18.13. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину

Неправдиве повідомлення про вчинення злочину по­сягає на правосуддя, оскільки на його підставі (ст. 94 КПК) порушується кримінальна справа, що може при­звести до притягнення до відповідальності невинної особи, до судової помилки та інших шкідливих наслідків.

За ч. 1 ст. 383 КК, кваліфікується завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину суду, прокурору, слідчому чи органу дізнання.

Неправдиве повідомлення може стосуватися особи, яка злочину не вчинила, чи особи, яка вчинила злочин, місця чи часу або інших обставин вчиненого дійсного чи вигаданого діяння.

Злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обста­винах, якщо неправдиве повідомлення стосується вчи­нення тяжкого злочину чи особливо тяжкого, або неправ­диве повідомлення було поєднане зі штучним створен­ням доказів обвинувачення чи з корисливою метою, і кваліфікується за ч. 2 ст. 383 КК.

Неправдиве повідомлення вчинюється умисно неза­лежно від його мотивів — помсти, перешкодити викрит­тю дійсного злочинця тощо.

Відповідальність за неправдиве повідомлення настає з шістнадцяти років.

18.14. Завідомо неправдиве показання

Неправдиві показання свідків чи потерпілих, а також неправдивий висновок експерта чи неправдивий пере­клад перекладача посягають на правосуддя, чинять пе­решкоди його здійсненню.

Про відповідальність за давання неправдивих пока­зань у кримінальній справі попереджаються: свідки (ст. 167 КПК), потерпілі (ст. 171 КПК), експерт за да­вання неправдивого висновку (ст. 196 КПК), перекла­дач за неправдивий переклад (ст. 128 КПК). Порушен­ня такого попередження утворює об'єктивну сторону злочину.

604

Неправдивими визнаються показання (висновок, пе­реклад), які не відповідають дійсним подіям, обстави­нам, які є перекрученням фактів.

За ч. 1 ст. 384 КК кваліфікується завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправди­вий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування слід­чою чи тимчасовою спеціальною Комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад.

Неправдиві показання, поєднані з обвинуваченням у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи з корис­ливою метою, визнаються вчиненими при обтяжуючих обставинах і кваліфікуються за ч. 2 ст. 384 КК.

Неправдивість показань (висновку, перекладу) вста­новлюється лише судом при виголошенні вироку. З цьо­го моменту злочин визнається закінченим.

Неправдиві показання (висновки, переклади) вчиню­ються умисно як завідомо неправдиві. Помилки складу цього злочину не утворюють.

Суб'єктами злочину є особи, зазначені у ст. 384 КК України,- свідки, потерпілі, експерти, перекладачі. Пі­дозрювані, обвинувачені і підсудні за завідомо неправ­диві показання кримінальної відповідальності не несуть.

18.15. Відмова свідка від давання показань

або експерта чи перекладача

від виконання своїх обов'язків

На свідків, експертів і перекладачів покладається юридичний обов'язок дати у суді або при провадженні попереднього слідства чи дізнання показання, що визна­ються доказами у кримінальній справі.

За ч. 1 ст. 385 КК кваліфікується відмова свідка від показань, відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України.

Невиконання цих обов'язків зазначеними особами без поважних причин утворює об'єктивну сторону злочину.

605

Поважними визнаються причини відмови: недостатня компетентність експерта чи недостатність наданих йому матеріалів (ст. 77 КПК), недостатнє знання мови пере­кладачем тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту чіткої і кате­горичної відмови дати показання, зробити висновок чи пе­реклад. Відмова від давання показань, висновку чи пере­кладу вчинюється умисно незалежно від мотивів відмови.

Суб'єктами відповідальності за ст. 385 КК можуть бу­ти лише свідки, експерти і перекладачі. Згідно зі ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, чле­нів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Ці учасники кримінального процесу не підля­гають відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ч. 2 ст. 385 КК).