5. Кваліфікація групових злочинів

Груповим називається злочин, у спільному вчи­ненні якого безпосередньо брали участь двоє чи біль­ше осіб.

Кримінальне законодавство України передбачає від­повідальність за різні види групових злочинів. Ми роз­глянемо лише деякі загальні питання кваліфікації групо­вих злочинів. Докладніше кваліфікація групових злочинів розглядатиметься при аналізі конкретних видів групових злочинів - розкрадання, зґвалтування, хуліганства, ха­барництва та деяких інших.

Першим і найпоширенішим груповим злочином ви­знається співучасть у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК). Співучастю називається умисне спільне вчинення злочину двома чи більше особами (ст. 26 КК).

Згідно з ч. 1 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчиненим декілька ви­конавців без попередньої змови. При цьому треба зазна­чити, що групи взагалі без змови не буває і бути не може. Групою може бути визнано кілька осіб (двоє чи більше) лише тоді, коли вони домовилися про спільне вчинення злочину. Без змови немає групи. У ч. 1 ст. 28 КК йдеться не про наявність чи відсутність змови, а про час її виник­нення. Без попередньої змови у ч. 1 ст. 28 КК значить, що змова виникла (відбулася) не попередньою, а під час вчинення злочину, після його початку (ч. З ст. 152, час­тини 2 статей 153, 296, 402, 403 КК).

Другим різновидом групового злочину є вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (частини 2 статей 157, 160, 185-190, 199, 200, 201, 258, 278, 280, 305, 306 КК. Згідно з ч. 2 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька виконавців, які заздале­гідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Попередня змова означає, що двоє чи більше осіб за­здалегідь або напередодні домовились про спільне вчи­нення злочину. Ця домовленість може бути укладена значно раніше - за кілька днів, тижнів чи місяців до вчи­нення злочину. Вона може бути досягнута і за кілька

92

годин чи хвилин до початку вчинення злочину. Слова закону «за попередньою змовою групою осіб» вказують лише на те, що ця ознака має місце в діях осіб, які до по­чатку вчинення злочину домовилися про спільні дії. Цю підвищену суспільну небезпечність вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб відзначив Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про судову прак­тику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992р. (п. 25). У ній вказано, що викрадення належить кваліфікувати як вчинене за попередньою змовою групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.¹

З цього роз'яснення Пленуму випливає, що діяння може кваліфікуватися як вчинене за попередньою змо­вою групою осіб, якщо:

1) у вчиненні злочину брали участь кілька осіб (дві чи більше особи), які діяли як співвиконавці злочину; в діях двох осіб, один з яких був підмовником (чи пособни-ком), а другий - виконавцем, цієї кваліфікуючої ознаки злочину немає;

2) змова про вчинення злочину спільно, загальними зусиллями була укладена до початку вчинення злочину. Якщо змова про спільне вчинення злочину виникла вже в процесі вчинення злочину, під час вчинення діяння, то воно не може кваліфікуватися як вчинене за поперед­ньою змовою групою осіб, оскільки у цьому випадку не було попередньої змови.²

Головним змістом цієї кваліфікуючої ознаки «вчи­нення злочину за попередньою змовою групою осіб» є змова, тобто домовленість двох чи більше осіб вчини­ти злочин спільно, загальними, поєднаними зусиллями. Спільність вчинення злочину включає загальну усвідом-леність кожного співвиконавця про те, що у вчиненні злочину беруть участь кілька осіб, що вони діють спіль­но, взаємопоєднано, допомагають один одному і кожен з них розраховує на таку взаємодопомогу. Спільність вчи-

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 208-209.

Матьішевский П. С. Преступления против собственности й смежньїе с ними преступления.- С. 126; Коржанський М. Й. Ква­ліфікація злочинів проти особи та власності.- С. 97.

93

нення злочину - це не тільки вчинення подібних дій в один і той же час, в одному й тому ж місці.

Автор коментарю ст. 19 КК 1960 р., безпідставно ви­знає двох осіб співвиконавцями викрадення. Один з них -Шляховий обхідник «побачив, що його напарник краде з товарного вагона взуття, підійшов до вагона і викрав з нього 9 пар ялових чобіт». У чому ж співучасть таких дій? Співучасть є лише там і тоді, де і коли один спів­учасник сприяє вчиненню злочину іншому, а цей остан­ній усвідомлює і сприймає таке сприяння. Без цієї умови дії окремих осіб не мають спільності, поєднаності, а то­му не можуть кваліфікуватися як співучасть, як вчинен­ня злочину спільними зусиллями. Автор наводить цей випадок як приклад співвиконавства без попередньої змови, але в цьому прикладі немає не тільки поперед­ньої, а й будь-якої змови.¹

Спільність вчинення злочину - це головним чином усвідомпеність згуртованості, єдності всіх учасників злочину, розуміння того, що злочин чиниться гуртом (що надає сили, впевненості), і кожен співучасник, розу­міючи спільність вчинення злочину, розраховує на під­тримку, на взаємодопомогу, на сприяння з боку інших співучасників.

