
- •Розділ 1. Основи економіки підприємства
- •Глава 1. Підприємство як суб'єкт господарювання
- •1.1. Підприємство як господарська система
- •1.2. Види та сутнісна характеристика підприємств
- •1.3. Об'єднання підприємств
- •Підприємство як господарська система
- •1.2. Види та сутнісна характеристика підприємства
- •1.3. Об'єднання підприємств
- •2. Види та сутнісна характеристика підприємств
- •3. Об'єднання підприємств
- •1. Підприємство як господарська система
- •Види та сутнісна характеристика підприємства
- •3. Об'єднання підприємств
- •Г) консорціум.
- •Глава 2. Державне економічне регулювання діяльності підприємств
- •2.1. Функції та інструменти державного регулювання
- •2.2. Роль прогнозування і планування в управлінні підприємствами
- •2.3. Фінансова політика держави
- •2.4. Кредитна політика
- •2.5. Податки в системі державного економічного регулювання
- •Функції та інструменти державного регулювання
- •2. Роль прогнозування і планування в управлінні підприємствами
- •Державний контракт
- •3. Фінансова політика держави
- •Кредитна політика
- •Види кредитів
- •Принципи кредитування
- •5. Податки в системі державного економічного регулювання
- •Основні джерела податкових доходів
- •Глава 3. Планування діяльності підприємства
- •3.1. Обґрунтування стратегії соціально-економічного розвитку підприємств
- •3.2. Внутрішньофірмове планування, принципи, методи, класифікація
- •Плани доходів
- •3.3. Зміст бізнес-планів
- •3.4. Роль економічного аналізу в обґрунтуванні прогнозів і планів
- •Техніко-економічна
- •Глава 4. Споживчий ринок товарів і послуг
- •4.1. Потреби, споживання і попит
- •4.2. Ринок, його структура та основні елементи
- •4.3. Класифікація ринків
- •4.1. Потреби, споживання і попит
- •4.2. Ринок, його структура та основні елементи
- •4.3. Класифікація ринків
- •Потреби Споживання Попит
- •2. Ринок, його структура та основні елементи
- •Глава 5. Ринкове ціноутворення
- •5.1. Механізм ринкового ціноутворення
- •5.2. Функції цін
- •5.3. Система цін на споживчі товари
- •5.1. Механізм ринкового ціноутворення
- •5.2. Функції цін
- •5.3. Система цін на споживчі товари
- •Функції цін.
- •3. Система цін на споживчі товари
- •Глава 6. Ресурсне забезпечення підприємства
- •6.1. Товарно-сировинне забезпечення потреб підприємства
- •6.2. Основні фонди підприємства, їх склад і структура
- •6.3. Сутність і значення фактору "робоча сила"
- •6.4. Державне та договірне регулювання оплати праці
- •6.5. Загальна характеристика і види фінансових ресурсів
- •2. Основні фонди підприємства, їх склад і структура
- •3. Сутність і значення фактору "робоча сила"
- •4. Державне та договірне регулювання оплати праці
- •5. Загальна характеристика й види фінансових ресурсів
- •5. Загальна характеристика і види фінансових ресурсів
- •Джерела формування фінансових ресурсів
- •Розділ 2. Економіка ресторанного господарства
- •Глава 7. Місце і роль ресторанного господарства на споживчому ринку
- •7.1. Функції ресторанного господарства
- •7.2. Соціально-економічне значення ресторанного господарства
- •7.3. Ресторанне господарство в системі народногосподарських комплексів
- •7.4. Поняття ефективності господарської діяльності підприємств ресторанного господарства
- •Соціально-економічні форми
- •2. Соціально-економічне значення ресторанного господарства
- •3 .Ресторанне господарство в системі народногосподарських комплексів
- •4. Поняття ефективності господарської діяльності підприємств ресторанного господарства
