7.19. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма

Пробірним клеймом називається прилад, яким по­значається якість дорогоцінного металу - золота, плати­ни, срібла. Згідно з рішенням Міністерства фінансів Ук­раїни обов'язковому клеймуванню підлягають призначе­ні для продажу платинові, золоті та срібні вироби як внутрішнього виготовлення, так і ввезені з-за кордону. Таке клеймування виробів із платини, золота і срібла проводиться з метою засвідчення проби, якості металу, з якого ці вироби виготовлені.

Не підлягають обов'язковому клеймуванню предмети старовини, а також речі, які мають історичну, наукову чи художню цінність, дрібненькі шматочки золота чи срібла у виді інкрустації на зброї, вазах, шкатулках, прилади, а також інструменти і лабораторний посуд, що виготовле­ні для наукових чи медичних потреб. Пробірне клейму­вання є засобом державного нагляду за відповідністю виробів із дорогоцінних металів установленим пробам.

317

За ч. 1 ст. 217 КК кваліфікуються незаконне виготов­лення, збут або використання державного пробірного клейма.

Для кваліфікації діяння за ст. 217 КК не має значення спосіб, якість виготовлення державного пробірного клейма та кількість підробок.

Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 217 КК, якщо воно було вчинене повторно.

Незаконне виготовлення, збут або використання дер­жавного пробірного клейма вчинюються умисно і, як правило, з корисливою метою.

Відповідальними за незаконне виготовлення, збут чи використання державного пробірного клейма є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.

7.20. Фіктивне банкрутство

Фіктивним банкрутством називається завідомо не­правдива офіційна заява засновника чи власника або по­садової особи суб'єкта підприємницької діяльності про стійку фінансову неспроможність виконання вимог кре­диторів і зобов'язань перед бюджетом.

Ст. 218 КК передбачає відповідальність за завідомо неправдиву заяву кредиторам, якщо такі дії завдали вели­кої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Заява, зроблена на підставі помилки, складу злочину не утворює.

Заява про банкрутство має бути зроблена кредиторові (кредиторам), а не іншим особам, і зроблена з метою:

а) приховати витрачання коштів не за призначенням;

б) ліквідувати чи приватизувати суб'єкт підприємниць­кої діяльності;

в) порушити справу про банкрутство чи санацію суб'єкта підприємницької діяльності тощо.

За ст. 218 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо заявою про фіктивне банкрутство було завдано великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Великою визнається матеріальна шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковува­ний мінімум доходів громадян. (Примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за фіктивне банкрутство є засновни­ки чи власники, а також посадові особи суб'єктів під­приємницької діяльності, яким на момент вчинення ді­яння виповнилося шістнадцять років.

318

7.21. Доведення до банкрутства

Законом України від 14 травня 1992 р. «Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Відомості Верховної Ради,- 1999.- № 42-43.- Ст. 378) банкрутством визнається встановлена арбіт­ражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги креди­торів не інакше як через застосування ліквідаційної про­цедури.

Фінансовою неспроможністю називається неспро­можність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами.

Склад злочину утворює вчинення будь-яких дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності потерпі­лого - суб'єкта підприємницької діяльності, якщо таки­ми діями була заподіяна велика матеріальна шкода ін­тересам кредиторів чи державі.

Діяння, передбачене ст. 219 КК, містить матеріальний склад злочину - злочин визнається закінченим з настан­ням великої матеріальної шкоди, тобто шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мі­німум доходів громадян (примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за доведення до банкрутства є влас­ники або посадові особи суб'єкта підприємницької діяльності.

Доведення до банкрутства вчинюється умисно, з ко­рисливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості.

Відповідальність за доведення до банкрутства настає з шістнадцяти років.