Уманський національний університет садівництва
Факультет економіки і підприємництва
Кафедра обліку і аудиту
Методичні матеріали
для самостійної підготовки
з курсу
«Управлінський облік»
Студентами денної форми навчання
освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст»
напрямку 0501 «Економіка і підприємництво»
спеціальності «Облік і аудит»
Умань - 2010
ТЕМА: “АНАЛІЗ РЕЛЕВАНТНОСТІ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ
УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ”
Питання:
Процес прийняття рішень і релевантність облікової інформації.
Рішення стосовно запасів.
Рішення стосовно ціноутворення.
Модель прийняття рішень за умови невизначеності.
ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ І РЕЛЕВАНТНІСТЬ ОБЛІКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Значну частину робочого часу менеджер витрачає на прийняття різних управлінських рішень. Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства, так і поточних проблем, що виникають у процесі господарської діяльності.
Довгострокові або стратегічні рішення пов'язані з майбутніми можливостями, які прогнозуються, і які потребують конкретних кроків сьогодні або найближчим часом. Об'єктом таких рішень зазвичай є інвестиції для збільшення виробничих потужностей, розробка нових виробів, опанування нових ринків тощо.
Поряд зі стратегічними рішеннями менеджери приймають рішення, пов'язані з використанням ресурсів у процесі поточної діяльності. Такі рішення називають короткостроковими або операційними. Вони стосуються головним чином нижчого та середнього рівнів управління. Об'єктом короткотермінових рішень можуть бути ціна і обсяг реалізації продукції, прийняття спеціальних замовлень, скорочення або розширення виробництва певних виробів тощо.
Здебільшого прийняття рішення передбачає вибір з кількох можливих варіантів того варіанта, який найкращим чином уможливлює досягнення необхідних результатів.
Отже, прийняття рішення — цілеспрямований вибір з кількох альтернативних варіантів такої дії, що забезпечує досягнення обраної мети або розв'язання певної проблеми.
Процес підготовки і прийняття рішення містить кілька етапів
Процес підготовки і прийняття рішення
Існують різні погляди на те, що є метою діяльності підприємства або організації.
Для фірм, що займаються комерційною діяльністю, такою метою може бути максимізація прибутку або майбутніх грошових надходжень, завоювання лідерства на ринку тощо. Метою некомерційних організацій здебільшого є забезпечення власними послугами споживачів у межах наявних ресурсів. Тому вибір конкретної мети залежить від сфери й умов діяльності компанії.
На шляху до обраної мети компанія може зіткнутися з різними проблемами, що потребують розв'язання. У зв'язку з цим завданням менеджера є правильний вибір мети діяльності й чітке усвідомлення наявних проблем.
Другий етап підготовки рішення полягає у виявленні дій, які можна застосовувати для досягнення поставленої мети або розв'язання певної проблеми. Це передбачає дослідження всіх можливих варіантів дій, які можуть бути обрані, але на практиці, звісно, розглядають лише кілька основних альтернатив. Наприклад, для збільшення прибутку і зміцнення власних позицій на ринку компанія може розглядати такі альтернативи:
розробляти новий виріб для існуючих ринків;
розробляти новий виріб для нових ринків;
шукати нових ринків для існуючих виробів.
Щоб зробити правильний вибір, менеджеру потрібна вся інформація про варіанти дії.
Завданням бухгалтера є забезпечення менеджера такою інформацією. Облікова інформація, що використовується для прийняття управлінських рішень, мусить бути релевантною, своєчасною і достовірною.
Релевантність означає, що дані обліку мають задовольняти конкретні інформаційні потреби користувачів. У системі бухгалтерського обліку накопичується багато інформації, але це не означає, що вся ця інформація буде корисною для менеджера. Релевантною є тільки та інформація, що може вплинути на рішення менеджера.
При цьому інформація має бути оперативно передана менеджерові, оскільки з часом вона втрачає свою цінність. Нарешті, дані обліку не мають містити помилок або упереджених оцінок. Таким чином, роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає у своєчасному забезпеченні менеджера достовірною і релевантною інформацією.