- •Перелік рекомендованої літератури
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського
Кафедра економіки і управління інноваційною діяльністю
А. О. Аветисова
ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Курс лекцій
для студентів спеціальності 7.091711 «Технологія харчування»
Донецьк – 2008
Зміст
|
Вступ ……………………………………………………………………… |
Глава 1. Підприємство як суб'єкт господарювання |
1.1. Підприємство як господарська система …………………...... |
1.2. Види й сутнісна характеристика підприємств …………….. |
1.3. Об'єднання підприємств …………………………………….. |
Глава 2. Державне економічне регулювання діяльності підприємства |
2.1. Функції та інструменти державного регулювання …………… |
2.2. Роль прогнозування та планування в управлінні підприємствами ................................................................................... |
2.3. Фінансова політика держави ....................................................... |
2.4. Кредитна політика ........................................................................ |
2.5. Податки в системі державного економічного регулювання ........................................................................................ |
Глава 3. Планування діяльності підприємства |
3.1. Обґрунтування стратегії соціально-економічного розвитку підприємства ……………………………………………………………… |
3.2. Внутрішньофірмове планування, принципи, методи, класифікація ……………………………………………………………… |
3.3. Зміст бізнес-планів ........................................................................ |
3.4. Роль економічного аналізу в обґрунтуванні прогнозів і планів... |
Глава 4. Споживчий ринок товарів і послуг |
4.1. Потреби, споживання і попит ………………………………. |
4.2. Ринок, його структура та основні елементи ……………….. |
4.3. Класифікація ринків …………………………………………. |
Глава 5. Ринкове ціноутворення |
5.1. Механізм ринкового ціноутворення ……………………………. |
5.2. Функції цін ………………………………………………………... |
5.3. Система цін на споживчі товари ........................………………… |
Глава 6. Ресурсне забезпечення підприємства |
6.1. Товарно-сировинне забезпечення потреб підприємства ………. |
6.2. Основні фонди підприємства, їх склад і структура ………….... |
6.3. Сутність і значення фактору "робоча сила" ……………………. |
6.4. Державне та договірне регулювання оплати праці ……………. |
6.5. Загальна характеристика та види фінансових ресурсів ……….. |
Вступ
У минулому, та у сьогоденні, люди, що починають вивчати економіку, звичайно хочуть знати коротке визначення цього предмета. І треба сказати, що цей сильний попит не відчуває нестачі в пропозиції.
Слово економіка складається із двох слів грецького походження: «йокос» - дім, «номос» - закон, тобто дослівно закон ведення домашнього господарства. Однак сьогодні економіка вийшла далеко за межі домашнього господарства.
Можна сказати, що економіка - це заводи, фабрики, гідроелектростанції. Але відповідь буде неточною. Економіка відноситься до сфери матеріального виробництва, де виробляються верстати, автомобілі, добувається вугілля, нафта, виробляються тканини та взуття, хліб і молоко. Але саме матеріальне виробництво - це ще не економіка. Слід зазначити, що будь-яке виробництво здійснюється у рамках суспільної форми. Саме суспільна форма виробництва утворює те, що називається економікою. Тому ми можемо сказати, що економіка - це сукупність відносин між людьми, які складаються в процесі виробництва матеріальних благ.
