт одиничного існування. На думку Ясперса, глибина екзистенції розкривається в "межових ситуаціях" - в станах страждання, боротьби, провини, смерті, сорому, любові. Вона не «є», як решта предметів у світі, вона «розкривається» у «просвітленні».

Людина спочатку існує (з'являється і займає місце в неосмисленому, речовому світі), а тільки потім визначає себе - входить в область створення смислів. Людина є те, що вона сама з себе робить. Вона є проектом самої себе та існує лише настільки, наскільки сама себе здійснює. Тому-то вона радикально вільна – ким би вона не була, вона завжди є собою, тобто, вільною. За Сартром, людина – це свобода.

Звідси Сартр виводить іншу ідею: людина відповідальна не тільки за себе, вона відповідає за всіх людей. Обираючи себе, я обираю інших, тому моя свобода – це свобода іншого. Останній у філософії Сартра грає двояку роль – з одного боку, присутність Іншого робить світ не даний виключно мені, Інший краде мою унікальність, а, отже, виступає як репресивна фігура, з якою я повинен боротись. З іншого ж боку, саме через іншого я розкриваю даний мені світ, тільки через Іншого я стаю самим собою. На думку Ясперса, Інший – необхідна для розкриття екзистенції фігура, адже тільки виходячи до Іншого через комунікацію (спосіб інтимного зближення з Іншим), я здійснююсь не просто як об’єкт, предмет, але і як свобода.

Атеїстичний екзистенціалізм виходить з положення: якщо Бога немає, то все дозволено. Богопокинутість нарешті дасть можливість людині реалізувати себе в повній мірі, не покладаючись на ілюзію потойбічного. Є лише земне існування, що в умовах смерті Бога позбавлене сенсу. Тому Камю говорить про абсурд як базове світовідчуття людини. Звідси формується найголовніша, на думку мислителя проблема філософії – чи варте життя того, щоб його прожити? На думку Камю, варте, однак лише через усвідомлення абсурдності власного існування. Людина подібна до Сізіфа – героя давньогрецьких міфів, який був покараний богами за непослух марною працею. Але усвідомивши марність та абсурд, людина стає вільною, і перетворює кару на власну долю. Тому Сартр виголошував: свобода лежить по той бік відчаю. По той бік відчаю людина постає проти влади священного, стверджуючи таким чином себе. Тому Камю замінює декартівське «я мислю, отже, існую» на «я бунтую, отже, існую».

Турбота, страх, тривога, совість, рішучість та інші модуси людської екзистенції (існування) визначаються тільки через ніщо - смерть, вони є, по суті, різними способами зіткнення з ніщо; руху до нього або тікання від нього кожної людини.

Ще одна важлива тема екзистенціалізму – тема смерті. Людина – кінечна істота, що достеменно знає про факт власної смерті. Гайдеггер визначає людське буття як «буття-до-смерті», смерть – це не-обхідна даність буття. Через це відношення до смерті створює два способи екзистенції – справжню та несправжню. Остання якраз базується на ідеї заперечення смерті; в несправжньому буття завжди помирає хтось інший, однак не я, смерть тому стає подією, що не стосується мене, про неї можна пліткувати, обговорювати, тим самим сподіваючись, що ця участь мене омине. Не будучи смертним, я не існую взагалі, я є анонім, «хтось» (das Man). Справжня ж екзистенція починається із усвідомлення власної смертності («ніхто не помре замість мене»), цей факт робить наше буття унікальним та неповторним. За Гайдеггером, присутність смерті оголює «закинутість» буття в Ніщо, тому способами розкриття справжнього існування стають стани, в яких людина відчуває хиткість буття, стани «не-по-собі». Такими виступають жах, тривога, сором.

Таким чином, екзистенціалізм – це філософія суб’єкта, позбавленого виправдань та підґрунтя, який прагне створювати себе в безодні богопокинутого абсурдного світу.