18.1. Незаконний арешт, затримання або привід

Згідно зі ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вар­тою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом.

Незаконний арешт, незаконне затримання або незакон­ний привід порушують ці важливі конституційні права особи.

Підстави і порядок арешту, затримання і приводу встановлені Кримінально-процесуальним кодексом Ук­раїни (статті 70, 106, 135, 136, 155 і 156). Арешт, затри­мання і привід, проведені з порушенням процесуальних вимог, визнаються незаконними.

Відповідальними за незаконний арешт, затримання і привід є спеціальні суб'єкти - працівники органів ді­знання, слідчі і прокурори, тобто особи, яким процесу­альним законом за наявністю передбачених законом під­став надано право вживати такі процесуальні заходи. Інші посадові особи за подібні дії підлягають відпові­дальності за перевищення влади (ст. 365 КК України), а приватні особи - за незаконне позбавлення волі (ст. 146 КК України).

За ч. 1 ст. 371 КК кваліфікується завідомо незаконне затримання особи або незаконний привід, а за ч. 2 ст. 371 КК - завідомо незаконний арешт або незаконне тримання під вартою.

Незаконний арешт, привід або незаконне затримання особи, якщо цими діями були заподіяні тяжкі наслідки (розлад здоров'я, розірвання шлюбу, розпад родини тощо), або якщо вони були вчинені з корисливих мотивів чи ін­ших особистих спонукань, кваліфікуються за ч. З ст. 371 КК.

595

18.2. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності

Діяння, передбачене ст. 372 КК, посягає на особисту недоторканність і свободу громадянина.

Невинною у вчиненні злочину визнається особа, яка взагалі не вчинила будь-якого злочину, а також особа, яка не вчинила цього конкретного злочину, у якому її звинувачують, незалежно від того, чи звинувачують її у вчиненні більш тяжкого чи менш тяжкого злочину порів­няно з тим, який вона дійсно вчинила.

За ч. 1 ст. 372 КК кваліфікується притягнення завідо­мо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те особою (ор­ганом дізнання).

Притягнутою до кримінальної відповідальності особа вважається з моменту оголошення їй постанови про при­тягнення її як обвинуваченого до відповідальності.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної від­повідальності вчинюється умисно, незалежно від мотивів діяння.

Вчинення цього злочину, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину (ст. 12 КК України), за який може бути призначено покарання на строк до десяти ро­ків позбавлення волі, або поєднане зі штучним створен­ням доказів обвинувачення, визнається вчиненим за об­тяжуючих обставин і кваліфікується за ч. 2 ст. 372 КК.

Суб'єктами відповідальності за діяння, передбачене ст. 372 КК України, є працівники органів дізнання, слідчі і прокурори.

18.3. Примушування давати показання

Згідно зі ст. 63 Конституції України особа не несе від­повідальності за відмову давати показання або пояснен­ня щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. А ст. 22 КПК забороняє домагатися показань від учасників про­цесу розслідування і розгляду кримінальної справи.

За ч. 1 ст. 373 КК кваліфікується примушування дава­ти показання при допиті із застосуванням незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство.

596

Примушуванням давати показання можуть бути по­грози, застосування насильства, брехливі обіцянки, час­тування напоями або наркотиками тощо. Примушування давати показання може стосуватися всіх учасників про­цесу: свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених і експертів.

Діяння, передбачене ст. 373 КК України, вчинюється лише умисно з різноманітних мотивів помсти, кар'єриз­му, корисливості тощо.

Відповідальними за примушування давати показання можуть бути лише спеціальні суб'єкти - особи, яким за­коном надано право проводити допити, працівники ор­ганів дізнання і попереднього слідства.

Примушування давати показання, поєднані з застосу­ванням насильства або із знущанням над особою, квалі­фікується за ч. 2 ст. 373 КК.

Частина 2 ст. 373 КК не охоплює примушування із за­стосуванням насильства, поєднаного із заподіянням по­терпілому тяжких (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості (ст. 122 КК) тілесних ушкоджень або із погрозою вбивства (ст. 129 КК) чи знищенням майна потерпілого (ст. 195 КК). При застосуванні винним такого насильства скоєне утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ст. 373 КК і статтею, яка передбачає відповідальність за насиль­ство (статті 121, 122, 129, 175 КК).