Відомо кілька визначень економіки:
- економіка - наука про діяльність з приводу виробництва і обміну між людьми;
- економіка вивчає рух економічного життя - тенденції у розвитку цін, виробництва, безробіття. При вивченні цих явищ економіка допомагає розробляти політику, за допомогою якої Уряд може впливати на економічне життя;
- економіка - наука вибору. Вона вивчає, як люди обирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів (землі, праці, обладнання, технічних знань) для виробництва різних товарів і розподілу між членами суспільства;
Про які ресурси ми говоримо. Насамперед, про фактори виробництва, такі як земля, робоча сила, засоби виробництва й підприємництво:
земля - це природні ресурси і сама земля, що дуже обмежена за своїми розмірами і можливостями використання, причому підрозділяється на відтворювані й невідтворювані. Це всі ресурси: від мінералів, лісу та газу, повітря;
робоча сила містить розумову та фізичну працю. Процес розвитку людства свідчить про те, що він розвивається у напрямку заміни фізичної праці розумовою. Вона також, незважаючи на безробіття, обмежена за рівнем професіоналізму та інтелектуальному складу;
знаряддя праці. Це все те, за допомогою чого виробляються товари та послуги. Це виробничі можливості, створені людьми у формі обладнання, інструментів, будівель;
підприємництво - це особлива внутрішня риса, якою наділені не всі люди. Воно пов'язане з ризиком, вмінням господарювати на основі постійного пошуку нового;
- економіка вивчає, у який спосіб людина вирішує проблеми організації споживання та виробництва;
- економіка вивчає гроші, норму відсотку, капітал і багатство.
Головна турбота економіки - ефективність. Ефективність означає відсутність втрат. Економіка функціонує ефективно у тому випадку, якщо ми не можемо збільшити виробництво одного продукту, не знижуючи виробництво іншого, тобто економіка перебуває на межі виробничих можливостей.
Як бачимо, перелік визначень економіки досить великий. Економічна наука, безсумнівно, містить у собі всі елементи, зазначені як у цих визначеннях, так і в тих, які могли б увійти у більш довгий перелік. Разом з тим, ніяке визначення предмета економіки не може бути абсолютним. Тому для ознайомлення із предметом можна дати наступну характеристику:
Економіка – це наука про те, як люди і суспільство обирають спосіб використання дефіцитних ресурсів, що можуть мати багатоцільове призначення для того, щоб зробити різноманітні товари та розподілити їх сьогодні або у майбутньому для споживання індивідів, груп суспільства. При цьому будь-яке суспільство зіштовхується із трьома основними та взаємозалежними проблемами:
Що – які товари повинні бути зроблені та у якій кількості Коли їх треба зробити Чи повинні ми випустити більше продуктів харчування і менше одягу, або навпаки
Як ці продукти треба зробити? Ким, з яких ресурсів, за допомогою якої технології. Ремісниче або масове виробництво? На великих корпораціях або на державних фірмах?
Для кого виробляємо продукт? Інакше кажучи, як національний продукт розподілити між окремими індивідами і родинами? Чи повинні ми мати суспільство, у якому мало багатих і багато бідних. Або таке, у якому частка продуктів для усіх однакова? Пріоритет мускулам або інтелекту?
Ці три проблеми однакові для усіх систем. Однак не існує однозначного або загальновизнаного рішення проблеми економіки. Різні суспільства, що володіють різним культурним й історичним минулим, різними звичаями і традиціями, протилежними ідеологічними підвалинами використовують різні способи досягнення ефективності використання своїх ресурсів. Відповідно до цього можна виділити головні риси моделей економічних систем.
Чистий капіталізм (ринкова економіка) або капіталізм епохи вільної конкуренції характеризується приватною власністю на ресурси і використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поводження кожного її учасника мотивується його особистими егоїстичними інтересами; кожна економічна одиниця прагне максимізувати свій доход на основі індивідуального прийняття рішень. Захисники чистого капіталізму стверджують, що така економічна система сприяє ефективності використання ресурсів, стабільності виробництва і зайнятості, швидкому економічному росту. От чому є невеликою або зовсім відсутня необхідність в урядовому плануванні, в урядовому контролі та втручанні у економічний процеси. Роль Уряду обмежується захистом приватної власності, встановленням належної правової культури, що полегшує функціонування вільних ринків.
