2. Стандарти wan мереж

Проектування мережі базується на конкретних стандартах, які гарантують, що різні пристрої та технології, які використовуються в WAN мережах, можуть взаємодіяти. WAN стандарти описують характеристики фізичного і канального рівня передавання даних. WAN стандарти канального рівня включають в себе такі параметри, як фізичну адресацію, управління потоком і тип інкапсуляції, а також як інформація переміщується по всій глобальній мережі. Тип WAN технології визначає конкретні стандарти канального рівня. Деякі приклади протоколів канального рівня WAN є:

• Link Access Procedure for Frame Relay (LAPF)

• High-level Data Link Control (HDLC)

• Point-to-Point Protocol (PPP)

Деякі організації відповідальні за регулювання стандартів фізичного та канального рівня:

• International Telecommunications Union Telecommunications Standardization Sector (ITU-T)

• International Organization for Standardization (ISO)

• Internet Engineering Task Force (IETF)

• Electronics Industry Alliance (EIA)

• Telecommunications Industry Association (TIA)

2. Доступ до wan мереж

У каналах WAN мереж використовуються цифрові або аналогові технології. При аналоговому з'єднанні дані кодуються або модулюються в хвилю несучої частоти. Потім модульований сигнал передає дані через комунікаційне середовище на віддалений вузол. На віддаленому вузлі відбувається демодуляція сигналу і приймач отримує дані.

Кодування даних у хвилю несучої частоти перед передачею і потім їхнє декодування в місці отримання виконується модемом. Свою назву модем отримав від виконуваної ним задачі – модуляція і демодуляція сигналу несучої.

Модеми дозволяють з'єднувати віддалені вузли через звичайну аналогову телефонну мережу (POTS). Також вони дозволяють підключатися до мереж провайдерів послуг по цифрових абонентських лініях (DSL) або кабельних з'єднаннях.

Для підключення до провайдера послуг Інтернет компанії звичайно купляють виділені канали, за які вносять щомісячну плату. По таких каналах передається великий об’єм даних.

Підключення з високою пропускною здатністю можуть розділятися на кілька з'єднань DS0. Провайдер послуг Інтернет призначає кожне з'єднання DS0 для окремого сеансу зв'язку або окремого користувача. Організації здобувають один чи кілька каналів DS0. З'єднання DS0 це не окремий фізичний канал, а часовий проміжок фізичної смуги пропускання в одному кабелі. Кожен дробовий канал дозволяє організації цілком використовувати середовище передачі даних в окремий момент загального часу. Існує дві технології, коли для даних з декількох каналів може бути виділена смуга пропускання по одному кабелі на основі часу: мультиплексування з поділом часу (Time-division multiplexing, TDM) і статичне мультиплексування з поділом часу (Statistical time-division multiplexing, STDM).

При мультиплексуванні з поділом часу (TDM) смуга пропускання виділяється на основі попередньо призначених тимчасових інтервалів. Потім кожен часовий проміжок призначається окремим сеансам зв'язку. Кожен часовий проміжок представляє період, протягом якого сеанс зв'язку цілком використовує фізичне середовище передачі даних. Смуга пропускання виділяється кожному каналу чи тимчасовому інтервалу незалежно від того, чи передає дані станція, що використовує цей канал. Таким чином, при використанні стандарту TDM корисна смуга пропускання витрачається даремно, якщо відправник мовчить і часовий проміжок залишається вільним.

Статистичне мультиплексування з поділом часу (STDM) відрізняється від стандарту TDM тим, що може відслідковувати сеанси, для яких потрібно додаткова смуга пропускання. Потім виконується динамічне перепризначення тимчасового проміжку, що не використовується в залежності від вимог. У цьому випадку стандарт STDM знижує даремну роботу смуги пропускання.