14.1.2. Втрата документів, що містять державну таємницю

Втрата документів, що містять державну таємницю, як і втрата предметів, відомості про які є державною та­ємницею, посягають на державні інтереси України у сфері оборони, економіки і державної безпеки взагалі.

За ч. 1 ст. 329 КК кваліфікується діяння, яке має сукуп­ність об'єктивних ознак: а) вихід документів або пред­метів із володіння особи, якій вони були довірені; б) по­рушення відповідальною особою встановлених правил зберігання таких документів чи предметів; в) виникнен­ня у зв'язку з цим можливості ознайомитися з ними сто­роннім особам.

Об'єктивну сутність цього злочину утворює не вихід документа чи предмета з володіння відповідальної особи (втрата), а можливість внаслідок втрати ознайомитися з ними стороннім особам. Тому в діях відповідальної осо­би складу злочину немає, якщо вона втратила документ чи предмет (вони вибули із її володіння), але можливості ознайомитися з ними стороннім особам не було, напри­клад, у випадку, коли відповідальна особа помилково спалила документ разом із паперами, що підлягали зни­щенню. Рівним чином, немає складу злочину в діях особи, яка втратила документ чи предмет, але правил їх збері­гання не порушила, наприклад, документи були викра­дені. Якщо особа, якій такі документи чи предмети були довірені, хоча і не втратила їх назавжди, а вони лише на деякий час вийшли з її володіння, наприклад, залишені (забуті) у громадському транспорті чи в іншому громад­ському місці, і цим була створена можливість стороннім особам ознайомитися з ними, то в її діях є склад злочину, передбаченого ст. 329 КК України.

Якщо внаслідок втрати документів, що містять дер­жавну таємницю, настали тяжкі наслідки (таємниця ста­ла відомою політичному супротивнику, втрачено при-

п* 515

орітет на винахід тощо), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 329 КК.

Втрата документів чи предметів, що містять державну таємницю, вчинюється лише необережно. Втратити, за­губити умисно неможливо, оскільки свідомість і воля у таких діях відсутні.

Відповідальними за втрату таких документів чи пред­метів є лише особи, яким ці документи чи предмети були довірені по службі чи роботі.

14.1.3. Передавання або збирання

відомостей, що становлять конфіденційну

інформацію, яка є власністю держави

Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 330 КК України, полягає у передаванні або збиранні з метою передачі іноземним організаціям, підприємствам, установам або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфі­денційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства (ч. 1 ст. 330 КК), чи інших відомостей іноземним організаціям, які можуть їх використати на шкоду інтересам України.

За ч. 1 ст. 330 КК кваліфікуються збирання відомос­тей, що становлять службову таємницю, і передача їх іноземній організації.

Предметом злочину, передбаченого ст. 330 КК, ви­знаються: а) економічні, науково-технічні, б) інші відо­мості, що є конфіденційною інформацією, яка є власніс­тю держави.

Діяння, передбачене ч. 1 ст. 330 КК, вчинене повтор­но, або з корисливих мотивів чи за попередньою змо­вою групою осіб або якщо воно спричинило тяжкі на­слідки для інтересів держави, кваліфікується за ч. 2 ст. 330 КК.

Вчинюється діяння, передбачене ст. 330 КК, умисно.

Відповідальними за збирання і передачу відомостей, які становлять службову таємницю, можуть бути лише особи, яким ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі.

516