ТемаVii. Права, свободи та відповідальність

Права людини в історії людства

Формування уявлень і понять про права людини по­чалося з найдавніших часів історії людства. З самого початку людина почала будувати свою поведінку й від­носини з іншими людьми, дотримуючись елементарних прав та обов'язків у колективі (роді, племені).

Розвивалися людина, суспільство, в якому вона жила, змінювалися уявлення про власні права та обов'язки. У правах людини відображалися моральні, етичні, релігій­ні, культурні та інші правила — норми.

Джерелами первісних уявлень про права людини є стародавні релігійні тексти, у яких сформульовано чи­мало гуманістичних принципів і норм загальнолюд­ського характеру, та твори давньогрецьких і китайських філософів, у яких сформульовано ідеї людських прав.

Перше закріплення низки ідей щодо прав людини у законодавстві здійснено у Великій хартії вольностей, яку підписав 1215 р. король Іоанн Безземельний вна­слідок угоди між ним і повсталими проти нього англій­ськими баронами. У цьому документі захищалися пра­ва на приватну власність, недоторканність та свободу особистості від абсолютизму, принцип недоторканнос­ті особи, право людини на вільне пересування. 1689 р. у Великій Британії прийнято Білль про права, що став юридичною основою конституційної парламентської монархії у Великій Британії і в якому закладено основи демократичного парламентаризму (вільні вибори членів парламенту, їх недоторканність).

На українських землях питання прав людини та їх захисту порушувалися в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. Там зазначалося: "Подібно до того, як Ясновель­можному Гетьману з обов'язку його уряду належить ке­рувати й наглядати за порядком щодо всього Війська За­порозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних

тягарів, угисків і надмірних вимог, бо відштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і лег­шого".

У Конституції Пилипа Орлика закріплено принцип розподілу влади, обрання влади вільним волевиявлен­ням населення. У разі повернення Орлика в Україну обі­цялося відновити козацькі права, зберегти привілеї міст, полегшити податковий тягар селянам, надати державну допомогу вдовам, сиротам та іншим соціально не захи­щеним верствам населення.

Конституція Пилипа Орлика залишилася в історії як оригінальна правова пам'ятка, хоча реальної сили так і не набула.

Еволюція уявлень про права людини в історії людства

Основи сучасного розуміння прав людини закладе­но в XVII—XVIII ст. у творах видатних просвітників Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та інших.

Природність прав означала належність їх до роду людського.

Невідчуженість прав розумілася як невідривність цих прав від людини, а священність цих прав тлумачилася як велика шана й повага до прав людини, як найбільша її цінність.

Уперше концепція прав людини дістала система­тичний юридичний виклад у Декларації незалежності 1776 р. Цю Декларацію покладено в основу Конституції США, яка є однією з иайдемократичніших із широки­ми громадянськими свободами і правами, що відкрила шлях до прискореного розвитку ринкових відносин. Перші десять поправок до Конституції СІЛА, відомі як Білль про права США, розширили перелік законодавчо закріплених прав і свобод.

1789 р. у Франції прийнято Декларацію прав людини і громадянина, в якій викладено "природні, невід'ємні та священні права людини і громадянина", про забезпе­чення державою природних і невід'ємних прав людини, забезпечення свободи, власності, безпеки й опору при­гнобленню, про презумпцію невинності тощо.

У статті 4 зафіксовано, що "свобода полягає у мож­ливості робити все, що не шкодить іншому". Вперше за­кріплено принцип взаємовідносин людини й держави в демократичному суспільстві: „Дозволено все, що прямо не заборонено законом". Проголошено загальнолюд­ські принципи рівності людей у правах і перед законом, ідею народовладдя. Декларація стала попередницею конституцій багатьох європейських держав того часу й мала величезне значення для країн Європи в боротьбі проти абсолютизму й феодалізму.

Поняття прав і свобод людини

Права й свободи — це обсяг і межі благ, які держава зобов'язувалася гарантувати особі й суспільству. Саме тому чітке їхнє визначення, юридичне закрі­плення і створення умов для реалізації та захисту повин­ні визначати зміст і спрямованість діяльності держави.

