Тема X. Демократія

Поняття, форми та принципи демократії

Демократія — форма державно-політичного устрою сус­пільства, що заснована на визнанні народу джерелом влади, послідовному здійсненні принципів свободи й рівності людей і грунтується на принципах: влада більшості, рівноправність громадян, захищеність їх прав і свобод, верховенство закону, поділ влади, ви­борність глави держави, представницьких органів. Демократія грунтується на багатоманітності інте­ресів різних соціальних груп і дає можливість гармонійно поєднувати їх. Велику роль у демократизації суспільно-політичного життя відіграють партії, асоціації, суспільні рухи та інші інститути громадянського суспільства. Демократичні інститути - норми права, організації, об'єднання, що гарантують існування демократич­них основ у державі.

Ідея демократії з'явилася ще за античних часів. Цей термін уперше вжив давньогрецький філософ Геродот.

Форми демократії

• Представницька демократія — сукупність форм органі­зації державної влади, за якої певні важливі рішення щодо управління справами суспільства й держави при­ймають виборні установи (парламенти тощо).

Обрані народом органи й особи (наприклад, депута­ти Верховної Ради) керують країною від імені й для на­роду.

•Безпосередня (пряма) демократія - сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схва­люються безпосередньо всіма громадянами на рефе­рендумах, виборах, загальних зборах громадян тощо.

Таким чином, громадяни можуть виражати й захища­ти свої інтереси, брати участь у вирішенні державних і суспільних справ особисто.

Пряма демократія максимально враховує інтереси на­роду, сприяє подоланню вщчуження громадян від влади.

Основні принципи демократії

1. Суверенітет (народ визнають єдиним джерелом влади).

2. Форма устрою будь-якої організації грунтується на умовах рівноправної участі її членів в управлінні та прийнятті рішень більшістю.

3. Визнання принципів свободи, рівності та інших прав людини і громадянина.

4. Періодичні й вільні вибори.

5. Запровадження відповідних процедур та правових гарантій реалізації прав людини в усіх сферах життя суспільства.

6. Контроль з боку суспільства за владою.

7. Участь народу в управлінні державою через своїх пред­ставників або безпосередньо.

8. Верховенство права.

9. Поважливе ставлення до закону й порядку.

10. Визнання прав та свобод меншості.

11. Політичний, ідеологічний та економічний плюра­лізм — право й можливість індивіда чи політичної сили представляти свої інтереси й ідеї в політичному житті та політичному процесі за умови, якщо вони не несуть загрози державному устрою та основам демо­кратії в суспільстві.

Для утвердження демократії необхідна висока полі­тична культура населення.

Ідеали та цінності демократії

Вважають, що демократія — це певний ідеал суспіль­ного устрою і відповідний йому світогляд, що вона грун­тується на певній системі цінностей. Демократичні цінності — моральні цінності, ідеали, при­таманні демократичному суспільству.

Складниками цього ідеалу можуть бути свобода, рів­ність, братерство, солідарність, права людини, народ­ний суверенітет, повага до людей, до їх гідності тощо.

Демократія робить суспільство відкритим для будь-яких ідей і варіантів розвитку, яким віддає перевагу на­род, створює необхідні умови для зростання добробуту, економічного процвітання і стабільності.

Демократія — це народне правління, здійснюване на­родом задля народу (А. Лінкольн).

1 Держава існує для суспільства, для людини.

2. Демократія дає кожній людині свободу, право діяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору під час обрання влади, свободу слова тощо.

3. Виборці повинні мати рівні права, і виборче право має бути загальним.

4. Державні органи влади працюють під постійним гро­мадським контролем.

5. Реальна участь усіх громадян в управлінні, у створен­ні правових, політичних, економічних та ідеологічних умов для дієвого громадянського (суспільного) конт­ролю політики.

6. Формування громадянського суспільства і правової держави.

Демократія як політичний режим та народовладдя Політичний режим — це сукупність характерних для пев­ного типу політичних відносин, методів і засобів, за допомогою яких вона здійснює свою діяльність.

Ознаки політичного режиму

1. Спосіб формування політичної влади.

2. Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову та співвідношення між ними.

3. Становище і роль об'єднань громадян у житті держави та суспільства.

