15.21. Підробка документів, штампів і печаток

Фальшування (підробка) документів посягає на дер­жавне управління.

Предметом злочину є документи, які видаються дер­жавними чи громадськими організаціями, підприємства­ми, установами і які надають певні права чи звільняють від обов'язків (посвідчення, дипломи, атестати, трудові книжки, лікарняні листки тощо). Предметами цього зло­чину можуть бути також штампи, печатки і бланки.

Склад злочину утворюють:

а) підробка (фальшування);

б) збут підроблених документів, штампів, печаток;

в) використання завідомо підробленого документа.

Відповідальність за підробку (фальшування) доку­ментів, штампів і печаток не залежить від способу під­робки, якості і кількості підробок.

За ч. 1 статті 358 КК кваліфікується підроблення по­свідчення або іншого документа, який видається чи по-свідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, ауди­тором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звіль-

540

няє від обов'язків, з метою використання його як під­роблювачем, так і іншою особою, або збут такого доку­мента, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офі­ційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.

Повторна підробка чи збут підробленого документа або вчинення цього діяння за попередньою змовою гру­пою осіб визнається вчиненим за обтяжуючих обставин і кваліфікується за ч. 2 ст. 358 КК.

Використання завідомо підробленого іншими особами документа - за ч. З ст. 358 КК.

Підробка, збут і використання підроблених докумен­тів вчинюється умисно.

Відповідальність за підробку, збут і використання підроблених документів настає з шістнадцяти років. Особа, яка підробила документ, не підлягає відповідаль­ності за його використання чи збут, а лише за підробку цього документа за ч. 1 ст. 358 КК.

15.22. Незаконне використання

спеціальних технічних засобів

негласного отримання інформацй*

Законом України від 18 лютого 1992 р. «Про оператив но-розшукову діяльність» (Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 22.- Ст. 9) визначено, що спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації можуть застосовуватися лише тоді, коли проведення негласних пошукових заходів, слідчих чи судових дій є малоефек­тивним або неможливим і лише з дозволу суду. У всіх інших випадках використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації буде незакон­ним. Згідно з Законом України «Про оперативно-роз-шукову діяльність» оперативні підрозділи мають право негласно знімати інформацію з каналів зв'язку, контро­лювати телеграфно-поштові відправлення, проникати у житлові та інші приміщення громадян з метою їх візуаль­ного спостереження тощо, лише з дозволу суду.

Склад злочину утворює використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації

541

бездозвсУлу суду або у випадках, не передбачених за­коном.

Частина 1 ст. 359 КК містить формальний склад зло­чину- злочин визнається закінченим з моменту неза­конного використання спеціальних технічних засобів незалежно від настання злочинних наслідків.

Незаконне використання спеціальних технічних за­собів вдруге (повторно) групою осіб або якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду охоронюваним правам фізичних чи юридичних осіб або державним чи гро­мадським інтересам, то злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 359 КК.

Незаконне використання спеціальних технічних засо­бів вчинюється умисно з метою негласного отримання інформації.

Відповідальними за незаконне використання спеці­альних технічних засобів є працівники оперативних під­розділів, які незаконно використовують спеціальні тех­нічні засоби негласного отримання інформації. Приватні особи за використання технічних засобів збирання ін­формації відповідають за: порушення таємниці листу­вання, телефонних розмов, телеграфної чи іншої корес­понденції (ст. 163 КК), порушення недоторканності житла (ст. 162 КК), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК), порушення недоторканності приватного життя (ст. 182КК).