Поняття прав і свобод людини та громадянина нині є найважливішою проблемою внутрішньої та зовніш­ньої політики всіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод людини, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оціню­ється рівень демократичного розвитку будь-якої держа­ви і суспільства в цілому.

Права людини — це права, нерозривно пов'язані з існу­ванням людини, з її можливостями існувати й роз­виватися як особистість.

Свободи людини — це суб'єктивне право особи, яке являє собою способи (форми) її можливої поведінки. Жодна людина не може бути позбавлена таких мож­ливостей.

Розрізняють природні права людини, тобто пов'язані з самим її існуванням і розвитком. Це насамперед невід'ємні і невідчужувані права людини, які є такими лише тому, що вони дані людині від народження, формую­чи і підтримуючи в людині почуття власної гідності. Згідно з Конституцією України до цього виду прав належать:

право на життя (ст. 27),

право на повагу до гідності людини (ст. 28),

право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.

Є набуті права, що в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (ін­ститут громадянства, право на участь у вирішенні дер­жавних справ).

У законодавчих документах, створених у державі та на міжнародному рівні, закріплено цілу низку прав лю­дини і громадянина. Основою таких прав є згода тих, на кого вони поширюються.

Права людини - це виявлення загальнолюдської мо­ралі, бо право є мистецтвом чинити добро і справедли­вість. Недотримання загальнолюдської моралі спричиняє порушення прав людини і, навпаки, порушення прав лю­дини завжди є посяганням на загальнолюдську мораль.

У Загальній декларації прав людини зазначено, що "визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, їх рівних і невід'ємних прав є основою свободи, справедливості та загального миру".

Сучасне міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвиткові та забезпеченню прав людини. Прийня­то цілу низку міжнародних документів з прав людини:

Загальна декларація прав людини (1948 р.),

Європейська конвенція про захист прав і фундамен­тальних свобод людини з Протоколами (1950 р.),

Міжнародний договір про громадянські та політичні права (1966 р.),

Міжнародний договір про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.),

Підсумковий акт Наради з питань безпеки та співро­бітництва в Європі (1975 р.),

Документ Копенгагенської наради-конференції з людського виміру (1990 р.) тощо.

Таким чином, права людини — це певні можливості, що грунтуються на загальнолюдській моралі та необхідні людині для існування її і розвитку в конкретних істо­ричних умовах. Вони мають бути загальними та рівними для всіх.

Основні свободи громадянина Свобода — це одна з найвищих цінностей людини.

Лише тоді, коли людина вільна, вона здатна прояви­ти себе як особистість.

Звісна річ, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користуватися своїми права­ми. Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації.

Отож захист та повагу до особистої свободи треба роз­глядати як один із найважливіших обов'язків держави.

Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це природні й невід'ємні права людини, одні з найважливіших духовних потреб людини. Людина отримує ці духовні цінності від часу свого народження і ніхто не має права заборонити користуватися цими сво­бодами.

Свобода думки, совісті та релігії — це та основа, на якій Грунтується право людини вільно висловлювати свої думки.

Важливою свободою людини є свобода слова, без якої неможлива демократія, бо через свободу слова громадяни можуть здійснювати контроль за діяльністю держави.

Прагнення придушити, обмежити свободу переко­нань та свободу їх висловлювання відоме багатьом кра­їнам світу. У тоталітарних державах порушення свободи слова супроводжується репресіями.

Загальне у правах і свободах людини

Поняття "права людини" і "свободи людини" відобра­жають людські можливості.

Відмінне в правах і свободах людини

1. Розрізняються за способом здійснення та забезпечен­ня їх.

2. Права людини можуть бути здійсненими за наявності певних юридичних засобів (механізмів). Наприклад, право на працю, на освіту, на соціальне забезпечен­ня неможливо реалізувати, якщо не вироблено від­повідної юридичної процедури. А свободи у багатьох випадках можуть бути здійснюваними і без втручання держави. Місія держави повинна полягати в непо-рушенні й захисті відповідних можливостей людини (свобода віросповідування, свобода слова, свобода вибору місця проживання тощо).