4. Особливості правової системи і порядок функціону­вання правоохоронних органів та силових структур.

5. Правовий статус особи.

6. Характер взаємин з опозицією.

7. Методи розв'язання суспільних конфліктів тощо.

Зміст політичного режиму визначається відносинами між державною владою та суспільством:

• обсягом повноважень влади;

•процедурою відбору правлячих груп та політичних лідерів;

• ступенем поділу влад;

• можливістю залучення громадян та їх об'єднань у політичне життя;

• співвідношенням міждержавним управлінням та са­моврядуванням;

• реальним обсягом прав та свобод людини і грома­дянина;

• роллю силових структур тощо.

Демократичний режим — це форма організації суспільно-політичного життя на принципах рівноправності та свободи всіх його членів, виборності органів дер­жавного управління, конституційному закріпленні гарантування прав і свобод громадян та прийнятті рішень відповідно до волі більшості та законності з урахуванням інтересів меншості.

У демократичному режимі правляча еліта спира­ється на широку соціальну базу.

Демократія як форма державного устрою визнає народ головним джерелом влади.

У демократичному процесі значне місце нале­жить державі. Саме вона бере на себе турботу про своїх громадян, відповідальність за дотримання за­конів, забезпечення прав і свобод людини.

Види демократичних державних (політичних) режимів

•Ліберально-демократичні (поліархінні), коли "біль­шість" не може використати свою політичну владу безпосередньо проти "меншості", яка перебуває в опо­зиції. Цього досягають завдяки тому, що навіть "мен­шість" може одержати представництво у законодавчих і виконавчих органах (у певних пропорціях) і має пра­во законними методами боротися за свою "більшість". Тут є надійний механізм стримування і гарантії від' ти­ранії. Таким є політичний режим С ША.

• Консервативно-демократичні, головна мета яких — збе­регти й підтримати традиційні структури, норми, цін­ності, відносини, що склалися в економічній, політич­ній і культурній сферах, і особливо форму державного правління.

• Радикально-демократичні, розраховані на швидкі, ра­дикальні демократичні перетворення. Прагнуть доко­рінно змінити економіку, культуру, спосіб життя, со­ціальну структуру тощо.

Ознаки демократичного режиму

1. Суверенітет народу (нації) - верховенство влади на­роду, який вважається джерелом державної влади й обирає на певний строк підзвітні йому найвищі орга­ни державної влади.

2. Періодична виборність народом і змінюваність скла­ду основних органів державної влади (народне воле­виявлення).

3. Конституційне розділення органів державної влади на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову.

4. Рівність прав громадян на участь в управлінні держа­вою: свобода створення політичних партій та інших об'єднань для вираження своєї волі, свобода думки і гарантії основних прав людини.

5. Вільні вибори.

6. Рівність усіх громадян перед законом, право на інфор­мацію і на участь у конкретній боротьбі за посідання керівних посад у державі.

7. Політичний, ідеологічний і культурний плюра­лізм — право та можливість індивіда чи політичної сили представляти свої інтереси та ідеї в політичному житті за умови, якщо вони не несуть загрози держав­ному устрою та основам демократії в суспільстві.

8. Правління, засноване на підпорядкуванні меншості волі більшості, вираженому демократичним шляхом на виборах. При цьому законодавчо гарантовано не­доторканність громадянських прав меншин.

9. Широка гласність і свобода критики урядової діяль­ності.

10. Забезпечення прав і свобод людини.

11. Здійснення державної влади на засадах права.

12. Верховенство закону та пріоритет прав людини.

13. Суспільна активність, участь громадян у житті дер­жави, у розв'язанні соціальних проблем.

Демократія дає окремій особистості певну міру сво­боди, право діяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору під час обрання носіїв влади, свободу слова тощо. Сучасний демократизм дає можливість визнавати та здійснювати права людини. Тому демократія — це велика цінність, яка не допускає ніяких обмежень.

Розподіл влади — це лише один із багатьох елементів механізму демократичного здійснення державної влади і сам по собі він не є гарантією демократії. За незбалан-сованої системи стримувань і противаг розподіл влади може спричинити протистояння гілок влади. Особливої гостроти протистояння законодавчої, виконавчої влад та президента набуває за президентської та парламент­ської форм республіканського правління у періоди так званого розділеного правління, коли президент і пар­ламентська більшість представляють різні партійно-політичні сили.

