2.4. Кредитна політика

Грошові відносини проявляються не тільки у вигляді фінансів, але й у формі кредиту.

Кредит виражає економічні відносини, пов'язані із процесом розподілу та використання грошових доходів і нагромаджень. Однак, кредитні відносини відрізняються від фінансових. При фінансових відносинах господарські підприємства безповоротно перераховують у державний бюджет частину своїх власних коштів. Бюджетні кошти також безповоротно передаються підприємствам, органам освіти, соціального забезпечення і т.д.

Кредитні відносини полягають в тому, що держава, а також юридичні особи через банківську систему збирають тимчасово вільні кошти підприємств, а потім надає ці кошти у тимчасове користування у вигляді позички господарським організаціям, які мають в них потребу. Після закінчення строку ці кредити знову вертаються через банк їхнім власникам. У процесі господарської діяльності підприємств відбувається постійний процес створення й використання фондів коштів. При цьому виникнення фондів звичайно не збігається у часі з їхньою цільовою витратою. Це пояснюється тим, що грошовий виторг підприємств від реалізації продукції витрачається на покриття витрат не відразу, а через якийсь час. У результаті цього, у підприємства виникають тимчасово вільні гроші. Таким чином, кредит являє собою позиковий капітал банку в грошовій формі, наданий у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання.

Головними ланками кредитної системи є банки і кредитні установи, що мають ліцензію Національного Банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Кредити діляться:

- за строками використання:

а) короткострокові - до 1 року;

б) середньострокові - до 3 років;

в) довгострокові - більше 3 років.

Короткострокові надаються у випадку тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечені надходженнями коштів у відповідний період.

Середньострокові можуть надаватися на оплату обладнання, поточних витрат, фінансування капіталовкладень.

Довгострокові – для формування основних фондів.

Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення уже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію й інше.

- за забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, коштами або майном третіх осіб);

в) з іншим забезпеченням (поручництво, свідоцтво страхової організації);

- за ступеням ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

- за методами кредитування:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою кредитування);

- за строками погашення:

а) одночасно;

б) поступово;

в) достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника).

Відповідно до діючого законодавства, комерційні банки мають право на одержання від Національного Банку України як банку останньої інстанції кредитів через кредитні аукціони й ін.

Основними умовами кредитного договору є:

- принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку прав для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника;

- принцип повернення, терміновості та платності позначає, що кредит повинен бути повернутим позичальником банку в зазначений строк з відповідною платою за користування;

- цільовий характер передбачає використання коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитів є власні кошти банків, залишки на розрахункових рахунках, залучення коштів юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки до запиту і термінові, кошти, отримані від випуску цінних паперів. Банківська система України має дворівневу структуру. Вона складається з Національного Банку України та комерційних банків. У Законі України “Про банки і банківську діяльність” надано наступне визначення:

“Банки - це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, здійснення валютних операцій, передбачених Законом.”

Банки – це юридичні особи. Вони економічно самостійні та повністю незалежні від виконавчих і розпорядницьких органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю.

Банки можуть здійснювати такі операції:

1) залучення та розміщення грошових внесків і кредитів;

2) здійснення розрахунків із доручення клієнтів;

3) фінансування капіталовкладень із доручення власників;

4) випуск платіжних документів і цінних паперів;

5) покупка, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів;

6) придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду;

7) покупка в організацій і громадян, продаж їм іноземної валюти;

8) довірчі операції з доручення клієнтів;

9) надання консультативних послуг;

10) інші операції.

Функції банків 2-х рівнів різні. Комерційні банки не мають тих прав, якими володіє Національний Банк України.

Національний Банк України здійснює централізоване планове управління грошово-кредитною системою країни й проведення єдиної кредитної політики держави, координує діяльність банків і організацію розрахунків між ними, забезпечує організацію та управління грошовим обігом, касове виконання Держбюджету, бере участь у формуванні зведеного валютного плану країни.