Права людини і права громадянина

З правами людини тісно пов'язані права громадянина. Права людини порівняно з правами громадянина пріо­ритетні, адже права людини поширюються на всіх лю­дей, які проживають в тій або іншій державі, а права гро­мадянина торкаються лише тих осіб, які є громадянами певної країни.

Прикладом прав громадянина, закріплених Конститу­цією України, є:

• право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36);

• право брати участь в управлінні державними справа­ми (ст. 38);

• право на проведення зборів, мітингів, походів, де­монстрацій (ст. 39);

• право на соціальний захист (ст. 46) тощо.

Права громадянина — це особливий зв'язок між лю­диною і державою, між якими виникає взаємна відпо­відальність:

•держава зобов'язана піклуватися про своїх громадян, де б вони не перебували, захищати їх права і свободи;

• громадяни мають дотримуватися приписів, встанов­лених державою в інтересах всього суспільства.

Взаємозалежність прав людини і прав громадяни­на проявляється в тому, шо вони в деяких випадках за­кріплюються и одному документі. Наприклад, у Кон­ституції України, у другому розділі "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина".

Гарантом прав і свобод людини та громадянина є Президент України. Парламентський контроль за до­триманням конституційних прав і свобод людини та громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Покоління прав людини

Права людини торкаються різних аспектів її життя. Вони відрізняються за різними якостями, які потрібно брати до уваги у разі забезпечення, охорони й захисту їх. Залежно від сфери суспільного життя, з якою вони пов'язані, права людини поділяють на такі:

1. Особисті (громадянські) — передбачають гарантовані державою можливості людини, необхідні для її фізич­ного існування та задоволення життєвих потреб:

• право на життя;

• на свободу власної думки і слова;

• на недоторканність особи та житла;

• на невтручання в особисте і сімейне життя;

• на таємницю листування, телефонних розмов, теле­графної та іншої кореспонденції;

• на свободу від посягань на честь, репутацію та гідність;

• право на оскарження дій посадових та службових осіб, державних та громадських органів;

• право вільного вибору місця проживання та вільного пересування;

• на свободу світогляду і віросповідання.

2. Політичні — гарантовані державою можливості особи брати участь у державному і громадському житті через участь у здійсненні державної влади і громадського самоврядування:

• свобода думки й слова;

• право на вільне вираження своїх поглядів і переко­нань;

• право на участь у політичному житті;

• на свободу об'єднання у політичні партії та громад­ські організації, на створення асоціацій;

• на участь в управлінні державними справами;

• право вільно обирати й бути обраним до органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування;

• на проведення мирних демонстрацій, зборів, мітингів.

3. Економічні — права у сфері економічних і насамперед майнових відносин:

• право на працю і вибір професії та виду трудової діяльності;

• на страйк;

• право на приватну власність;

• на підприємницьку діяльність;

• на користування об'єктами суспільної власності: за­гальнонародної, загальнодержавної і комунальної.

4. Соціальні — забезпечують людині гідний рівень життя та її соціальну захищеність:

• на відпочинок та дозвілля;

• право на гідний для людини життєвий рівень;

• право на охорону здоров'я, медичну допомогу і ме­дичне страхування;

• на житло;

• право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності та в разі втрати годувальника;

• право на соціальний захист громадян.

5. Культурні (духовні) права - являють собою гарантовані державою можливості доступу людини до духовних здо­бутків своєї нації та всього людства — їхнє засвоєння, ви-користання та участь у їхньому подальшому розвитку:

• право на освіту;

• свободу літературної, наукової, технічної, художньої творчості;

• можливості доступу людини до духовних здобутків своєї нації та всього людства;

•право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

6. Екологічні права — регулюють суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середови­ща і раціонального використання природних ресурсів:

• на безпечне для житлі і здоров'я довкілля;

• на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди;

• право вільного доступу до інформації про стан навко­лишнього середовища, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення тощо.

Сутність стосунків між людиною та державою

Здійснення основних прав людини може забезпечити тільки держава, бо лише вона здатна надати юридичну загальнообов'язковість тих умов, які необхідні для ви­користання кожною людиною її основних прав. Якщо держава реалізує це визнання у своїй практичній діяль­ності, то така держава вважатиметься державою прав людини, або правовою державою. Правова держава — це держава, в якій юридичними засо­бами реально забезпечено максимальне здійснення, охорона й захист основних прав людини. У правовій державі:

1. Первинними повинні бути права людини, оскільки вони виникають раніше і держава має бути обмежена цими правами, особливо в законотворчості.