Вибори як інструмент демократії Вибори — народне волевиявлення, один зі способів здій­снення народовладдя, форма прямої демократії, яка передбачає формування складу представницьких органів державної влади та органів місцевого само­врядування, умова існування представницької вла­ди, метод визнання влади законною. Вибори — це безперервний процес зі здійснення політич­ної волі народу: від визнання за громадянином права го­лосувати до оголошення офіційних результатів виборів. Вибори — це інститут демократії, але вони ще не є гаран­тією демократичності.

У тоталітарних політичних режимах вибори завжди виконують функцію політичної пропаганди, є фактично декорацією, що прикриває справжню монополію на владу однієї людини чи групи людей. В Україні проводять вибори:

• Президента України;

•до Верховної Ради України і Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим;

•депутатів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, районних і обласних рад;

• сільських, селищних та міських голів.

Виборці — громадяни, які мають право брати участь у ви­борах.

Виборчі права громадян — це можливість брати участь у виборах.

Активне виборче право — встановлене конституцією або законом право громадянина обирати, тобто брати участь у виборах до органів державної влади та міс­цевого самоврядування голосуванням. Пасивне виборче право — право бути обраним, тобто ба­лотуватися на відповідні посади, встановлене кон­ституцією або законом.

У багатьох країнах існують виборчі цензи — спеціаль­ні умови надання виборчих прав:

• майновий ценз — необхідність володіти встановленим мінімумом власності;

•ценз освіти - вимога певного мінімального рівня пи­семності та освіченості;

• ценз осілості — вимога певний час проживати в цій країні чи в цій місцевості (в Норвегії та Ісландії — 5 років, Австралії - півроку);

• ценз громадянства - певний визначений термін мати громадянство цієї держави;

• віковий ценз — вимоги певного віку (в Україні з 18 ро­ків);

• "моральний ценз" — вимоги "доброї репутації" ви­борців;

• у деяких країнах до виборів не допускають військо­вослужбовців.

Типи виборів

Виборчий процес — це діяльність громадян у статусі ви­борців, діяльність виборчих комісій, громадських об'єднань, органів державної влади й місцевого са­моврядування з підготовки і проведення голосуван­ня. Його мета - забезпечити дотримання закону на всіх етапах проведення виборів, сформувати легі­тимні органи влади.

Етапи виборчого процесу:

• призначення виборів;

• створення виборчих округів і дільниць;

• формування виборчих комісій;

• складання й уточнення списків виборців;

• висування й реєстрація кандидатів;

• передвиборна агітація;

• голосування;

• підрахунок голосів;

• визначення результатів виборів.

Вільні, чесні, справедливі вибори — важливий крок на шляху до демократії.

Становлення демократії у Великій Британії, Франції, США бере свій початок саме з виборів до органів зако­нодавчої влади.

Вибори дають можливість вести політичну боротьбу цивілізованими методами, зміщувати посадових осіб і формувати нові органи влади. Відповідно до виборчих законів України вибори бувають:

1) чергові;

2) позачергові (дострокові);

3) повторні;

4) вибори замість вибулих депутатів. Вибори є:

• альтернативні,

• конкурентні (змагальні).

Особи, які перешкоджають через насильства, обман, погрози, підкуп або в інший спосіб вільному здійснен­ню громадянином України права обирати й бути обра­ним, вести передвиборну агітацію, вчиняють підробку виборчих документів, здійснюють завідомо неправиль­ний підрахунок голосів виборців, порушують таємницю голосування, несуть юридичну відповідальність, вста­новлену законом.

Виборчі системи

Виборча система - сукупність правових норм і принци­пів, що визначають порядок організації і проведен­ня виборів, а також способи підбиття підсумків ви­борів.

Виборчий процес — один з основних елементів виборчої системи, що забезпечує організацію проведення ви­борів у встановленому законом порядку.

Види виборчих систем

1. Мажоритарна виборча система - система, яка перед­бачає, що перемагає той кандидат, який набрав вста­новлену законом більшість голосів виборців, що взя­ли участь у голосуванні.