Деякі злочини можуть кваліфікуватися як вчинені групою осіб і без їх попередньої змови про вчинення цього злочину (ч. 2 ст. 152 КК і ч. 2 ст. 153 КК; ч. 2 ст. 296 КК). Як зазначив Пленум Верховного Суду, для визнання зґвалтування вчиненим групою осіб не вимага­ється попередньої змови між учасниками злочину. Тобто змова про вчинення таких злочинів може виникнути і під час вчинення посягання.

Деякі злочини за своєю юридичною сутністю можуть бути вчинені лише групою осіб: змова про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплен­ня державної влади (ст. 109 КК), бандитизм (ст. 257 КК), масові заворушення (ст. 294 КК), організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський по­рядок (ст. 293 КК), створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, а так само і участь у цих формуваннях (ст. 260 КК).

¹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу Ук­раїни.- С. 80.

94

Вчинення деяких злочинів групою осіб значно підви­щує їх суспільну небезпечність, але закон не передбачає посилення покарання за них у разі вчинення їх за попе­редньою змовою групою осіб чи організованою групою. До таких злочинів належать: посягання на життя держав­ного чи громадського діяча (ст. 112 КК) або на життя представника іноземної держави (ст. 443 КК), умисне вбивство (статті 115-118 КК), заподіяння тяжких тілес­них ушкоджень (ст. 121 КК), опір представникові влади, працівнику правоохоронного органу, члену громадсько­го формування з охорони громадського порядку і дер­жавного кордону або військовослужбовцю (ст. 342 КК), угон або захоплення залізничного рухомого складу, по­вітряного, морського чи річкового судна (ст. 278 КК), незаконне введення в організм іншої особи наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 314 КК) та ін.

Для кваліфікації злочинів найбільше значення мають ознаки злочинів, що їх вчинила за попередньою змовою група осіб чи організована група. Кваліфікація таких злочинів має суттєві особливості, оскільки у деяких ви­падках співучасть не утворює групи. Так, вчинення роз­крадання чужого майна (державного, колективного, при­ватного) у співучасті не завжди має таку ознаку, як вчи­нення його за попередньою змовою групою осіб, і не завжди кваліфікується за частинами 2 статей 185—191 ЮС.

Безпідставно, зокрема, були засуджені за вчинення викрадення державного майна за попередньою змовою групою осіб; М-ков - за ч. 2 ст. 185 КК, і М- за ст. 27 і ч. 2 ст. 185 КК. Вони були визнані винними у тому, що во­дій автомашини М-ков на прохання М. продав йому 400 л бензину під час перевезення бензину з нафтобази до рад­госпу. Розглянувши справу, президія обласного суду ви­знала таку кваліфікацію дій М-кова і М. неправильною. Було встановлено, що бензин викрав М-ков, а М. безпо­середньої участі у злочині не брав, він лише підмовив М-кова вчинити крадіжку і купив у нього бензин. Як за­значила президія обласного суду, під розкраданням, вчи­неним за попередньою змовою групою осіб, слід розуміти таке, в якому брали участь двоє або більше осіб, що за­здалегідь домовились про це. Оскільки М. безпосеред­ньої участі у злочині не брав, дії його і М-кова не мо­жуть кваліфікуватися як крадіжка державного майна, вчинена за попередньою змовою групою осіб. На підставі

95

наведеного президія обласного суду змінила вирок і ква­ліфікувала дії М-кова як крадіжку державного майна за ч. 1 ст. 185 КК, а М.- як підмову до вчинення злочину за ч.4ст.27іч. 1 ст. 185КК,

Пленум Верховного Суду України роз'яснив судам, що крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання чужого майна кваліфікуються як вчинені за поперед­ньою змовою групою осіб лише тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.² З цього безперечно треба зробити висновок - якщо інші співучасники ви­крадення були підмовниками або пособниками, то немає підстав кваліфікувати таке викрадення як вчинене за по­передньою змовою групою осіб.³

Президія Івано-Франківського обласного суду у спра­ві Ч. зазначила, що така кваліфікуюча ознака розкрадан­ня, як вчинення його за попередньою змовою групою осіб, ставиться підмовникові за вину лише тоді, коли во­на охоплювалась його умислом.