Полярною альтернативою чистому капіталізму є командна економіка. Цю систему характеризує суспільна власність на всі матеріальні ресурси і колективне прийняття економічних рішень за допомогою централізованого економічного планування. Усі великі рішення, що стосуються обсягу використовуваних ресурсів, структури продукції, організації виробництва, приймаються центральним плановим органом. Підприємства є власністю держави і здійснюють виробництво на основі державних директив. Інакше кажучи, виробництво і плани встановлюються плановим органом для кожного підприємства, причому план конкретизує кількість ресурсів, які повинні бути виділено кожному підприємству, щоб воно могло виконувати свої виробничі завдання. Робітники закріплені за професіями і навіть розподіляються за географічними районами. Співвідношення у національному продукті засобів виробництва і засобів споживання встановлюються централізовано. Засоби виробництва між галузями розподіляються центральними плановими органами.
У реальній дійсності економічні системи знаходяться десь між крайностями чистого капіталізму та командної економіки, створюючи, так звані змішані системи з превалюванням ринкової або командної.
Україна відноситься до держав з ринковою економікою, тому доцільно познайомитися з моделями ринкової економіки. Залежно від регулюючої ролі держави в економіці та соціальних завдань розрізняють кілька моделей ринкової економіки.
Американська модель. В основу цієї моделі покладена система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найбільш активної частини населення. Задача соціальної рівності при американській моделі не розглядається, пряме державне втручання в економіку незначне. Прийнятний рівень життя малозабезпечених груп населення, як і регулювання інших питань економіки, забезпечується за рахунок перерозподілу частини національного доходу, а також податкових функцій.
Японська модель. Для неї характерний керівний вплив держави на основні напрями розвитку господарства. Господарська діяльність підпорядковується загальним національним завданням, високо розвинене почуття національної гордості. Для японської моделі властиве певне відставання рівня життя населення від росту продуктивності праці, що забезпечує високу конкурентоспроможність японських товарів на світовому ринку при більш низьких витратах у порівнянні з відповідними аналогами інших цивілізованих країн.
Шведська модель. Відмінною рисою є її соціальна спрямованість. Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення. Конкурентоспроможність на світовому ринку шведської продукції забезпечується її високою якістю. Часто шведську модель називають другою моделлю соціалізму, оскільки тут матеріальне благополуччя співгромадян ставиться на перше місце.
Економічні відносини, що характеризують певну галузь народного господарства, є предметом вивчення галузевих економічних наук, наприклад, економіка промисловості, економіка сільського господарства, транспорту, будівництва, економіка торгівлі, економіка ресторанного господарства.
Конкретна економіка дозволяє вивчити умови і фактори, під впливом яких загальні економічні закони можуть діяти в окремій галузі найбільш ефективно, закономірності розвитку виробництва, сукупність економічних відносин у даній галузі народного господарства.
Економіка ресторанного господарства – наука, що вивчає особливості та закономірності розвитку цієї галузі народного господарства, форми прояву об'єктивно діючих економічних законів, умови і фактори, що сприяють найбільш ефективному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємств.
Економіка є практичною наукою. Джон Мейнард Кейнс, видатний економіст минулого сторіччя, писав: «Ідеї економістів і політичних мислителів - і коли вони праві, і коли помиляються - мають набагато більше значення, чим прийнято думати. У дійсності саме вони і правлять світом. Люди практики, які вважають себе абсолютно не підлеглими інтелектуальним впливам, звичайно є рабами яких-небудь економістів минулого».
Для світових лідерів звичайна справа одержувати від економістів поради та рекомендації із проблем економічної політики.
Розділ 1. Основи економіки підприємства
Глава 1. Підприємство як суб'єкт господарювання
1.1. Підприємство як господарська система
1.2. Види та сутнісна характеристика підприємств
1.3. Об'єднання підприємств
Підприємство як господарська система
Підприємство - самостійний господарюючий суб'єкт, що володіє правами юридичної особи, на основі використання трудовим колективом майна виробляє і реалізує продукцію, виконує роботи, надає послуги. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
У системі національної економіки підприємство є основною ланкою, що визначається наступними обставинами:
1. На підприємствах виготовляється продукція, виконуються роботи, послуги, які становлять матеріальну основу життєдіяльності як людини, так і суспільства в цілому. Від того, яку продукцію випускає підприємство, які витрати несе на її виготовлення, залежить і рівень життя людей, і благополуччя держави.