За цією системою відбуваються вибори у 76 країнах світу. Переважно це держави Африки, Латинської Аме­рики, Тихоокеанського басейну. Серед розвинених кра­їн мажоритарна виборча система є у Великій Британії, Франції та США. Розрізняють:

• мажоритарну виборчу систему відносної більшості, коли перемагає кандидат, що одержав більше голо­сів, ніж його конкурент (США, Канада, Велика Бри­танія та ін.);

• мажоритарну виборчу систему абсолютної більшості, коли на виборах перемогу одержує кандидат, що на­брав не менше ніж 50% плюс один голос виборців, що взяли участь у голосуванні (Франція, Еквадор тощо);

•преференційну мажоритарну систему, коли перемо­жець визначається складним механізмом відбору, що передбачає вилучення кандидатів, які набрали най­меншу кількість перших місць.

Недоліки мажоритарної виборчої системи

•Дає змогу правлячій політичній еліті через маніпуляції створювати собі переваги на виборах.

• Вибори по одномандатних округах закривають доступ до парламенту національним меншинам, розселеним некомпактно.

• Мажоритарна виборча система в країнах молодих де­мократій стримує розвиток політичних партій, розми­ває політичну дисципліну.

2. Пропорційна виборча система — система, яка перед­бачає проведення виборів за партійними списками і розподіл мандатів між партіями та виборчими блока­ми партій пропорційно до кількості голосів, набраних ними.

Вибори за пропорційною системою відбуваються у 48 країнах світу, з яких 24 — європейські. Це Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Чехія, Словаччина, Латвія, Естонія тощо.

Розрізняють:

• пропорційну систему з жорсткими списками — вибор­ці голосують за цілий список (Іспанія, Португалія, Ізраїль та ін.), який формують самі партії, а виборець ніяк не може вплинути на особове формування пар­тійної парламентської групи;

• пропорційну систему з преференціями — виборець у списку обирає свого кандидата (Фінляндія, Бельгія, Норвегія, Нідерланди та ін.), що дає можливість вра­хувати персональні вподобання виборців, бо громадя­ни мають право голосувати у списку за тих кандидатів, яких вони хотіли б особисто бачити в парламенті;

•пропорційну систему з напівжорсткими списками -виборці голосують за список або за окремого депута­та (Італія, Австрія, Швейцарія та ін.). Перевагою пропорційної виборчої системи є те, що вона сприяє розвиткові політичних партій і дає шанс різним політичним силам у чесній боротьбі здобути міс­ця у представницькому органі державної влади.

Водночас є небезпека, шо парламент буде сформо­вано з багатьох політичних партій і буде надто розпо­рошеним, через що його робота може виявитися не­ефективною.

3. Змішана виборча система — комбінація двох систем: мажоритарно-пропорційної, коли частину парламенту обирають за мажоритарною виборчою системою, а час­тину — за системою пропорційного представництва.

Пропорційна і мажоритарна системи можуть мати різні величини:

• у Німеччині, Литві, Грузії пропорційна і мажоритар­на величини становлять половину. Така виборча сис­тема існувала і в Україні;

• в Угорщині — дві на одну третину від загальної кіль­кості депутатських місць;

•у країнах, що мають дві палати, одна з яких обира­ється за мажоритарним принципом, а друга — за про­порційним (Австралія, Польща).

Виборча система в Україні

Під виборчою системою України розуміють передба­чений законодавством порядок формування представ­ницьких органів держави.

Усі норми права, що регламентують цей порядок, становлять виборче право. Основними його джерелами є Конституція України і Закони України.

У виборах до Верховної Ради України маємо змішану систему виборів: частину парламенту обирають за мажо­ритарною системою відносної більшості, а частину — за пропорційною системою. Встановлено виборчий бар'єр 5%. Його мета — усунути малі, малоавторитетні партії від участі у великій політиці, забезпечити обрання не надто різношерстого парламенту.

Головні принципи виборчого права в Україні

1. Вільні вибори.

2. Загальне, рівне і пряме виборче право за таємного голосування.

3. Вільне і рівноправне висування кандидатів у депутати.

4. Періодичність і регулярність виборів.

5. Гласність і відкритість.