Рівним чином і зґвалтування кваліфікується як вчине­не групою осіб за ч. З ст. 152 КК лише тоді, коли група осіб діяла погоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з потерпілою. Якщо винні особи діяли погоджено відносно кількох потерпілих, хоч кожен з них мав на меті і зґвалтував одну потерпілу, дії кожного ква­ліфікуються як зґвалтування, вчинене групою осіб.⁴

Зґвалтування також визнається як вчинене групою осіб (ч. З ст. 152 КК) лише тоді, коли всі співучасники були співвиконавцями злочину. Співвиконавством ви­знаються і дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала

¹ Постанова президії Луганського обласного суду від 12 верес­ня 1984 р. у справі М-кова і М. // Практика...- С. 24.

² П. 25 постанови Пленум Верховного Суду України «Про су­дову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 208-209.

³ Постанова президії Івано-Франківського обласного суду від 25 грудня 1987 р. у справі Ч. // Практика...- С. 25-26.

П. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві зло­чини» від 27 березня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Вер­ховного Суду України.- С. 184.

96

фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до без­порадного стану з метою зґвалтування її іншою особою. Дії такої особи визнаються співвиконавством зґвалту­вання, вчиненого групою осіб, і кваліфікуються за ч. З ст. 152 КК. Дії учасника групового зґвалтування кваліфі­куються за ч. З ст. 152 КК і в тому разі, коли інші учас­ники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших підстав, передбачених законом, не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Це роз'яснення Пленуму Верховного Суду України має певну обмеженість. Дії виконавця злочину можна квалі­фікувати за ч. З ст. 152 КК лише за сукупністю умов:

1) неосудний чи малолітній був учасником злочину, брав якусь участь у його вчиненні, якимось чином допо­магав виконавцеві у його вчиненні, а не був лише спо­стерігачем події;

2) малолітній, який не досяг віку кримінальної відпо­відальності, але має вік 12-13 років і може надати певну фізичну чи психічну допомогу виконавцеві злочину. Здатність надати виконавцеві злочину суттєву допомогу у вчиненні зґвалтування повинна бути критерієм для ви­знання певної особи учасником злочину, а дії виконавця мають кваліфікуватися як зґвалтування, вчинене групою осіб, за ч. З ст. 152КК.

Треба зазначити, що визнання співучасті з малоліт­ньою особою віком 12-13 років протирічить ст. 26 КК, у якій встановлено, що співучастю є умисна спільна участь у вчиненні злочину кількох суб'єктів злочину, тобто осіб, яким згідно з ч. 2 ст. 22 КК виповнилося уже чо­тирнадцять років.

Значить, вчинення злочину з особою віком 12-13 років не може кваліфікуватися як вчинене групою осіб чи за по­передньою змовою групою осіб або організованою групою.

Дії особи, яка сприяла вчиненню групового зґвалту­вання, але сама особисто статевого акту з потерпілою не вчинила і не застосовувала щодо неї насильства під час її зґвалтування іншими особами, кваліфікуються як пособ-ництво, тобто за ч. 5 ст. 27 і ч. З ст. 152 КК.¹

Постанова президії Черкаського обласного суду від 3 квітня 1992 р. у справі А., який безпосередньої участі у зґвалтуванні не брав, а лише допоміг іншим засудженим обманом привести по­терпшу до місця зґвалтування // Практика...- С. 28.

4 2—75

Одержання хабара кваліфікується за ознакою вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 368 КК), якщо у вчиненні злочину як співвиконавці брали участь дві і більше посадові особи, які домовилися про спільне одержання хабара, як до, так і після надходжен­ня пропозиції про давання хабара але до його одержання. Співвиконавцями вважаються посадові особи, які одер­жують хабар за виконання чи невиконання дій, які кожен з них міг чи повинен був виконати, використовуючи по­садові повноваження. Для кваліфікації одержання хаба­ра, як вчиненого групою осіб за попередньою змовою, не має значення, як були розподілені ролі між співвиконав-цями, чи всі вони повинні були виконувати або не вико­нувати обумовлені дії, чи усвідомлював той, хто дав ха­бар, що в одержанні хабара беруть участь кілька посадо­вих осіб.¹

Третім видом групового злочину є вчинення злочину організованою групою (ч. 2 ст. 67, ч. З ст. 109, ч. З ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. З ст. 188, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. З ст. 305, ч. З ст. 308, ч. З ст. 311, ч. З ст. 312 КК).

