2.9. Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей

Охорона життя та здоров'я дітей має особливе зна­чення для суспільства, і тому ці блага є важливими об'єктами кримінально-праврвої охорони. На певних осіб покладаються суспільні обов'язки щодо захисту життя та здоров'я дітей (вихователі, лікарі, акушери, ня­ні, медичні сестри тощо).

Невиконання чи неналежне виконання цими особами своїх професійних чи службових обов'язків щодо охоро-

178

ни життя та здоров'я неповнолітніх, якщо внаслідок не­дбалого чи несумлінного до них ставлення було заподія­но істотну шкоду здоров'ю потерпілого, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 137 КІС.

Якщо така недбалість призвела до настання смерті неповнолітнього або цим були заподіяні інші тяжкі на­слідки (заподіяння шкоди здоров'ю кількох дітей, захво­рювання на тяжку невиліковну хворобу тощо), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 137 КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується у більшості випадків злочинною недбалістю.

Відповідальними за діяння, передбачене ст. 137 КК, є спеціальні суб'єкти, тобто особи, на яких були покладені спеціальні обов'язки щодо охорони життя і здоров'я ді­тей. Це можуть бути особи, що вже досягли шістнадцяти років.

2.10. Незаконна лікувальна діяльність

Лікарюванням визнається діяльність, що полягає у встановленні діагнозу захворювання, призначенні ліків та процедур, застосуванні різноманітних засобів і мето­дів впливу на тіло хворого. Не є лікарюванням пропагу­вання методів і ліків, лікування певних хвороб, фарма­цевтична діяльність.

Право на лікарювання мають лише особи, що мають належну медичну освіту - лікарі, фельдшери, акушери, медсестри, тобто особи, які закінчили відповідні медичні навчальні заклади, а також особи, які мають ліцензії на лікувальну діяльність Міністерства охорони здоров'я України. Особи, які не мають належної медичної освіти і ліцензії Міністерства охорони здоров'я України, є суб'єктами цього злочину, якщо вони досягли 16-річно-го віку.

За статтею 138 КК діяння кваліфікується лише у ви­падках, коли незаконна лікувальна діяльність призвела до настання тяжких наслідків - розладу здоров'я або смерті потерпілого.

Незаконне лікарювання вчинюється необережно. Умис­не заподіяння шкоди здоров'ю кваліфікується за стаття­ми 121,122 чи 125 КК.

Відповідальними за незаконне лікарювання можуть бути всі осудні особи, що досягли шістнадцяти років.

179

2.11. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

Згідно з клятвою Гіппократа, яку дають усі випускни­ки медичних навчальних закладів, вони зобов'язуються надавати медичну допомогу хворим за будь-яких обста­вин. Такий же обов'язок на медичних і фармацевтичних працівників покладає ст. 78 Основ законодавства Украї­ни про охорону здоров'я (Відомості Верховної Ради України.- 1993.- № 4.- Ст. 19).

Невиконання цих обов'язків медичним працівником (лікарем, акушером, фельдшером, медсестрою) утворює об'єктивну сторону цього злочину. Відповідальність ви­ключається, якщо у цих спеціалістів не було можливості надати допомогу хворому. Поважними причинами нена-дання допомоги можуть бути - нездоланна сила, стихійні лиха, тяжка хвороба, стан крайньої необхідності та інші, що не дали можливості надати допомогу хворому.

За частиною 2 ст. 139 КК кваліфікується ненадання допомоги хворому медичним працівником, якщо така бездіяльність призвела до настання смерті хворого або до інших тяжких наслідків - наприклад інвалідності.

Ненадання допомоги хворому - злочин умисний, умисел побічний, оскільки винна особа байдуже стави­ться до настання наслідків своєї бездіяльності.

Відповідальність за ненадання допомоги хворому за ст. 139 КК настає з шістнадцяти років. Відповідальними за ст. 139 КК є лише працівники медичних та фармацев­тичних закладів, установ.