6. Альтернативність і конкурентність (змагальність) ви­борів.

7. Рівні можливості для всіх кандидатів у проведенні ви­борчої кампанії.

8. Неупередженість до кандидатів з боку державних ор­ганів, установ та організацій, органів місцевого само­врядування.

9. Свобода агітації.

Вільні вибори означають, що громадяни мають право голосувати відповідно до своїх переконань. Заборонено чинити будь-який тиск на виборців.

Принцип загальності означає, що право обирати ма­ють усі громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Будь-які обмеження щодо ви­борчих прав.громадян України залежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, політич­них переконань, роду й характеру занять заборонено.

Принцип рівного і прямого виборчого права означає, що громадяни України беруть участь у виборах народ­них депутатів на рівних засадах.

Таємність голосування на виборах означає, що нія­ких форм контролю за волевиявленням виборців не до­пускають, а саме голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час запов­нення бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може перебувати лише той, хто голосує.

Принцип вільного й рівноправного висунення кан­дидатів передбачає, що у всіх громадян України, які ма­ють право голосу, є право висувати кандидатів безпосе­редньо або через політичні партії.

Гласність і відкритість виборчого права означає, що підготовка і проведення виборів депутатів завжди відбу­вається відкрито і гласно.

Принцип свободи агітації передбачає, що всі грома­дяни України мають право вільно та безперешкодно обговорювати програми кандидатів, партій, вести агітацію як за, так і проти в усіх засобах масової інформації.

Принцип альтернативності й конкурентності забезпечується висуванням і участю багатьох кандидатів і політичних партій з різними програмами, які змагаються між собою.

Творчі завдання Запитання

1. Що таке демократія і чому вона така популярна?

2. До яких режимів належать маоїстський режим у Ки­таї, полпотівський — у Кампучії, Хомейні — в Ірані?

3. Яка відмінність між тоталітарним і демократичним режимами?

4. Що таке політична демократія?

Дискусійне питання

Які режими відзначаються більшою тоталітарністю -комуністичні чи фашистські?

Завдання

Визначити, які ознаки стосуються авторитаризму, тота­літаризму чи демократії:

•зосередженість необмеженої влади в руках однієї особи;

• народний суверенітет;

• тотальний контроль держави над усіма сферами жит­тя суспільства;

• правові гарантії політичних, громадянських і куль­турних свобод;

• повне панування однієї ідеології; _:

• панування окремої хунти;

• розподіл влади;

• жорстка централізація і бюрократизація влади.

Припущення

1. Визначити, яким політичним шляхом у майбутньому буде розвиватися Україна.

2. Чи можлива в Україні диктатура?

Урок-гра

(проведення референдуму в класі) Необхідно, щоб учні ознайомилися з Законом "Про всеукраїнський та місцевий референдуми":

• створити установи, рекомендовані цим законом;

• виявити міркування учнів з питання проведення ре­ферендуму;

• визначити, які питання буде внесеного до бюлетеня;

• провести підготовчу роботу до проведення референ­думу (виготовити бюлетені, скласти списки учасни­ків референдуму тощо);

• провести сам референдум та процедуру підрахунків

Поняття "громада"

Територіальна громада — це жителі села чи добровільно­го об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища чи міста.

Формами безпосереднього волевиявлення територіаль­них колективів громад є:

• місцеві референдуми, які можуть вирішувати будь-які питання, що належать до місцевого самовряду­вання;

• вибори, через які обирають місцеві ради та їх голів;

• загальні збори громадян за місцем їхнього проживан­ня, які можуть обговорювати будь-які питання, що належать до відання місцевого самоврядування:

— створення будинкових, вуличних, квартальних тощо комітетів,

— попереднє обговорення проектів рішень місцевих рад та їхніх виконкомів,

— заслуховування звітів та інформацій місцевого го­лови керівників підприємств, установ і організа­цій, що належать до комунальної власності місце­вої громади, тощо;

• місцеві ініціативи як засіб ініціювання розгляду орга­ном місцевого самоврядування конкретних питань, віднесених до його відання;

•громадські слухання, які являють собою заслухову­вання окремими колективами територіальних гро­мад посадових осіб органів місцевого самоврядуван­ня з питань, що належать до їхньої компетенції.