2. Підприємство - це форма організації життєдіяльності кожної людини та суспільства в цілому. Тут працівник, реалізуючи свій творчий потенціал, робить внесок у суспільне виробництво. Тут він одержує винагороду за свою працю, матеріально забезпечуючи себе і свою родину.
3. Підприємство виступає головним суб'єктом виробничих відносин, які складаються у процесі виробництва та реалізації продукції між різними учасниками.
4. Підприємство – не тільки економічна, але й соціальна організація, тому що його основу становить людина або трудовий колектив. У праці, в колективі реалізується почуття причетності до справ суспільства, відбувається розвиток кожного трудівника як особистості.
5. На підприємствах переплітаються інтереси суспільства, власника, колективу і працівника, розгортаються та вирішуються їх протиріччя.
6. Підприємство, здійснюючи виробничо-господарську діяльність, впливає на навколишнє природне середовище, визначаючи стан сфери перебування людини.
Головним завданням підприємства є господарська діяльність, спрямована на одержання прибутку для задоволення соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу й інтересів власника майна підприємства. Задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах регулюється державою економічними методами.
Ринкова економіка, базуючись на різноманітті форм власності, припускає функціонування підприємств різних господарсько-правових форм. Господарсько-правова форма підприємства визначається багатьма ознаками: порядком формування статутного фонду, ступенем відповідальності по зобов'язанням підприємства, іншим. Однак найважливішим є форма власності.
1.2. Види та сутнісна характеристика підприємства
Залежно від форм власності, передбачених законодавством, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян або суб'єкта господарювання (юридичної особи);
підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
державне підприємство, що діє на основі державної власності;
підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законодавством.
У випадку, якщо в статутному капіталі підприємства іноземні інвестиції становлять не менш, ніж десять відсотків, воно зізнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному капіталі якого іноземні інвестиції становлять сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
Залежно від способу створення і формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, що виділяє необхідне для того майно, формує відповідно Закону статутний капітал, нерозділений на частини (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, що їм призначається, керує підприємством і формує трудовий колектив на основі трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні, комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне підприємство створюється, як правило, двома або більше засновниками за їх загальним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна і/або підприємницької або трудової діяльності засновників (учасників), їхнього спільного керування справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, які ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, які створюються у формі господарчого товариства, а також інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами.
Підприємства залежно від кількості працюючих і розміру валової виручки від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих.
Малими (незалежно від форми власності) є підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а розмір валової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України відносно гривні.
Великими підприємствами є підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу чоловік, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України відносно гривні. Всі інші підприємства вважаються середніми.
Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, ділянок, бригад, бюро, лабораторій і т.п.), а також функціональних структурних підрозділів апарата управління (управлінь, відділів, бюро, служб і т.п.).
Функції, права та обов'язки структурних підрозділів
підприємств визначаються положеннями про них, які затверджуються у порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.
Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад.
Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємств із відповідними органами місцевого самоврядування у встановленому законодавством порядку. Такі підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.
Підприємство, як економічна система, є основною ланкою, де відбувається безпосереднє вирішення основної економічної проблеми. Воно надає робочі місця, виплачує заробітну плату, шляхом виплати податків воно бере участь у здійсненні соціальних програм. Створення продуктів і надання послуг відбувається, як відомо, на основі використання певних технологічних процесів, знарядь праці та матеріалів, навичок людей, їх знань, заснованих на спеціалізації та кооперації праці, що становить сутнісну характеристику підприємства. Виробничо-економічна діяльність підприємства починається з формування виробничих ресурсів.