Різні типи управлінських рішень потребують різних даних. Наприклад, для визначення ціни і обсягу виробництва продукції слід зібрати інформацію про ціни на аналогічні вироби конкурентів, попит на цю продукцію, витрати на її виробництво за різних обсягів діяльності. З огляду на це для бухгалтера вирішальним є питання: "Яка саме облікова інформація необхідна менеджерові в кожному конкретному випадку?".
Оскільки значна частина рішень пов'язана з аналізом витрат і доходів, ідеться, насамперед, про релевантні витрати і доходи. Релевантними є витрати і доходи, які можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення. Але розв'язання будь-якої проблеми стосується лише майбутніх витрат і доходів.
Витрати і доходи, що мали місце в минулому, вже не можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, варіанти якого розглядаються сьогодні. Наприклад, якщо ми розглядаємо можливість заміни старого обладнання новим, то вартість придбання старого обладнання не є релевантною, бо кошти вже витрачено. Але вартість нового обладнання та можливий дохід від реалізації (списання) старого обладнання є релевантними, оскільки це стосується майбутніх операцій. Утім, усі майбутні витрати і доходи не обов'язково є релевантними. Якщо окремі види майбутніх витрат і доходів однакові для всіх варіантів, їх теж можна не брати до уваги, бо вони не зміняться внаслідок прийняття рішення.
Наприклад, ви розглядаєте питання: "Придбати комп'ютер для ведення бухгалтерського обліку чи орендувати його?". У цьому разі вартість комп'ютера й орендна плата є релевантними витратами, натомість вартість програмного забезпечення є нерелевантними витратами, оскільки вони матимуть місце в обох випадках.
Витрати й доходи, що становлять різницю між альтернативними рішеннями, називають диференціальними витратами та доходами відповідно.
Отже, релевантними є тільки майбутні диференціальні витрати і доходи.
Критерії релевантності витрат і доходів
Розглядаючи різні варіанти рішень, слід враховувати не лише дійсні (реальні), а й альтернативи витрати. Дійсні витрати — витрати, щ потребують сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських реєстрах за мірою виникнення. Альтернативні витрати — вигода, що втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.
Релевантні витрати і доходи становлять кількісний елемент релевантної інформації. Але в процесі підготовки рішення слід брати до уваги також якісні фактори. Наприклад, розглядаючи витрати на відрядження для вибору виду транспорту, не слід обмежуватися тільки порівнянням вартості квитків на поїзд та літак. Варто враховувати також тривалість поїздки та погодні умови.
Отже, завдання бухгалтера-аналітика — зібрати і проаналізувати всі релевантні показники рішення з урахуванням якісних факторів.
Аналізуючи ситуації, що виникають у процесі поточної діяльності, менеджери постійно мають справу з вибором серед альтернативних рішень. Типовими прикладами таких ситуацій є рішення: про спеціальне замовлення; про розширення чи скорочення (ліквідацію) певного сегмента діяльності; виробляти чи купувати окремі компоненти продукції тощо.
Вибір серед кількох варіантів оптимального рішення здійснюють на підставі диференціального аналізу релевантної інформації. Диференціальний аналіз — визначення та зіставлення диференціальних доходів і витрат для прийняття управлінських рішень.
Диференціальний аналіз передбачає визначення й зіставлення диференціальних витрат і доходів для прийняття управлінських рішень. Такий аналіз дає змогу зосередитися суто на релевантних даних, оскільки лише диференціальні витрати і доходи є релевантними.
Своєю чергою, шляхом зіставлення диференціальних витрат і доходів можна визначити диференціальний прибуток (або збиток), який значною мірою характеризує економічну вигоду того чи іншого рішення.
Диференціальні витрати і доходи становлять лише частину інформації, що беруть до уваги при розв'язанні питання стосовно прийняття спеціального замовлення. Слід також враховувати, що згода на ціну, нижчу за звичайну, може примусити конкурентів теж: знизити ціну. Крім того, інші замовники також можуть вимагати нижчих цін. Або клієнти, які пропонують спеціальне замовлення, з часом можуть стати постійними замовниками.
Аналіз інформації для прийняття рішень базується на калькулюванні змінних витрат, визначенні прямих і загальних постійних витрат, зіставленні маржинального доходу.
