37

ЗМІСТ

ВСТУП .....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОНОМАСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ................................................................................................................6

1. Особливості топонімічних назв…………………………………….6

2. Урбонімія як розділ топоніміки……………………..……………...9

РОЗДІЛ 2. УРБОНІМІЯ М.ХЕРСОНА: СТРУКТУРА І СЕМАНТИКА ……………………………………………………………………….12

2.1. Лінійні урбоніми…………………………………………………….12

2.2 Локальні урбоніми…………………………………………………..17

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….27

ДОДАТКИ..............................................................................................................30

ВСТУП

Будь-яке розвинене й цивілізоване суспільство виявляє інтерес і турботу, яка належить топоніміці. Таке суспільство відчуває прагнення до самооцінки через вивчення й пізнання своєї історико-культурної спадщини. Паралельно з функцією орієнтирів топонім виконує функції історико-культурних, а також просторово-часових віх існування як етносу, так і його мови.

Власні назви займають значне місце у складі лексики будь-якої мови. Їх сукупність являє собою народну творчість, яка складалася століттями. Географічні назви, особливо давні, є історичними пам'ятками, тому що в них відобразилися соціальні відносини попередніх століть, особливості етнографії, побуту, а головне – мова відповідного періоду з усіма його рисами. Якби добре людина не володіла тією чи іншою мовою, її знання завжди будуть неповними й поверхневими, якщо вона не має уявлення про культуру, історію і традиції народу. Ономастична лексика робить можливим поєднання вивчення мови з літературою та історією народу, її культурою.

Першими отримали власні імена самі люди, відомі їм місця на землі, тварини (домашні й дикі) і видимі небесні світила. Ці об'єкти й їхні імена заповнювали ономастичний простір давньої людини.

Світ, у якому ми живемо, можна назвати світом імен і назв. Адже практично кожен реальний об'єкт (часто й вигаданий) має або може мати своє власне найменування. Одні назви настільки давні, що їх сприймають як ті, що виникли самі собою, оскільки невідомий їх автор, а іноді навіть і народ, мові якого це слово належало. Історія таких імен прихована від нас завісою часу. Цим відрізняються назви деяких річок, морів, гір, зірок. Навпаки, існують інші імена й назви, дата народження яких встановлена точно або навіть широко відома, вони нерідко молоді, часто відомі й автори цих слів-назв. Межі світу ономастики, що дозволяють визначити кількість таких незвичайних слів в нашій мові, віддалені від погляду навіть досвідченого дослідника.

Актуальність дослідження зумовлена підвищенням зацікавленості у мовних особливостях сучасного міста, виявленні специфічних рис мовного побуту міста. Нагальність зібрати й проаналізувати урбоніми зумовлена тим, що цей клас онімів протягом останнього півстоліття зазнав і далі продовжує зазнавати значних змін.

Власні назви внутрішньоміських об’єктів входять до складу загальнонаціональної лексики, утворюючи окремий лексичний шар, що підпорядковується законам її розвитку.

Урбоніми семантично близькі до загальних назв, проте визначаються меншою граматичною стійкістю, історично мінливіші. Їх специфіка тісно й органічно пов’язана з різними особливостями іменованих об’єктів. Урбоніми – це вид топонімів, які позначають власне ім’я будь-якого внутрішньоміського топографічного об’єкта.

Результати дослідження дають можливість виявити специфіку урбонімів м.Херсона, доповнюють висновки інших ономастів щодо регіональних особливостей української топоніміки.

Об’єктом дослідження є урбонімія м.Херсона як широкий шар лексики сучасного міста.

Предметом дослідження є словотвірна структура та лексико-семантичні особливості лексичної бази сучасних урбонімів Херсона.

Мета дослідження – здійснити структурно-семантичний аналіз урбонімії м.Херсона. Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

1. визначити поняття «топонімія», «урбонімія»;

2. з’ясувати особливості топонімічних назв;

3. виявити специфіку творення урбонімів міста;

4. дослідити природу назв внутрішньоміських об’єктів Херсона;

5. класифікувати урбоніми міста Херсона;

6. укласти словник урбонімів Херсона.

Методи дослідження. У роботі використовується синхронно-описовий метод, методи лінгвістичного спостереження, а також прийоми класифікації та систематизації.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків (словник назв внутрішньоміських об’єктів міста Херсона).

Розділ 1 теоретичні засади ономастичних досліджень

1.1. Особливості топонімічних назв

Топоніміка (від др.-грец. topos - місце і onoma - ім'я, назва) - наука, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання та вимову, а також природні та соціальні умови минулого, за яких ці назви виникли [1]. Топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, яка знаходиться на стику трьох галузей знань: географії, історії та лінгвістики.