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо у його готуванні або вчиненні брали участь три і більше особи, які попередньо зорганізовувалися у стій­ке об'єднання для вчинення цього та інших (іншого) злочинів, об'єднаних єдиним планом, з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. З ст. 28 КК).

Пленум Верховного Суду України зазначив, що орга­нізованою групою слід вважати стійке об'єднання двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності. На наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть, зокрема, вказувати: розроблений (хоч би у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), при­криття своєї діяльності як своїми силами, так і з допо­могою сторонніх осіб (у тому числі і даванням хабарів

П. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про хабарництво» від 7 жовтня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 260.

98

посадовим особам), вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки тощо.¹

У цьому визначенні поняття організованої групи Пле­нум Верховного Суду України назвав її мінімальні харак­терні ознаки. По-перше, навряд чи може бути організо­ваною злочинна група, що складається з двох осіб, та й узагалі чи можна таке об'єднання назвати організацією. По-друге, не виділив Пленум таку обов'язкову рису орга­нізації, як її структуру - наявність певних підрозділів та організаційні зв'язки між ними, запровадження та додер­жання певної дисципліни. До речі, як свідчить досвід, ор­ганізовані злочинні групи характеризуються суворим додержанням дисципліни, а її порушення жорстоко кара­ються. По-третє, не позначив Пленум і такої ознаки орга­нізованої злочинної групи, як мета її створення. Будь-яка організація починається з мети створення (для вчинення не взагалі злочинів, а конкретних, певних злочинів - конт­рабанди, викрадень транспортних засобів, вимагання гро­шей, цінностей (рекет), вчинення нападів тощо).

Отже, організована група - це стійке об'єднання кіль­кох осіб, які спеціально зорганізувалися для більш-менш тривалої злочинної діяльності. Узагальнивши наведене, можна виділити такі типові ознаки організованої зло­чинної групи:

1) наявність статуту - розробленого (хоч би в загаль­них рисах) і схваленого учасниками групи плану зло­чинної діяльності і визначеної мети діяльності групи;

2) наявність організатора (керівника);

3) конспірація — прикриття своєї діяльності;

4) вербування нових членів;

5) наявність загальних правил поведінки, ієрархія сто­сунків між учасникам групи;

6) наявність матеріальної бази — приміщень, транс­порту, сховищ, коштів тощо.²

Пленум Верховного Суду зазначив, що організована група від групи осіб відрізняється головним чином сту­пенем зорганізованості. Звичайно, що організована гру­па має вищий ступінь стійкості, зорганізованості, ніж

П. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приват­ної власності» від 25 грудня 1992 р. // Там само-С. 209.

Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина За­гальна: Курс лекцій.-К., 19%.-С. 255.

4* 99

випадкова група, що вчинила злочин за попередньою змовою. Але ступінь зорганізованості організованої гру­пи не повинен впливати на кваліфікацію діяння, нею вчиненого. Діяння належить кваліфікувати як вчинене організованою групою незалежно від ступеня стійкості, зорганізованості цієї групи.

Інше рішення могло призвести до того, що ступінь стійкості, зорганізованості групи став би предметом до­казування, для чого потрібно було б враховувати кіль­кість членів організації, термін її існування, діяльності, наявність у неї організаційних структур, матеріальної бази і т. ін.

Визначення стійкості, згуртованості, зорганізованості групи має значення лише для відмежування організова­ної групи від інших випадків вчинення злочину за попе­редньою змовою групою осіб. У постанові Пленуму Вер­ховного Суду «Про судову практику в справах про бан­дитизм» від 7 липня 1995 р. (п. 2) роз'яснюється, що групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабіль­ною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів.¹ Від інших зло­чинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, бандитизм відрізняється най­більш високим ступенем внутрішньої організації, стій­кості, згуртованості та озброєності.² Якщо організована група являє собою банду, то діяння, вчиненні її члена­ми, кваліфікуються лише за ст. 257 КК. Але якщо банда вчинить злочин, за який законом встановлено більш су­вору відповідальність, ніж за бандитизм (наприклад, умисне вбивство за обтяжуючих обставин - ч. 2 ст. 115 КК, посягання на життя державного чи громадського діяча - ст. 112 КК), то такі дії кваліфікуються за сукуп­ністю злочинів - бандитизму і того більш тяжкого зло­чину, що вчинила банда.

