1.9. Погроза вбивством

Погроза вчинити вбивство є психічне насильство над особою. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він позбавляє потерпілого спокою, небезпека

¹ П. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України- С. 179.

² Законодавчі акти деяких країн у спеціальних нормах передба­чають кримінальну відповідальність за підмову чи пособництво са­могубству- Ст. 2 Закону Англії 1961 р.; § 202 КК Японії; ст. 139 КК Югославії; артикул 151 КК Польщі. У КК України діють загальні норми частин 4 і 5 ст. 27 КК.

152

його вчинення постійно переслідує потерпілого, не дає йому можливості нормально жити.

Погроза вбити може бути доведена до потерпілого будь-яким чином: усно (віч-на-віч), письмово (листом, телеграмою), різними діями, які переконливо вказують на намір винного, або передана через третіх осіб.

Стаття 129 КК передбачає відповідальність лише за погрозу вбивством. Погроза вчинити якусь іншу шкоду під ознаки цієї статті не підпадає (погроза знищити май­но, заподіяти тілесні ушкодження, поширити ганебні ви­гадки тощо). Обов'язковою ознакою складу злочину ст. 129 КК є реальність погрози, якою вона буває у всіх випадках, коли потерпілий має підстави боятися її вико­нання. Якщо сам потерпілий не вірить у реальність по­грози, то вона складу злочину не становить. Наприклад, Ш. наказав потерпілій, яку зґвалтував, щоб вона про це не розповідала матері, бо інакше він її вб'є. Обласний суд визнав засудження Ш. за ст. 129 ЮС безпідставним, оскільки потерпіла не вірила в реальність його погрози, та і сам винний нічим не підтверджував свій намір здійс­нити погрозу.¹

Погроза визнається реальною, якщо винний:

1) вчинив такі дії, які давали потерпілому підстави вважати, що ця погроза буде здійснена;

2) своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпі­лим переконував — погроза не марна, вона буде здійснена.

Відповідальність за погрозу настає незалежно від її мотивів. Закінченою погроза визнається з моменту дове­дення її до потерпілого.

Погроза вбивством за деякими ознаками нагадує за­мах на вбивство. Різниця між цими злочинами полягає в наступному:

1) при погрозі вбивством винний не має на меті не­гайно заподіяти смерть. Він прагне налякати потерпіло­го, позбавити спокою, змусити його весь час нервувати, страждати від страху за своє життя;

2) при замахові на вбивство винний має на меті зараз же, негайно заподіяти смерть потерпілому і робить усе залежне від нього, щоб досягти цього наслідку.

Так, міський суд помилково кваліфікував за ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК дії Д., який, перебуваючи у стані сп'яніння,

¹ Радянське право- 1970.-№ 9.-С. 106.

153

почав бити свою дружину. Погрожуючи скинути її з балкона другого поверху, він вимагав, щоб вона стриб­нула звідти. Коли Д. заявив, що візьме ніж, потерпіла, не витримавши напруження, стрибнула з балкона і дістала тяжкі тілесні ушкодження. Кваліфікуючи дії Д. як замах на вбивство, суд не вказав у вироку, які саме дії Д. були безпосередньо спрямовані на умисне вбивство дружини. У справі взагалі немає даних про те, що він такі дії вчи­нив. Як показала потерпіла, чоловік постійно знущався з неї, не раз погрожував убивством, і в неї були всі підстави вважати, що він виконає свою погрозу. Цього разу, маючи на меті покінчити з життям, вона стрибнула з балкона, та' свій умисел на самогубство до кінця не довела з не залеж­них від неї причин. За таких обставин Д. має нести відгаЯ відальність за погрозу вбивством і доведення до спроби самогубства, тобто за ст. 129 КК і ч. 1 ст. 120 КК.¹

При вчиненні багатьох злочинів погроза вбивством⁵' буває складовою частиною такого злочину, зокрема у»! статтях 187, 152, 153, 189, 280, 345 КК. Оскільки в цих* статтях передбачені спеціальні випадки погрози, то тут*'^: застосовуються лише норми цих спеціальних статей. Ква­ліфікувати такі дії додатково за ст. 129 КК непотрібно.