Базовим поняттям топоніміки є топонімія - сукупність назв (топонімів) на певній території [1]. Основне значення й головне призначення географічної назви - фіксація місця на поверхні Землі. Серед топонімів виділяють різні класи, такі як: ойконіми - назви населених місць, астіоніми - назви міст, гідроніми - назви річок, дрімоніми - назви лісів, ороніми - назви гір, урбаноніми - назви внутрішньоміських об'єктів, годоніми - назви вулиць, агороніми - назви площ, дромоніми - назви шляхів сполучення, макротопоніми - назви великих незаселених об'єктів, мікротопоніми - назви невеликих незаселених об'єктів, антропотопоніми - назви географічних об'єктів, вироблених від особистого імені.

Оскільки географічні назви мають лінгвістичну природу, спостерігається тісний зв’язок топоніміки з мовознавчими науками: ономастикою – наукою про виникнення та поширення власних назв; історичною лінгвістикою; етимологією – наукою, що займається вивчення походження слів; семантикою; морфологією; фонетикою та діалектологією.

Предметом дослідження топоніміки є закономірності виникнення, формування і розвитку як окремих географічних назв, так і топонімічних систем (ландшафтів).

Топонім розуміють як узагальнену назву будь-яких топооб'єктів від великих географічних назв і адміністративно-територіальних районів до дрібних внутрішньоміських об'єктів (тобто назви вулиць, площ, міст, областей, країн і т.п.). Основне призначення, функція топонімів – це виділення, індивідуалізація, ідентифікація іменованих об'єктів серед інших.

Топоніми – це окрема категорія власних назв, що має особливі властивості.

По-перше, оскільки кожний топонім є словом, на них, незважаючи на їх семантичну відособленість, як і на інші лексичні одиниці, поширюється так званий «принцип асиметричності лінгвістичного знака»: одне і теж значення (топонімічний об'єкт у цьому випадку) може співвідноситися з декількома поняттями (топоніми та їх еквіваленти), і навпаки, один і той же топонім може означати кілька різних понять.

По-друге, як лексичні одиниці, топоніми можуть протиставлятися не тільки одиницям інших пластів лексики (наприклад, у складі іменників – іншим групам, як власних назв, так і загальних), але й один одному. Будь-якій власній назві обов'язково відповідає співвідносна з ним і назва загальна, яка називається паралельним апелятивом. Співвідношення «паралельний апелятив – ім'я власне» у певному сенсі нагадує відношення «рід – вид».

По-третє, як власна назва, топонім характеризується більш тісним, у порівнянні із загальними іменниками, зв'язком з названим об'єктом. Це безпосередньо впливає на їх лінгвістичні характеристики.

По-четверте, топонім включає в себе значний культурний компонент. Топоніми мають здатність вживатися в переносному значенні, яке, як і їх стилістична диференціація, відображає асиметричність топонімів як лексичних одиниць.

Однією з найбільш гострих проблем топоніміки є визначення критеріїв класифікації топонімів, антропонімів та інших видів ономастичної лексики, які дозволяють виділити найбільш характерні ознаки лексики такого виду. Як відомо, до теперішнього часу лінгвістами розроблено 6 класифікацій топонімічної лексики, запропонованих Ф.Паляцким, Ф.Міклошичем, С.Грабецем, Л.Гумецьким, С.Роспондом і В.Жучкевичем. Історично першою з них була описана в роботі Ф. Паляцкого в 1834 році. Ним виділено 2 групи топонімів: 1) утворені від імен засновників або власників поселення, і 2) утворені від топографічного положення об'єктів, що, як видно, не демонструє наявності єдиної класифікуючої ознаки. Можна припустити, що автор виходив з даних етимологічних розвідок. Позбавлена чіткості й класифікація Ф.Міклошича, який поділив увесь фактичний матеріал на 2 групи: 1) топоніми, що походять від назв осіб, та 2) топоніми, утворені від загальних назв; автор застосовує різні методи аналізу кожної з них. Так, якщо складові першої групи об'єднані на основі структурного параметра, то до другої групи застосовє семантичні критерії, які дозволяють згрупувати топоніми за лексико-тематичними групами: 1) земля, 2) вода, 3) рослинність, 4) тваринний світ, 5) колір, 6) будівлі, 7) заняття людей, 8) знаряддя виробництва, 9) етнічні назви, 10) назви, пов'язані з громадською діяльністю.

За морфологічними ознаками топоніми можуть поділятися на прості (кафе «Лакомка», «Настя», магазин «Смакота») і складні (кафе «Країна смажених курчат», магазин «Файна пані», «Сучасний одяг»). Складні топоніми в свою чергу можуть поділятися на групи:

• іменник + іменник (магазин «Світ Джинса»);

• прикметник + іменник (кафе «Пивна хата» );

• числівник + іменник (вулиця 21 Січня);

• ідіоматичні та інші словосполучення (Карантинний острів);

• назви-скорочення (БПК, АТБ).

Розглядаючи топонімічні класи, у роботі приділимо більше уваги класу урбонімів.