2. Економічні методи управління
Економічні методи управління на макрорівні виступають як державне регулювання. Воно охоплює розробку прогнозів і національних програм, держзамовлень, податкову, цінову, інвестиційну і фінансово-кредитну політику. Держава в сучасних умовах змушена регулювати економічний розвиток країни. Цього вимагає рівень розвитку виробництва, науково-технічний прогрес, охорона природи. Тому держава залучає крупні наукові центри й університети до розробки прогнозів на перспективу (15-20 років) по найбільш актуальних проблемах. Дані цих прогнозів мають орієнтований характер, але вони дозволяють виробити стратегію держави на перспективу, а в необхідних випадках приступити до розробки національних програм. Приймаючи державну програму, уряд країни звичайно визначає цілі і пріоритети економічного розвитку і стимулює їх досягнення за допомогою державних замовлень, податкових пільг, інвестицій, пільгового кредитування, дотацій і цін. Однак головним інструментом державного регулювання можна вважати держзамовлення, видавані в рамках національних програм. Вони гарантують, як правило, високі ціни, збут продукції, забезпечуючи при цьому досить високий рівень прибутку. Прикладом економічних методів є використання в плануванні балансів, різних норм і нормативів. Норма – це гранична, максимально припустима величина витрати ресурсів на визначені планом цілі, наприклад, норма товарних запасів. Норматив – відносна величина, що характеризує кількісну міру зв'язку між показниками. Наприклад, ставка податку на прибуток, чи ПДВ, рівень рентабельності.
Специфічним економічним методом є комерційний розрахунок – як економічний метод господарювання, який припускає, що підприємство не тільки покриває свої витрати доходами, але і дістає прибуток від результатів своєї діяльності. Комерційний розрахунок передбачає визначену економічну відособленість, самостійність, рентабельність робіт.
Використання економічних методів управління з метою індивідуальної мотивації праці проявляється при оплаті праці. В акціонерних товариствах усе більше застосування одержує практика поширення частини акцій серед працівників підприємств, що повинно підсилювати зацікавленість персоналу в результатах роботи підприємства, тому що, якщо підприємство працює рентабельно, то його працівники отримають додатково до заробітної плати і премій частину прибутку у вигляді дивідендів по наявних у них акціях.
3. Організаційно-розпорядницькі
(адміністративні) методи управління
Господарська самостійність підприємств немислима без адміністративної діяльності керівників, інакше кажучи, без прямих розпоряджень, указівок, інструкцій. В адміністративних методах управління знаходить своє конкретне вираження принцип єдиноначальності. За допомогою цих методів установлюються відносини управління і визначається їх зміст: місце колективу й окремих працівників у системі управління, їхні права, обов'язки, відповідальність, координація дій, оцінка роботи.
Організаційно-розпорядницькі чи адміністративні методи управління – це методи, здійснювані за допомогою обов'язкових для виконання директив, наказів і інших розпоряджень. Характерними рисами адміністративних методів управління є: прямий вплив на керований об'єкт, обов'язковий характер виконання вказівок, розпоряджень, наказів і інших адміністративних рішень, сувора визначена відповідальність за невиконання вказівок і розпоряджень.
Адміністративні методи прямо впливають на волю виконавців і не поєднуються безпосередньо з економічними інтересами працівників. Однак вони тісно зв'язані з економічними методами управління, тому що без організаційно-розпорядницького впливу неможливе застосування економічних методів. Адміністративні методи управління діють у нерозривному зв'язку із соціальними і психологічними методами. Колектив може бути більш-менш чутливим до адміністративних впливів у залежності від того, чи доповнюються вони рішенням комплексних соціально-виробничих задач.
Адміністративні методи за формою прояву в практиці управління поділяються на методи організаційного і розпорядницького впливу. У більшості випадків вони використовуються разом, доповнюючи один одного.
Методи організаційного впливу виявляються в основному у формі адміністративних актів тривалої дії – положень, статутів, постанов, інструкцій, правил, що регулюють діяльність підлеглих. Вони регламентують порядок, напрямок і зміст їхнього впливу.
Організаційний вплив спрямований на організацію процесів виробництва, реалізації й організації споживання кулінарної продукції, а також на організацію управління на підприємствах. Воно включає організаційне регламентування, організаційне нормування й організаційно-методичне інструктування.
Методи розпорядницького впливу відбивають динаміку процесу управління. Розпорядницький вплив – це пряма адміністративна вказівка, що має обов'язковий характер, адресується керованим об'єктам чи особам, впливає на конкретно сформовану ситуацію.
Організаційне регламентування – це встановлення правил, що регулюють діяльність підрозділів чи виконавців. Проводиться воно за допомогою наступних документів:
положення – про структурні підрозділи, окремих посадових особах. Наприклад, у положенні про структурний підрозділ відображаються наступні питання: найменування структурного підрозділу, основні задачі і функції, повноваження керівника підрозділу. Положення затверджується керівником підприємства;
статут – правовий акт, що визначає структуру, функції і права підприємства. У статуті вказується назва підприємства, призначення, цілі організації, описуються основні задачі, організаційні форми управління, визначається фінансова і матеріальна база, порядок ліквідації і т.д. Статут затверджують вищі органи.
Організаційне нормування припускає розробку організаційних нормативів, що визначають міру, межі розвитку визначених процесів.
