5.2.18. Перешкоджання відправленню релігійного обряду

Конституція України надає всім громадянам України право на свободу світогляду і віросповідання, на свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяль­ність (ст. 35).

Злочин, передбачений ст. 180 КК України, посягає на ці права громадян.

Як перешкоджання відправленню релігійних обрядів кваліфікується вчинення дій, якими чиниться заборона або примус до припинення релігійних обрядів, богослу­жіння тощо.

За частиною 2 ст. 180 КК кваліфікується примушуван­ня священнослужителя до проведення релігійного обряду із застосуванням фізичного чи психічного насильства.

Злочин вчинюється умисно з метою вчинити пере­шкоду відправленню релігійного обряду.

Відповідальними є всі осудні особи, які досягли шіст­надцятирічного віку.

5.2.19. Порушення недоторканності приватного життя

Стаття 32 Конституції України забороняє втручання у особисте і сімейне життя громадянина. Частина 2 цієї статті Конституції забороняє збирання, зберігання, вико­ристання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Стаття 182 КК визнає приватне життя громадянина об'єктом кримінально-правової охорони і передбачає відповідальність за незаконне збирання будь-яким спо­собом, зберігання, використання або поширення, розпов­сюдження конфіденційної інформації про особу у пуб­лічних виступах, у творі, що публічно демонструється, чи у засобах масової інформації.

Діяння, передбачене ст. 182 КК, вчинюється умисно, оскільки винна особа збирає, зберігає, використовує чи поширює конфіденційну інформацію про певну особу з конкретною метою, з метою певним чином використати таку інформацію.

Відповідальність за порушення недоторканності при­ватного життя настає з шістнадцяти років.

8* 227

5.2.20. Порушення права на отримання освіти

Статтею 53 Конституції України передбачається пра­во кожного громадянина на освіту.

Злочин, передбачений ст. 183 КК, посягає на це важ­ливе конституційне право громадянина.

Склад злочину утворюють:

а) незаконна відмова у прийнятті до навчального за­кладу будь-якої форми власності (ч. 1 ст. 183 КК);

б) незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах (ч. 2 ст. 183 КК).

Порушення права на отримання освіти вчинюється умисно.

Відповідальними за порушення права на отримання освіти є спеціальні суб'єкти - керівники навчальних за­кладів, які наділені повноваженнями видавати накази про зарахування до навчання.

5.2.21. Порушення права на безоплатну медичну допомогу

Конституцією України гарантується право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ч. 1 ст. 49). Держава створює умови для ефективного і до­ступного для всіх громадян медичного обслуговування.

У державних і комунальних закладах охорони здо­ров'я медична допомога надається безоплатно; існую­ча мережа таких закладів не може бути скорочена (ч. З ст. 49 Конституції України).

Стаття 184 КК передбачає відповідальність за пору­шення конституційного права громадян на безоплатну медичну допомогу. Порушення цього права може вияви­тися у відмові від прийняття до лікувального закладу, у вимозі оплати лікування, ліків чи інших медичних по­слуг. Злочин визнається закінченим з моменту відмови у безоплатному лікуванні (ч. 1 ст. 184 КК) чи з моменту прийняття рішення про скорочення мережі державних або комунальних закладів охорони здоров'я, тобто закриття чи анулювання хоча б одного з них (ч. 2 ст. 184КК).

Порушення права на безоплатну медичну допомогу є не відмова від надання медичної допомоги хворому вза­галі, що передбачає стаття 139 КК, а вимога оплати ліку­вання чи згода надати медичну допомогу лише за оплату.

228

Порушення права на безоплатну медичну допомогу вчинюється умисно, з метою примусити хворого оплати­ти надану йому медичну допомогу і отримати таку плату.

Відповідальними за порушення права на безоплатну медичну допомогу є лікарі, головні лікарі, завідуючі ме­дичними установами, завідуючі відділеннями, лікарі та інші медичні працівники державних чи комунальних ме­дичних закладів медичними установами, а за скорочення мережі державних чи комунальних закладів охорони здоров'я - посадові особи органів державної влади чи охорони здоров'я, які наділені повноваженнями приймати рішення про скорочення чи розширення мережі закладів охорони здоров'я.