15.2. Незаконне підняття Державного Прапора України

Згідно з Женевською конвенцією про відкрите море від 29 квітня 1958 р. національна належність судна ви­значається прапором тієї держави, під яким воно плаває. Тому всі морські судна у відкритому морі використову­ють прапор своєї держави.

Порушення цих міжнародних правил, тобто підняття Державного Прапора України на річковому або морсь­кому судні без відповідного дозволу, кваліфікується за ст. 339 КК України.

Відповідальність за незаконне підняття Державного Прапора на судні настає з шістнадцяти років. Відпові­дальними можуть бути капітан судна, а також члени екі­пажу.

15.3. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій

Конституцією України громадянам гарантується пра­во збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітин­ги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місце­вого самоврядування (ст. 39).

За статтею 340 КК України кваліфікується незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мі­тингів, походів і демонстрацій, якщо таке діяння було вчинене посадовою особою або із застосуванням фізич­ного насильства.

Фізичне насильство у ст. 340 КК охоплює заподіяння потерпілому легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, побоїв чи інших незначних дій. Ст. 340 КК не охоплює заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або застосування психічного насильства -погроз. У таких випадках скоєне утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ст. 340 і ст. 121 КК чи ст. 129 КК.

Відповідальними за ст. 340 КК є всі осудні особи, які досягай шістнадцятирічного віку.

523

15.4. Захоплення державних або громадських будівель чи споруд

Захоплення державних або громадських будівель чи споруд посягає на громадський порядок і відносини вла­сності.

Предметами злочину можуть бути будь-які державні або громадські будівлі чи споруди (магазини, банки, по­шта, телеграф, гаражі, школи, стадіони, театри тощо).

За статтею 341 КК кваліфікується захоплення таких будівель чи споруд, вчинене з метою користування ними або з метою перешкодити нормальній роботі установ, підприємств чи організацій, що використовують ці буді­влі чи споруди. Якщо захоплення будівель чи споруд су­проводжувалось насильством або знищенням чи пошко­дженням майна, то вчинене кваліфікується сукупністю злочинів (ст. 340 КК та ст. 194 КК чи статті 121-122 КК, ч. 2 ст. 350 КК України).

Діяння, передбачене ст. 340 КК, вчинюється умисно.

Відповідальність за протиправне захоплення держав­них або громадських будівель чи споруд настає з шіст­надцяти років.

15.5. Опір представникові влади,

працівникові правоохоронного органу

або представникові громадськості

Опір представникам влади або представникам гро­мадськості посягає на авторитет і діяльність органів вла­ди та громадських організацій.

Опором як об'єктивним проявом цього злочину нази­вається активна протидія, спрямована на перешкоду виконанню представникам влади чи громадськості своїх обов'язків. Опір може чинитися запиранням приміщен­ня, знищенням документів, перешкоджанням діяти пев­ним чином тощо.

Не визнається опором непокора, тобто відмова вико­нати повторені неодноразово вимоги - вийти з примі­щення, розійтися, передати чи видати документ тощо.

Потерпілими від цього злочину визнаються представ­ники влади (депутати, судді, слідчі, прокурори, праців­ники міліції, служби безпеки і т. ін.), які виконують свої

524

службові обов'язки, а також представники громадськості (позаштатні співробітники міліції, представники громад­ськості, виділені для охорони громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, демонстрацій тощо), які виконують обов'язки по охороні громадського порядку, тобто припиняють правопорушення і затримують право­порушників.

За частиною 1 ст. 342 КК кваліфікується опір пред­ставникові влади під час виконання ним службових обов'язків. За ч. 2 ст. 342 КК кваліфікується опір, що був вчинений при виконанні працівниками правоохоронних органів, членами громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовцями обо­в'язків по охороні громадського порядку, тобто під час припинення ними правопорушень чи затримання право­порушників.¹

Працівниками правоохоронних органів згідно зі ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 року «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» ви­знаються працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової адміністра­ції, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохоро­ни, державної лісової охорони та інших органів, які ви­конують правоохоронні функції. Працівники цих органів визнаються потерпілими не тільки тоді, коли вони вико­нували свої службові обов'язки, перебуваючи на службі, а й тоді, коли вони припиняли правопорушення у неро­бочий час з власної ініціативи.²

Вчинення опору із застосуванням насильства (нане­сенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень або з погрозою застосувати таке насильство) чи примушуван­ня потерпілих виконати незаконні вимоги визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і кваліфікується за ч. З ст. 342 КК України.

¹ П. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гід­ність та власність працівників правоохоронних органів».- Збір­ник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 266.

² П. 5 постанови Пленуму Верховного Суду Укреши від 26 черв­ня 1992 року.- Там само.-С. 265-266.

525

Якщо при вчиненні опору представникам влади чи громадськості були заподіяні побої, тілесні ушкодження, то скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів, перед­бачених відповідною частиною ст. 342 КК та відповід­ними частинами статті 345 КК чи статті 350 КК.

Опір представникам влади чи громадськості вчинює­ться умисно з метою перешкодити їх діяльності.

Відповідальність за ст. 342 КК настає з шістнадцяти років.