Нормативи підрозділяють на:
технічні (стандарти, нормалі, креслення);
технологічні (послідовність виконання лічильно-обчислювальних, копіювально-множних робіт, складання й оформлення документів), норми закладки сировини, відходів;
трудові (тарифні розряди, ставки, оклади, тривалість робочого дня);
економічні (рентабельність, витрати, амортизація).
Організаційно-методичне інструктування здійснюється за допомогою розробки і практичного застосування правил, інструкцій, інструктивних матеріалів, що визначають порядок і методи виконання різних видів управлінських робіт. Актами організаційно-методичного інструктування є наступні документи:
Інструкція – правовий акт, видаваний органом державного управління (чи затверджуваний його керівником з метою встановлення правил, що регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові й інші спеціальні сторони діяльності підприємств, установ, посадових осіб і громадян).
У ресторанному господарстві використовуються різні інструкції, зв'язані з виконанням окремих видів управлінських робіт: інструкція з діловодства, про порядок проведення контрольної перевірки правильності відпустки товарів і блюд і ін. Окрему групу складають посадові інструкції. Вони складаються з наступних розділів: загальна частина, функції, права, обов'язки, взаємовідношення (зв'язки за посадою), оцінка роботи, відповідальність працівника. Посадові інструкції розробляються на основі Єдиної номенклатури посад службовців, кваліфікаційних характеристик. Посадові інструкції розробляє безпосередній керівник структурного підрозділу.
Правила є службовими документами, близькими по змісту інструкціям. У них викладаються вимоги чи наставляння, установлюється порядок яких-небудь дій. Наприклад: Основні правила роботи підприємств ресторанного господарства й ін.
Методи розпорядницького впливу можуть мати різний ступінь регламентації і деталізації. На відміну від організаційного, спрямованого на формування системи управління, розпорядницький вплив має на меті рішення одиничних питань. Формулювання розпорядницького впливу не допускає ніяких інших варіантів у виборі прийомів виконання цієї дії, крім запропонованого. Задачею розпорядницького впливу є забезпечення чітких дій управлінського апарату, злагодженої роботи підрозділів управління. У залежності від змісту і рівня розпорядницькі впливи оформляються у формі наказів, розпоряджень, вказівок і інших розпорядницьких актів.
Наказ – розпорядницький документ, який видається керівником органу державного управління чи його структурного підрозділу з метою вирішення основних і оперативних задач, що стоять перед даним органом. У залежності від змісту розрізняють накази по загальних питаннях, зв'язані зі створенням, організацією, ліквідацією, перейменуванням, зміною масштабу діяльності, затвердженням чи зміною положень, інструкцій, правил, планів, структури і накази по особовому складу, якими оформляються призначення, переміщення, звільнення, заохочення, стягнення і т.д. Готує проект наказу підрозділ і посадова особа, до роботи якого наказ має безпосереднє відношення чи діяльність якого зв'язана з його виконанням.
Накази по загальних питаннях видаються для виконання директивних указівок. Текст наказу складається з констатуючої і розпорядницької частин. У першій викладаються факти, що є підставою для видання наказу, у другій перелічуються дії, що наказуються. Якщо наказ видається на підставі письмової указівки вищестоящої організації, то в констатуючій частині, указується назва документа, його номер, дата і заголовок. Розпорядницька частина починається зі слів "наказую". Текст цієї частини при необхідності поділяється на пункти.
Наказ по особовому складу віддається на основі доповідних заяв громадян. У наказах по особовому складу пункти розташовуються в наступному порядку: призначення на посаду, прийняття на роботу, переміщення, звільнення від роботи, надання відпустки.
Ті й інші накази мають окрему нумерацію, що починається з початку кожного календарного року. Наказ містить назву виду документа (наказ), найменування підприємства, по якому він видається чи посаду керівника, що видає наказ, місце видання, дату, індекс, заголовок до тексту, текст, підпис. З наказом повинні бути ознайомлені всі зазначені в ньому особи. Вони розписуються на одному з екземплярів наказу чи на спеціальному бланку.
Розпорядження – правовий акт, що видається одноосібно керівником, для рішення оперативних питань. Він, як правило, має обмежений термін дії і стосується вузького кола організацій, посадових осіб і громадян. Аналогічно наказу текст розпорядження має констатуючу і розпорядницьку частини. У першій указують мету і причину видання розпорядження, використовуючи стійкі формулювання типу "у відповідності", "у зв'язку", "у цілому" і т.п., у другій, що починається словом "пропоную" – дії, що предписуються . В останньому пункті розпорядження вказують осіб, на яких покладається обов'язок по контролю за його виконанням.
Однією з форм розпорядницького впливу є вказівка керівників усіх ланок управління. Найчастіше цю форму розпорядницького впливу використовують керівники низових рівнів управління: керівники підприємств і їх заступники, зав. виробництвом, начальники цехів, адміністратори залів, зав. складами.
Форми розпорядницького впливу зв'язані між собою, а також з формами організаційного впливу. Взаємозв'язок форм розпорядницького впливу полягає в тім, що одна з них може обумовлюватися іншою, бути її продовженням, доповненням чи конкретизацією. Разом з тим, чим краще на підприємстві здійснюється організаційний вплив у формі регламентування, нормування і методичного інструктування, тим рідше доводиться вирішувати різні оперативні питання за допомогою форм розпорядницького впливу.
До організаційно-розпорядницьких методів примикають і правові методи управління, що являють собою ряд законодавчих актів, що регулюють права й обов'язки суб'єкта й об'єкта управління. Вони складають звід правил, що регламентують господарський механізм і створюють свого роду "рамкові умови для роботи підприємства".