Тема IX. Політичні інститути та процеси

Походження поняття "політика"

Політика — це особливий вид людської діяльності, пов'язаний з одержанням і здійсненням влади. Це відносини, які виникають та існують між групами людей, окремими людьми стосовно влади, й органі­зація управління цими відносинами. Термін "політика" набув поширення під впливом трактату Аристотеля "Політика". Там подано оригіналь­не вчення про державу, правління та уряд.

Поступово уявлення про політику розширилися, а розуміння політики почали розглядати не тільки як учення про державу.

Розуміння політики окреслилось як досить складна проблема.

• Значна частина сучасних вчень розглядає політику як відносини між соціальними групами (зокрема й класами), державами, а також особистістю і держа­вою стосовно злагоди, панування, підпорядкування, конфліктів тощо.

• Найчастіше політику розглядають як конкретну сфе­ру, в якій окремі люди й соціальні угруповання ведуть боротьбу за завоювання державної Влади.

• Політику розглядають як мистецтво управляти людь­ми в суспільстві.

• Політика втілюється в життя суспільства засобами влади.

Отже, політика постає як така сфера суспільного жит­тя, де інтереси збігаються і поєднуються, регулюються владою, яка володіє монополією на законний примус, законне насильство.

З іншого боку, політика — це відносини, де в бороть­бі за завоювання державної влади чи за безпосередній вплив на неї стикаються особистості й соціальні групи та їхні представники, партії тощо.

Основні функції політики:

• вираження політично значущих інтересів усіх соціаль­них суб'єктів;

• управління соціально-політичними процесами в сус­пільстві;

• узгодження інтересів різних соціальних груп населен­ня й відвернення конфліктів;

• визнання пріоритету розвитку суспільства і забезпе­чення гармонії інтересів соціальних груп та окремих індивідів;

• соціалізація влади.

Політика як суспільне явище

Політика посідає важливе місце в житті суспільства, бо вона здатна впливати на всі сфери суспільного життя. Політичне життя суспільства — все, що пов'язано з полі­тикою, політичними проблемами, відносинами, які існують у суспільстві.

Це сукупність духовних, емоційних і практичних явищ політичного буття людини і суспільства, що ха­рактеризує їхнє ставлення до політики й участі в ній. Політичне життя завжди існує в конкретно історичних формах, зумовлених матеріальними й соціокультурни-ми чинниками, тісно пов'язане з найрізноманітнішими формами політичної діяльності.

Політична сфера суспільства — це сфера відносин між людьми, групами людей, класами, націями, країна­ми, а також між людиною і державою стосовно реа­лізації своїх корінних життєвих інтересів та потреб. Усе це знаходить вияв у різноманітних формах полі­тичного співробітництва чи конфронтації, в діяльності партій, рухів і громадських організацій, в їхньому супер­ництві за вплив на народні маси.

Ознаки політики як соціального явища

Функціонування і розвиток певних структур у сус­пільстві. Управління суспільством у цілому.

Функції політики в житті суспільства

1. Загальна організація суспільного життя.

2. Управління діяльністю, відносинами між людьми, суспільними групами, класами, націями, народами, країнами.

3. Контроль за діяльністю та згаданими вище відноси­нами.

4. Взаємозв'язки з економічним життям суспільства та вплив на нього.

5. Вираження політично значимих інтересів усіх суб'єк­тів соціального житія.

6. Узгодження інтересів різних соціальних груп населен­ня щодо запобігання можливим соціальним конфлік­там.

7. Визначення пріоритетів розвитку суспільства й забез­печення в процесі їх реалізації гармонії інтересів со­ціальних груп та окремих індивідів.

8. Визначення перспектив розвитку суспільства.

Політична система: сутність, структура, функції

Поняття політичної системи

Політична система суспільства - складна, розгалуже­на сукупність політичних інститутів, соціально-політичних спільнот, форм взаємодії і взаємовідно­син між ними, в яких реалізуються політичне життя, політична й державна влада. Це структура владних органів у суспільстві, тобто те, що пов'язано з по­літикою.

Політична система покликана створювати сприятли­ві умови для ефективної діяльності всіх сфер суспільно­го життя та реалізації інтересів усіх членів суспільства.

Елементи політичної системи

1. Політичні відносини між суб'єктами системи, які ле­жать в основі політичної системи.

2. Політична діяльність.

3. Політична свідомість— відображення політичного жит­тя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях.

4. Політична культура.