Територіальне громадське та місцеве самоврядування

Місцеве самоврядування — це гарантоване державою пра­во територіальних громад і обраних ними органів са­мостійно вирішувати питання місцевого значення.

Місцеве самоврядування є однією з форм народо­владдя в Україні, сутність якої полягає в самостійному розв'язанні населенням питань місцевого значення.

Місцеве самоврядування — це право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого зна­чення в межах Конституції і законів України, а також ратифікованої Верховною Радою України Європейської хартії місцевого самоврядування.

Територіальною основою місцевого самоврядування в Україні є село (сільрада), селище і місто, тобто не насе­лені пункти, а первинні територіально-адміністративні одиниці, визначені адміністративно-територіальним устроєм України.

Суб'єкти місцевого самоврядування

1. Територіальні колективи громадян, які прожива­ють на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

2. Органи місцевого самоврядування.

Органами місцевого самоврядування є:

•місцеві ради (сільські, селищні, міські, районні та об­ласні), що обираються громадянами, які проживають на території відповідної адміністративної одиниці;

* голови місцевих рад_у які очолюють місцеві ради, що також обираються відповідною територіальною громадою;

• виконавчі комітети місцевих рад, персональний склад яких формує голова ради одноосібно. Голова ради очо­лює і виконком ради;

• органи місцевої самоорганізації населення (домові, ву­личні, квартальні комітети тошо).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є:

• комунальна власність, тобто рухоме і нерухоме майно;

• доходи місцевих бюджетів, інші кошти;

• земля, природні ресурси, шо є у власності територіаль­них громад;

• об'єкти спільної власності, шо перебувають в управ­лінні районних і обласних рад;

• витрати органів місцевого самоврядування, що вини­кли в результаті рішень органів державної влади, ком­пенсуються державою.

Компетенції місцевого самоврядування згідно з Конституцією України

Територіальні громади села, селища, міста безпосе­редньо або через утворені ними органи:

• управляють майном, що є у комунальній власності;

• затверджують програми соціально-економічного розвитку і контролюють виконання їх;

• затверджують місцеві бюджети і контролюють вико­нання їх;

• установлюють місцеві податки і збори;

• забезпечують проведення референдумів та реаліза­цію їхніх результатів;

•утворюють, реорганізовують та ліквідовують кому­нальні підприємства, організації й установи;

• здійснюють контроль за роботою комунальних під­приємств, організацій та установ.

Конституція України визначає такі принципи місцевого самоврядування:

• народовладдя;

• дотримання законів;

• гласність і колегіальність у прийнятті рішень;

• поєднання місцевих і державних інтересів;

• виборність місцевих органів влади;

•їхня матеріально-фінансова самостійність і відповідальність перед територіальними колективами;

• судовий захист прав місцевого самоврядування;

• підтримка місцевого самоврядування державою.

Держави — члени Ради Європи підписали Хартію промісцеве самоврядування. Вони вважають, що органи місцевого самоврядування становлять одну з підвалин будь-якого демократичного ладу, а захист і зміцнення місцевого самоврядування в різних європейських краї­нах є значним внеском у побудову нової Європи.

Шкільне самоврядування

Шкільне самоврядування має велике значення, бо впливає на шкільне життя, вирішує реальні проблеми дітей.

Вищим колегіальним органом громадського самовря­дування у навчальному закладі є загальні збори всього колективу. У статуті навчального закладу визначено по­рядок скликання, повноваження, чисельність та склад учасників цих зборів.

У період між зборами, які відбуваються раз на рік, діє рада загальноосвітнього навчального закладу. Метою ді­яльності ради є сприяння демократизації навчального процесу, розвитку навчального закладу, підвищенню ролі громадськості, батьків у вирішенні питань, пов'язаних з організацією навчально-виховного процесу.

До складу ради обирають представників від педаго­гічного колективу, учнів 5—11 класів, батьків і громад­ськості. Рада розглядає будь-які питання, що стосують­ся роботи навчального закладу.

У навчальному закладі можуть створюватися й діяти учнівський комітет, опікунскька рада, батьківський ко­мітет тощо.

Практично в кожній школі діє учнівське самовряду­вання.