2. Найголовніше призначення правової держави — за­безпечення здійснення, охорони та захисту основних прав і свобод людини.

3. Поняття правової держави залежить від різних умов (економічного ладу, соціальної структури суспільства, політики держави, історичних, національних, куль­турних традицій, міжнародної ситуації).

4. Правова держава повинна мати певні юридичні про­цедури втілення в життя захисту прав людини.

5. Правова держава закріплює права людини у законо­давстві.

6. У правовій державі панують правові закони.

7. Людині має бути дозволено чинити все, що не заборо­нено законом.

8. Повинна існувати юридична, особливо судова, захи­щеність людини.

9. Правосуддя має бути обов'язковою нормою нормаль­ного життя.

10. Держава повинна відповідати перед людиною за свою діяльність.

Права та відповідальність людини і громадянина

Здійснення прав і свобод є невіддільним від виконан­ня обов'язків, що виражають відповідальність людини і громадянина перед державою та суспільством.

Обов'язок — це визначена законом міра обов'язкової по­ведінки особи, недотримання якої зумовлює право­ві наслідки.

А оскільки виконання чи невиконання обов'язку від волі особи не залежить, то обов'язки називають юри­дичними обов'язками особи. Згідно з Конституцією України ними є:

• захист Вітчизни, її незалежності й територіальної ці­лісності;

• шанування державних символів України;

• незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині та відшкодування завданих збитків;

• сплата податків і зборів;

• щорічне подання до податкових інспекцій за місцем проживання декларацій про свій майновий стан та доходи за минулий рік;

• неухильне додержання Конституції та інших законів України;

• непосягання на честь і гідність інших людей, на їхні права і свободи.

Відповідальність держави перед людиною

Держава є основним гарантом дотримання основних прав і свобод у суспільстві. Держава відповідає перед лю­диною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Усі громадяни України користуються захистом держави

на рівних підставах.

Гарантії конституційних прав і свобод - це умови, засоби і заходи, за допомогою яких ці права і свободи забез­печуються.

Розрізняють такі гарантії прав і свобод.

Особисті гарантії— власні можливості людини і грома­дянина щодо захисту своїх прав, свобод, законних інтересів і обов'язків:

• право на захист передбачених законом можливостей людини і громадянина в суді;

•в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

•у міжнародних судах чи відповідних міжнародних організаціях;

•право на відшкодування матеріальних і моральних збитків, заподіяних державними органами, органа­ми місцевого самоврядування та їхніми посадовими особами;

• право знати свої права та обов'язки;

• право на правову допомогу;

• право не виконувати явно злочинних наказів;

• право не нести відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законом;

• право засудженого користуватися всіма правами лю­дини і громадянина, крім обмежень, визначених за­коном і встановлених вироком суду.

Економічні гарантії - це економічна система суспіль­ства, яка забезпечує певний рівень добробуту як сус­пільства в цілому, так і кожної людини зокрема і яка, таким чином, є передумовою забезпечення будь-яких прав і свобод:

•конституційні положення про рівність усіх форм власності та захист їх державою (ст. 13);

•справедливість і неупередженість розподілу суспіль­ного майна (ст. 95);

• гарантування приватної власності (ст. 41) тощо.

ідеологічні гарантії— це система поглядів, ціннісних орієн­тирів і традицій, які склалися в суспільстві й визначають ставлення його до прав і свобод як соціальних ціннос­тей, а отже, передбачають їх визнання та охорону:

• ідеологічна багатоманітність суспільного життя, від­сутність державної (обов'язкової) ідеології та цензу­ри (ст. 15);

• забезпечення вільного розвитку мов (ст. 10); •сприяння "консолідації та розвиткові української

нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та ре­лігійної самобутності всіх корінних народів і націо­нальних меншин України" (ст. 11). Політичні гарантії — це діяльність держави та інших по­літичних сил, які визначають ці права й сприяють їхньому юридичному закріпленню, реалізації і за­хисту:

• політичний плюралізм і свобода політичної діяль­ності, що не заборонена законодавством і перед­бачена статею 15 Конституції України; • обмеження діяльності ультрарадикальних політич­них організацій (ст. 37) тощо.

