7.31. Незаконне використання товарного знака

Згідно з Законом України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» товар­ним знаком називається позначення, за яким товари і по­слуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг ін­ших осіб (ст. 1). Особа, яка бажає одержати свідоцтво на товарний знак, подає заявку на реєстрацію товарного знака до Держпатенту України. Після реєстрації заявки особі видається свідоцтво на право користування цим товарним знаком (статті 4 і 5 Закону).

Використання чужого товарного знака для позначен­ня своїх товарів чи послуг визнається незаконним і утво­рює склад злочину, якщо таке використання чужого то­варного знака завдало істотної шкоди інтересам суб'єкта підприємницької діяльності (як власникові товарного знака, так і іншим суб'єктам підприємницької діяльнос­ті), або яке було пов'язане з отриманням доходу у вели­ких розмірах, який у триста і більше разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 229 КК).

332

Предметом злочину, передбаченого ст. 229 КК, може бути:

а) чужий знак, тобто спеціальне позначення, для то­варів і послуг, на яке власник має свідоцтво від Держ­патенту;

б) фірмове маркування товарів.

Незаконне використання чужого товарного знака вчинюється умисно з метою отримання прибутків.

Відповідальність за незаконне використання чужого товарного знака настає з шістнадцяти років.

7.32. Порушення антимонопольного законодавства

Антимрнрпольне законодавство захищає інтереси споживачів і протидіє монополізму. В Україні прийнято низку законів антимонрпольної спрямованості:

а) Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (ЗУ. Т. 3.- К., 1996-С. 47-55);

б) Закон України від 28 листопада 1993 р. «Про Ан-тимонопольний комітет України» (ЗУ. Т. 6.- К., 1996.-С. 104-124);

в) Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» (ЗУ. Т. 10.- К., 1997.— С. 303-311).

Згідно з антимонопольним законодавством України питання про створення, реорганізацію підприємств, при­дбання активів або часток (акцій, паїв) чи ліквідацію суб'єктів підприємницької діяльності повинні погоджу­ватися з Антимонопольним комітетом України.

За ст. 230 КК кваліфікуються порушення антимоно­польного законодавства України, які проявилися у:

а) неподанні або поданні завідомо неправдивих доку­ментів чи іншої неправдивої інформації Антимонополь-нрму комітетові України або його територіальному від­діленню;

б) ухиленні від виконання законних рішень цих ор­ганів, якщо цими діями була заподіяна істотна шкода інтересам юридичних чи фізичних осіб, або від цього винна особа отримала прибутки у великих розмірах, тобто які у п'ятсот і більше разів перевищують неопо-

333

датковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 230 КК).

Порушення антимонопольного законодавства вчиню­ється умисно, на що вказує законодавча ознака суб'єк­тивної сторони складу злочину: «завідомо» неправдивих документів чи іншої інформації. Така ознака виключає відповідальність при помилках.

Відповідальними за порушення антимонопольного за­конодавства є посадові особи органів місцевого самовря­дування, органів адміністративно-господарського управ­ління і контролю, а також посадові особи підприємств, установ і організацій.

Відповідальність за порушення антимонопольного за­конодавства настає з шістнадцяти років.