Таблиця 1.1. Виробничі ресурси підприємства
У матеріально-речовинній формі |
У грошовій формі |
|
У прийнятій звітності |
У ринкових умовах |
|
Робоча сила |
Фонд заробітної плати |
Перемінний капітал |
Знаряддя праці (машини, обладнання) |
Основні фонди |
Основний капітал |
Предмети праці |
Оборотні фонди |
Оборотний капітал |
Готова продукція (запаси, товари) |
Фонди обігу |
Оборотний капітал у сфері обігу |
|
Гроші в обороті (розрахунковий рахунок, розрахунки, каса) |
Оборотний капітал у грошовій формі |
Наведені ресурси розрізняються між собою як за призначенням, так і за часом їхнього використання. Так, наприклад, земля, надра, знаряддя праці вживаються одноразово і використовуються, як правило, протягом багатьох років (часом, десятків і більше). Вони створюють основний капітал. В умовах ринкової економіки підприємець повинен вести облік свого основного капіталу в грошовій формі для того, щоб у міру його зношування можна було не тільки відновлювати, але й підтримувати в порядку будівлю, споруди та обладнання.
У той же час предмети праці, готова продукція вироблюється і продаються постійно протягом року по кілька разів, створюють оборотний капітал, або оборотні кошти.
Процес виробництва полягає в тім, що наявні ресурси витрачаються для одержання необхідного результату у вигляді матеріального продукту або послуги.
Сучасна епоха характеризується тим, що розвинені країни перейшли на нову, вищу стадію цивілізованого прогресу - інформаційну (постіндустріальну). Якщо друга назва говорить про історичне місце, стадію розвитку суспільства, тобто про те, що вона наступила після індустріальної епохи, то перша вказує на її головну і визначальну рису. Століттями люди здійснювали виробництво на основі трьох факторів: земля, капітал, праця. Нова економіка пов'язана з виникненням та дією якісного фактору виробництва, яким є інформація й знання. Визначальна риса нового виробничого фактору полягає в тому, що він сам по собі, будучи високоефективним, проникає в традиційні фактори виробництва, перетворює їх, істотно підвищуючи ефективність їх функціонування. Інформаційно-телекомунікаційні технології, комп'ютерна техніка, на відміну від індустріальної машинної техніки, що множить в основному людські фізичні дії, пов'язані з операціями, різноманітними діями, є продовженням і збільшенням людського розуму. Вони перетворюють не тільки виробництво, але й систему управління, науку, освіту, медицину, все життя людини.
Історія свідчить, що роль факторів виробництва є визначальною не тільки в економіці, але і в розвитку суспільства. Коли поряд із землею і працею з'явився новий фактор виробництва - капітал, що одержав адекватну форму у вигляді машинного виробництва, то і економіка і суспільство стали капіталістичними. Точно так само поява нового фактору виробництва - інформації і знань - обумовило виникнення та поширення інформаційної економіки або економіки знань, а суспільство стало називатися інформаційним, або суспільством знань. Отже, як наприкінці XVIII століття промислова революція в Англії відкрила нову, індустріальну епоху і визначила індустріалізацію як шлях прогресу, так і в наш час розвинені країни відкрили нову стадію цивілізаційного прогресу - інформаційну (постіндустріальну) і визначили інформатизацію економіки та суспільства як шлях становлення нової економіки, нового суспільства. Тому тепер неможливо йти вперед, не створюючи інформаційний спосіб виробництва, не будуючи інформаційне суспільство.
От чому стратегічна мета нашої держави - це завершення ринкових реформ і становлення інформаційного способу виробництва, побудова інформаційної економіки, економіки знань, та інформаційного суспільства, тобто суспільства знань. Обґрунтованість і значимість зазначеної мети підтверджуються тим, що проблема створення інформаційного суспільства придбала загальносвітовий характер. ООН розробила Спеціальну програму створення інформаційного суспільства, що поєднує національні програми і спрямовує рух членів ООН на цьому шляху.