Найбільш небезпечними є злочини, що вчинюються злочинною організацією.

Законом злочинною організацією визнається стійке, ієрархічне об'єднання, члени якого або структурні час­тини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення

¹ Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 126.

² П. 8 цієї ж постанови // Там само.- С. 127.

100

тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК).

Із законодавчого визначення поняття злочинної органі­зації виводиться її повна відповідність всім іншим органі­заціям - виробничим, культурним, партійним, спортив­ним, навчальним тощо. Тобто злочинна організація має всі ознаки організації. Від всіх інших організацій злочинна організація відрізняється лише завданням і метою її ство­рення — вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів.

Є. К. Марчук обґрунтовує висновок про те, що зло­чинна організація становить собою соціальну систему типу трудового колективу.¹ Мабуть, таке порівняння не­вдале, оскільки трудовий колектив не має багатьох ознак злочинної організації - трудовий колектив не має свого власного статуту діяльності, не має власних коштів, транспорту, зв'язку, приміщень, друку тощо. Навіть як­що не враховувати і мети створення, то і у такому разі трудовий колектив не має багатьох ознак злочинної орга­нізації. Найбільше злочинна організація за своїми озна­ками наближається до партійних організацій, від яких вона відрізняється лише завданням і метою створення.

Типовими ознаками злочинної організації є:

1) наявність статуту - письмового чи усного, розроб­леного хоча б у загальних рисах і схваленого учасниками всієї організації чи її керівниками;

2) наявність керованого органу чи керівника;

3) організаційна структура - підрозділи організації, їх керівники, члени організації, їх завдання;

4) підпорядкованість, підзвітність, ієрархічна залеж­ність, дисципліна;

5) вербування нових членів організації - поповнення організації новими організаціями;

6) прикриття, конспірація - легалізація, діяльність, налагодження зв'язків з органами влади, охорона;

7) матеріальна база - приміщення, транспорт, засоби зв'язку, сховища, кошти, друк тощо.

Марчук Є. К. Кримінологічна та кримінально-правова харак­теристика злочинних організацій: Автореф. канд. дис.- Харків, 1998.- С. 6-7.

101

Такі типові ознаки злочинної організації. Конкретна злочинна організація може і не мати деяких із вказаних ознак. Наприклад, у організації може не бути налагод­жених зв'язків з органами влади, чи не має ще, скажімо, засобів друку. Але від цього злочинне угруповання не перестає бути злочинною організацією, якщо воно має інші типові ознаки організації.

У ч. 4 ст. 28 КК виділяються найбільш характерні ознаки злочинної організації:

а) стійкість, яка означає, що організація міцно створе­на для тривалої діяльності і має завдання діяти постійно, систематично, з розрахунком на далеку перспективу;

б) ієрархічність об'єднання - тобто угруповання має конкретні завдання своєї діяльності, керівні органи чи керівника, структурні підрозділи, визначену підпорядко­ваність, підзвітність, дисципліну;

в) домовленість про взаємну спільну діяльність — припускає наявність статуту, яким визначається домов­леність, погодженість про загальну спільну діяльність, розуміння сутності діяльності організації, її завдання і мети цієї діяльності, особистої заінтересованості кожно­го члена організації у забезпеченні цієї діяльності;

г) керівництво організацією - розробка планів учи­нення конкретних злочинів, підбір виконавців для вчи­нення цього злочину (чи певних злочинів), забезпечення вчинення злочину (злочинів) транспортом, знаряддями, реалізації здобутого злочином (злочинами), перехову­вання злочинців тощо;

д) забезпечення функціонування злочинної організа­ції- це підбір членів організації, здобуття приміщень, транспорту, коштів, документів, знарядь, зброї, пошук засобів прикриття, легалізації діяльності організації тощо;

е) координація злочинної діяльності - узгодження ді­яльності окремих структурних підрозділів злочинної ор­ганізації чи діяльності окремих злочинних груп, об'єд­нання їх злочинних планів, зусиль, допомога в організа­ції підготовки та вчинення окремих злочинів тощо.

