1.6. Кваліфікація вбивства при перевищенні меж необхідної оборони

Кваліфікація умисного вбивства, вчиненого в стані не­обхідної оборони, але з перевищенням її меж, зумовлює труднощі у зв'язку з тим, що в законі не зовсім чітко ви­значені межі необхідної оборони і ознаки їх перевищення. За ст. 118 КК може кваліфікуватися вбивство лише в тих випадках, коли воно було вчинене в стані необхідної обо­рони, але винний явно, безсумнівно перевищив її межі.

Злочинність убивства у стані необхідної оборони по­лягає в тому, що заподіяння такої шкоди нападаючому

144

не було необхідним. Винний міг у цьому разі захистити свої інтереси (чи іншої особи), не заподіюючи смерть. Але оскільки це було вчинено для захисту законних ін­тересів від нападу потерпілого, то вбивство у стані необ­хідної оборони з перевищенням її меж визнається законом, вчиненим за обставин, пом'якшуючих відповідальність.

За законом перевищення меж необхідної оборони — це явна, очевидна невідповідність захисту характерові і небезпеці нападу, коли при цьому нападаючому без не­обхідності умисно заподіюється шкода - смерть (ч. З ст. 36 КК).

Якщо нападаючому шкоду заподіяно з необережності (навіть смерть), то це не є перевищенням меж необхідної оборони.

Перевищення меж необхідної оборони може статися лише під час оборони, коли винний перебував у стані необхідної оборони і діяв з мотиву захисту. В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику за­стосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних пося­гань» від 28 червня 1991 р. (п. 4) зазначається, що лише за наявності стану необхідної оборони треба робити вис­новок, перевищила особа межі необхідної оборони чи ні. Якщо ж цього стану ще не було, тобто напад ще не по­чався і не було ніяких підстав вважати, що він негайно неминуче почнеться, або напад уже закінчився і не було з чого зробити висновок, що він продовжуватиметься, то заподіяна в таких випадках шкода не може кваліфікува­тися за ст. 118 чи ст. 124 КК. Відповідальність у таких випадках настає на загальних підставах як за звичайний злочин проти особи (ч. 1 ст. 115 чи ст. 121 КК).¹

Щоб встановити наявність або відсутність ознак пе­ревищення меж необхідної оборони, треба врахувати не лише відповідність чи невідповідність знаряддя захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на ре­альне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захища­ється, а саме: місце і час, раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захи­щається, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я тощо) та інші обставини.

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 86-87.

145

Згідно з ч. 4 ст. 36 КК особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилюван­ня, викликане суспільне небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для за­хисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

За ст. 118 КК кваліфікується також вбивство злочинця під час його затримання з метою доставляння до відповід­них органів влади, якщо при цьому були перевищені межі необхідності і злочинцеві була заподіяна явно зайва шкода.

Якщо вбивство було вчинене у стані необхідної обо­рони з перевищенням її меж, і той, хто захищався, одно­часно перебував у стані фізіологічного афекту, то його дії кваліфікуються за ст. 118 КК, тобто за більш м'яким законом, а не за ст. 116 КК.¹

Заподіяння при перевищенні меж необхідної оборони тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя, кваліфікуєть­ся за ст. 124КК.

Замах на вбивство не може кваліфікуватися за ст. 118 КК, бо при цьому не може бути перевищення меж необ­хідної оборони.

Значні особливості має кваліфікація заподіяної шкоди у стані так званої уявної оборони, тобто тоді, коли в дійс­ності нападу не було, а винному лише здалося, що на нього нападають.

Вбивство у стані уявної оборони залежно від конкрет­них обставин кваліфікується:

а) за ст. 118 КК, якщо вся обстановка події давала під­стави вважати, що це був справжній напад, але винний перевищив межі тієї шкоди, яка була б необхідною при відповідному реальному посяганні;

б) за ч. 1 ст. 115 чи ч. 2 ст. 115 КК, якщо обстановка

¹ Постанова президії Вінницького обласного суду від 8 серпня 1991 р. у справі Ю. // Практика...- С. 116-117.

146

не давала підстав для сумлінної помилки про напад, і винний міг розібратися в обставинах подій, але не звер­нув на це достатньої уваги, був неуважний, байдужий;

в) позбавлення життя виключає кримінальну відпові­дальність, якщо обстановка події давала достатні підста­ви вважати, що відбувається реальне посягання, і винний не міг усвідомлювати своєї помилки.¹

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, кваліфікується також за ст. 118 КК і в тих ви­падках, коли воно має обтяжуючі ознаки, передбачені пунктами 1, 2,4 та 13 ч. 2 ст. 115 КК.²

Всі кримінально-правові норми (статті КК), які перед­бачають відповідальність за умисне вбивство, можна розташувати за відповідною системою і визначити пра­вило їх застосування (кваліфікації). Система названих статей КК України має такий вигляд - ч. 1 ст. 115, ч. 2 статей 115, 116 і 118 КК.

Кваліфікація передбачених ними злочинів (при їх конкуренції) підпорядковується правилу: при наявності у вчиненому злочинові ознак двох чи більше норм (статей) застосовується остання з конкуруючих норм (статей). Наприклад, якщо в діях винного є ознаки ч. 1 ст. 115 КК і ч. 2 ст. 115 КК, застосовується ч. 2 ст. 115 КК і т. ін. Але треба мати на увазі, що це правило поширюється тільки на випадки конкуренції норм (статей) при їх іде­альній сукупності. Воно непридатне для випадків реаль­ної сукупності, коли ці злочини були вчинені у різний час, у різних місцях, щодо різних потерпілих.

Норми (статті), в яких передбачається відповідальність за вбивство, можна розташувати і в більшу низку, зокрема таку - статті 115, 348, 112, 443, 116, 118 КК. Але ця низка вже не має такої логічності, хоч вона і підпорядковується вищезазначеному правилу кваліфікації цих злочинів.

У багатьох випадках убивство утворює сукупність злочинів, зокрема з бандитизмом (ст. 257 КК), тероризу-

П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує пра­во на необхідну оборону від суспільне небезпечних посягань» від 28 червня 1991 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України-С. 88-89.

² Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 23 трав­ня 1989 р. в справі Г. // Практика...- С. 113.

147

ванням засуджених (ст. 392 КК), розбоєм (ст. 187 КК), зґвалтуванням (ст. 152 КК), перевищенням влади чи по­садових повноважень (ст. 365 КК), а також із хуліган­ством (ст. 296 КК).

Оскільки ці склади злочинів не охоплюють заподіян­ня смерті потерпілому, а статті про вбивство не охоп­люють цих злочинів, то їх завжди кваліфікують за сукуп­ністю відповідних норм (статей).