Учнівське самоврядування — це управління самими шко­лярами справами учнівського колективу. Воно здійснюється в інтересах учнів і є формою демократично­го життя учнівського колективу й школи в цілому.

Умови функціонування самоврядування учнів

1.Самостійність школярів в організації самовряду­вання.

2. Виборність органів учнівського самоврядування на альтернативній основі.

3. Залучення до роботи учнівського самоврядування великої кількості учнів.

Члени учнівського самоврядування безпосередньо беруть участь у прийнятті рішень. Вони організовують учнівський колектив на цікаве проведення дозвілля, шкільних вечорів, конкурсів, екскурсій, походів, займа­ються проблемами щоденного життя учнів, їхнім на­вчанням, відвідуванням школи тощо.

Політична діяльність та участь громадян в управлінні суспільством

Політика як вид діяльності може здійснюватися на кіль­кох рівнях.

1. "Нижчий"рівень — охоплює вирішення місцевих про­блем (житлові умови, школи, громадський транспорт, соціальне забезпечення, організація торгівлі тощо). Політична діяльність на цьому рівні здійснюється окре­мими громадянами, але деякі питання можуть вирішу­ватися місцевими асоціаціями, об'єднаннями, особли­во якщо рішення потребує виходу на вищий рівень.

2. Регіональний рівень (районний, міський, обласний) по­требує певного втручання держави. Політична діяльність на цьому рівні здійснюється групами й асоціаціями, які зацікавлені в економічному розвитку свого регіону.

3. Національний рівень, який визначається головним чи­ном становищем держави як основного інституту ор­ганізації життя громадян та розподілу ресурсів.

4. Міжнародний рівень, основними представниками полі­тичної діяльності є національні держави й різні міжна­родні організації - ООН, ЮНЕСКО, ЄС, НАТО тощо.

Справжній суверенітет народу означає, що в державі офіційно визнано народджерелом і носієм влади, гаран­товано його право самому вирішувати свою долю безпо­середньо або через представницькі органи, брати участь у визначенні державної політики і формуванні всіх ор­ганів державної влади, а також здійснювати контроль за діяльністю владних структур.

Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Участь громадян в управлінні суспільством не може бути обмежено за ознаками статі, раси, національності, мови, майнового чи посадового стану, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань тощо.

Усе більше громадян залучається до управління сус­пільством і поступово долається відчуження населення від влади і влади від населення, що сприяє державній де­централізації, наближенню уряду до людей, підвищен­ню відповідальності посадових осіб.

Творчі завдання Запитання

1. Як громадяни України здійснюють право на місцеве самоврядування?

2. Які критерії характеристики самоврядування?

3. Яка сфера діяльності органів місцевого самовряду­вання?

4. Які принципи місцевого самоврядування, визначені Конституцією України?

5. Що сприяє активній участі населення в діяльності ор­ганів місцевого самоврядування?

Круглий стіл

1. Характерні риси народовладдя в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні".

2. Місцеве самоврядування — одна з форм народовладдя (Конституція України).

Чи згодні ви з думками?

1. Місцеве самоврядування - школа демократії.

2. Місцеве самоврядування — найважливіший інститут громадянського суспільства. . ..

Дослідження

1. Дослідити історію самоврядування на українських землях.

2. Дослідити, що було зроблено органами місцевого са­моврядування вашого міста (селища, села) для жите­лів за останній рік.

Завдання

1. Ознайомитися з основними положеннями про міс­цеве самоврядування з Європейської хартії місцевого самоврядування, прийнятої Радою Європи 1985 р. і ратифікованої Україною в 1997 р.

2. Ознайомитися з Законом України „Про місцеве само­врядування в Україні".

Чи відповідає Законодавство України з місцевого са­моврядування основним вимогам Європейської хартії місцевого самоврядування?

Рольова гра

Громадські слухання на тему: "Великі проблеми ма­ленького міста".

Організація зустрічі

Зустріч з депутатом місцевої ради на тему: "Актуальні питання, що вирішувалися органами місцевого само­врядування протягом цього року".

Вивчення досвіду

Досвід демократичних країн світу з організації у них місцевого самоврядування.

Підготувати на цю тему реферати.