До складу змінних витрат належать витрати на оплату, доставку й страхування сировини та основних матеріалів, витрати на пакувальні матеріали, паливно-енергетичні ресурси, пов'язані з технологічним процесом, витрати на заробітну плату основних виробничих робітників.
До постійних витрат належать:
інші матеріали, пов'язані з виробництвом;
амортизація;
витрати на управління виробництвом;
витрати допоміжних цехів і лабораторій;
інші витрати, пов'язані з основним виробництвом.
Постійні витрати розподіляють між виробами пропорційно до змінних витрат.
Підґрунтям для прийняття поточних управлінських рішень є маржинальний дохід.
Утім, остаточне рішення слід приймати з огляду як на кількісні показники, так і на якісні фактори. Якісні релевантні фактори для прийняття рішення "виробляти чи купувати" можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.
Прикладом зовнішніх якісних факторів є:
надійність постачальника;
контроль якості постачальника;
взаємовідносини робітників й адміністрації у компанії постачальника;
стабільність ціни постачальника;
час, потрібний для поновлення виробництва деталей, якщо постачальник не виконує зобов'язання.
Зваживши ці чинники, компанія може відмовитися від пропозиції постачальника навіть у разі наявності позитивних диференціальних витрат, якщо вона не матиме гарантії своєчасного отримання якісної продукції за стабільними цінами.
До внутрішніх якісних факторів належать:
наявність потужності;
ноу-хау;
завантаження персоналу;
технологічні зміни.
Звісно, відсутність достатньої вільної потужності внеможливить для компанії вироблення деталей, навіть якщо це вигідніше за придбання їх. З іншого боку, бажання зберегти секрети виробництва або кваліфіковані кадри може змусити компанію відмовитися від вигідної пропозиції купувати деталі замість виробляти їх.
Можливості підприємства найчастіше обмежені. Обмеження — чинники, що обмежують виробництво або реалізацію продукції (послуг). Прикладами обмежень є: попит на продукцію, робоча сила (чисельність, кваліфікація), матеріальні ресурси, виробнича потужність, грошові кошти тощо. Діючи за умов існуючих обмежень, підприємство змушене обирати ті види продукції або послуг, виробництво яких найвигідніше.
У зв'язку з цим менеджери мають вирішити, які продукти або послуги є найприбутковішими. Отже, оптимальне використання обмежених ресурсів — це рішення, спрямоване на складання виробничої програми, котра забезпечить максимізацію прибутку за умов наявних обмежень.
Аналіз для прийняття таких рішень залежить від кількості обмежень. За наявності лише одного обмеження аналіз заради оптимального використання ресурсів підприємства базується на показнику маржинального доходу на одиницю обмежувального чинника.
Маржинальний дохід на одиницю обмежувального чинника — маржинальний дохід на одиницю продукції, що виражена в одиницях обмежувального чинника (машино-годинах, людино-годинах тощо).
При розподілі обмежених ресурсів слід зважати й на якісні чинники. Зокрема, якщо підприємство не забезпечить мінімальної потреби своїх клієнтів у всіх видах продукції або послуг, воно може втратити частину своїх постійних клієнтів, що, своєю чергою, призведе до скорочення обсягу продажу.
За наявності кількох обмежень аналіз здійснюють за допомогою лінійного програмування. Лінійне програмування - математичний метод, використовуваний для оптимізації виробничої діяльності шляхом розв'язання серії лінійних рівнянь наявних обмежень. Процес лінійного програмування має три стадії: побудова моделі; вирішення моделі; аналіз вирішення. У моделі лінійного програмування комбінації продукції кількість кожного її виробу і є змінною величиною.
Цільова функція — мета, якої намагається досягти менеджер. Рівняння цільової функції — алгебраїчне зображення мети, якої намагається досягти менеджер у процесі лінійного програмування.
Отже, оптимальною комбінацією виробів є така комбінація, що дає компанії змогу досягти мети, зображеної рівнянням цільової функції.
На практиці моделі лінійного програмування розв'язують переважно за допомогою комп'ютера. При цьому, залежно від кількості змінних у рівнянні цільової функції можна застосовувати різні методи вирішення.