Особливості діяльності злочинної організації у тому, що вона може бути створена лише для вчинення конкрет­них, певних злочинів. До таких можна віднести: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення консти­туційного ладу України чи насильницьке захоплення державної влади (ст. 109 КК); посягання на територіальну

102

цілісність і недоторканність України (ст. ПО КК); бан­дитизм (ст. 257 КК); терористичний акт (ст. 258 КК); масові заворушення (ст. 294 КК); контрабанду нарко­тичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів (ст. 305 КК); незаконне виготовлення, придбання, збері­гання, перевезення чи збут (ст. 307 КК) або викрадення, привласнення, вимагання (ст. 308 КК) наркотичних засо­бів чи психотропних речовин; незаконне вивезення за межі України сировини, матеріалів, обладнання, техно­логій для створення зброї, а також військової спеціальної техніки (ст. 333 КК); незаконне захоплення державних або громадських будівель чи споруд (ст. 341 КК).

Злочинна організація може бути створена і для вироб­лення зброї масового знищення людей (ст. 440 КК), для застосування зброї масового знищення людей (ст. 439 КК), для ведення агресивної війни (ст. 437 КК), або для проведення екоциду (ст. 441 КК), геноциду (ст. 442 КК), чи організації піратства (ст. 446 КК) або для найманства (ст. 447 КК).

Деякі злочини можуть вчинюватися членами злочин­ної організації для локальних потреб. Це може бути по­сягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК); диверсія (ст. 113 КК); напад на об'єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК); викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоак­тивних матеріалів (ст. 262 КК); угон або захоплення за­лізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278 КІС); блокування транспортних комунікацій чи захоплення транспортного підприємства (ст. 279 КК); примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов'язків (ст. 280 КК); незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК), пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо-та нафтопродуктопроводів (ст. 292 КК) та деякі інші.

Згідно з ч. 2 ст. 29 і ч. 1 ст. ЗО КК дії організатора зло­чинної організації кваліфікуються за ч. З ст. 27 і відповід­ною статтею Особливої частини КК, яка передбачає від­повідальність за вчинений злочин. Організатор злочин­ної організації підлягає відповідальності за всі злочини, вчиненні злочинною організацією (її членами), які охоп­лювалися його умислом.

Члени злочинної організації підлягають відповідаль-

103

ності за всі злочини, у підготовці яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них (ч. 2 ст. ЗО КК).

Дії учасників організованої групи кваліфікуються за ті­єю нормою Особливої частини Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за діяння, вчинене органі­зованою групою (ч. З ст. 109, ч. З ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. З ст. 149, ч. З ст. 161, ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. З ст. 188, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. З ст. 199, ч. З ст. 206, ч. З ст. 224, ч. З ст. 228, ч. З ст. 262, ч. З ст. 278, ч. З ст. 280, ч. З ст. 289, ч. З ст. 292, ч. 4 ст. 303, ч. З ст. 305, ч. З ст. 307, ч. З ст. 308, ч. З ст. 311, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313, ч. 4 ст. 345, ч. З ст. 355, ч. 2 ст. 359, ст. 392 КК).

Такої ознаки не мають злочини проти життя та здоров'я особи (статті 115-145 КК), статеві злочини (статті 152-156 КК), екологічні злочини (статті 252-254 КК), злочи­ни проти безпеки виробництва (статті 271-275 КК), зло­чини у сфері охорони державної таємниці, недоторкан­ності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації (статті 328-337 КК), посадові злочини (стат­ті 364-370 КК), військові злочини (статті 401-435 КК) і злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (статті 436—447 КК).

Дії членів (учасників) злочинної організації чи органі­зованої групи, які вчинили злочини не в складі групи, кваліфікуються на загальних підставах.

Дії організаторів злочинної організації чи організова­ної групи у відповідних випадках кваліфікуються також за нормами кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за створення злочинної організації чи організованої групи (статті 255, 257, 258, 260, 392 КК).

Створення злочинної організації кваліфікується як за­кінчений злочин, передбачений ст. 255 КК або ст. 260 КК, якщо створено було не передбачене законом воєнізоване чи збройне формування.

Якщо певними діями створити злочинну організацію чи незаконне воєнізоване або збройне формування не вда­лося з причин, не залежних від волі винного, то діяння кваліфікується як замах на створення організації чи фор­мування за ч. 1 ст. 15 і ч. 1 ст. 255 КК чи ч. 1 ст. 15 і від­повідною частиною ст. 260 КК.

Дії організаторів (керівників) злочинної організації чи не передбаченого законом воєнізованого або збройного

104

формування, які їх створили (організували), у разі вчи­нення членами такої організації чи формування злочинів повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів - за відповідними частинами ст. 255 чи ст. 260 та статтями КК, які передбачають відповідальність за вчинені члена­ми організації чи угруповання злочини.