Правові гарантії — це їхнє юридичне закріплення, чітке визначення змісту й механізмів їхньої реалізації та захисту.

Організаційні гарантії — це діяльність державних органів і громадських організацій, спрямована на правове закріплення їх, реалізацію й захист. Міжнародні гарантії - це міжнародне визнання їх як загальнолюдських цінностей, закріплення їх у державно-правових документах та діяльність між­народних організацій, спрямована на здійснення контролю за дотриманням їх та сприяння їхній ре­алізації й захисту.

Дотримання прав і відповідальність

Права людини взаємопов'язані з різноманітними нормами, яких потрібно дотримуватися для реалізації своїх прав, а це породжує обов'язки.

Дотримання всіма громадянами прав і обов'язків — за­порука правової держави.

У демократичній цивілізованій державі порядок у сус­пільстві та державі врегульовано на основі рівноваги правових норм та прав людини. Обов'язки — основа відповідальності. Відповідальність — це готовність людини приймати рі­шення, здійснювати дії та нести за них відповідаль­ність на основі своїх обов'язків.

Юридичні обов'язки — це закріплені у правових нормах вимоги держави до поведінки людини на території дер­жави.

Невиконання обов'язків, закріплених у правових нормах, тягне за собою юридичну відповідальність осо­би, що порушила правові норми.

Таким чином, права людини, суспільства та правові норми держави взаємопов'язані між собою, породжу­ють взаємні обов'язки, що зумовлюють взаємну відпо­відальність.

Кожна людина повинна вміти співвідносити права зі своїми обов'язками, бо в іншому разі ми опинимося в суспільстві всезагальної безвідповідальності.

Творчі завдання Завдання

1. Випишіть в окремі колонки номери статей Конститу­ції України, в яких закріплено права й свободи люди­ни: особисті, політичні, економічні, соціальні, куль­турні, екологічні.

2. Аргументуйте, чи пов'язані і як співвідносяться між собою права, свободи, мораль, справедливість, відпо­відальність.

Чи згодні ви з думкою?

1. "Незнання завжди керує невіглаством, і народ, який має намір бути сам собі правителем, повинен озброїти себе силою, яку дають знання" (четвертий президент США й один з найвидатніших авторів американської КонституціїД. Едісон).

2. Майже в усіх частинах світу людина в сучасних умовах живе під реальною загрозою і, незважаючи на про­грес, що його досягнуто в галузі прав людини, ця за­гроза може бути надзвичайно серйозна.

Роздуми

Про які права людини свідчать нам такі висловлювання?

1. "Щасливий той, хто щасливий у своїй оселі" (Л. Толстой).

2. Не досить того, що ти не відмовляєшся від пра­ці, — ти повинен її вимагати, не гідно людини бояти­ся поту" {Сенека).

3. "Мені добре, хочу, щоб й іншому було добре, — ця думка така природна, її не можна вилучити зі здо­рового людського організму... Усі найкращі вчинки здійснювалися і завжди здійснюватимуться на під­ставі саме цих простих роздумів" ІД. Писарєв).

4. "Кожна родина - це частина держави" (Аристотель).

5. "Потреба в освіті є в кожної людини; народ любить і шукає освіту, як любить і шукає повітря для дихан­ня" (Л. Толстой).

Що означає вислів?

1. Поважати людську гідність.

2. "...Коли Ми дождемося Вашингтона З новим і праведним законом?

А дождемось таки колись"

(Т. Шевченко, з поеми "Юродивий").

3. Навчатися демократії.

Дискусійні питання

1. Що краще для жінки: блискуча кар'єра чи щасливе сі­мейне життя? А чи можна це поєднати?

2. Чи можна, з вашої точки зору, вимагати доступу до культурних цінностей, які містяться у приватних ко­лекціях?

3. Чи існує взаємозв'язок між розвитком освіти й демо­кратії?

4. Яке ваше ставлення до скасування смертної кари в Україні?