5. Політичні інститути — політичні установи з органі­заційною структурою і виконавчими структурами та апаратом (держава, політичні партії, громадські не­урядові організації та спілки, органи місцевого само­врядування, трудові колективи).

6. Політичні й правові норми — становлять нормативну основу політичної влади й політичного життя.

7. Засоби масової інформації (ЗМ1).

Функції політичної системи:

•владна - формування, підтримання та використання влади;

• політична — залучення громадян до політичної діяль­ності, формування політичної свідомості, підвищення політичної культури;

• стратегічна — визначення мети й завдань суспільного розвитку, вироблення курсу держави;

•управлінська — керівництво правовою, економічною, соціальною та іншими сферами життя, організація ді­яльності суспільства на виконання поставлених мети й завдань;

• представницька — представлення та узгодження інте­ресів і потреб різних суспільних груп;

• правова — розроблення Законів, контроль за їх дотри­манням;

•розподільча — мобілізація ресурсів (матеріальних, ду­ховних, людських, фінансових) з метою розподілу та реалізації їх;

• інтеграція всіх елементів суспільства, забезпечення со­ціальної злагоди;

• легітимізація, забезпечення відповідності реального політичного життя офіційно проголошеним політич­ним і правовим нормам;

• захисна — забезпечення суверенітету й незалежності, безпеки країни.

Чинники, які визначають політичну систему:

• його соціальна структура (відносини між різними вер­ствами населення, націями);

•форма правління (парламентська, президентська, парламентсько-президентська);

•тип держави ( монархія, республіка);

•характер політичного режиму (демократичний, тоталі­тарний, авторитарний, деспотичний);

• соціально-політичні відносини Сстабільні чи ні, помірні чи конфронтаційні тощо);

• політико-правовий статус держави (конституційний, за розвинених чи нерозвинених правових структур);

•характер політико-ідеологічних і культурних відносин у суспільстві (відкриті чи закриті, з паралельними, ті­ньовими структурами чи без них);

• історична й національна традиція устрою політичного життя (політичноактивним чи пасивним населенням, кровнородинними зв'язками чи без них, розвиненими чи ні громадянськими відносинами тощо).

Політичні партії

Політична партія — організована група однодумців, яка виражає і представляє інтереси частини народу або певної соціальної групи чи кількох груп і має за мету реалізацію та досягнення цих інтересів завоюван­ням державної влади чи участю в її здійсненні. Зародки політичних партій у вигляді станових угру­повань, які боролися між собою за державну владу або за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодаль­ному суспільстві. В період зародження капіталізму поча­ли формуватися об'єднання нового типу у вигляді полі­тичних клубів (Якобінський клуб, Клуб кордельєрів).

Сучасні політичні партії почали формуватися в се­редині XIX ст.

Причини виникнення політичних партій

1. Наявність великих суспільних груп з протилежними ін­тересами і поглядами на політичний устрій суспільства.

2. Невдоволення частини суспільства своїм становищем та прагнення змінити його.

3. Міжнаціональні та міжконфесійні суперечності.

4. Утвердження прямих виборів, унаслідок яких є мож­ливість доступитися до влади.

У сучасному суспільстві політичним партіям нале­жить вирішальна роль в організації соціальних сил для політичної боротьби, у здійсненні державної влади. По­літичні партії створюють з політичною метою: здобути, збереїти та використати владу в інтересах тих чи інших спільнот, які вони представляють.

Класифікація політичних партій

1. За класовою визначеністю — буржуазні, селянські, ро­бітничі.

2. За ставленням до суспільного прогресу — радикальні, реформістські.

3. За ставленням до влади — правлячі, опозиційні.

4. За принципами організації та членства — масові, кад­рові.

5. За місцем у системі влади — легальні, нелегальні.

6. За ідеологічним спрямуванням — консервативні, лібе­ральні, соціалістичні, соціал-демократичні, комуніс­тичні, клерикальні.

Основні ознаки партій:

• відданість певній ідеології, що визначає їх політичну орієнтацію та практичну діяльність;

• наявність чітко визначеної мети;

• добровільність, обов'язковість формального об'єднан­ня, для якого характерне фіксоване членство, певні права та обов'язки членів, партійна дисципліна;

• наявність соціальної бази, чиї інтереси захищає і пред­ставляє в обмін на їх голоси під час виборів.

Політичні партії і влада

Політичні партії виражають інтереси частини народу і ставлять метою реалізацію їх через завоювання держав­ної влади або участі в її здійсненні.

Основні функції політичних партій

1. Функція досягнення влади — боротьба за владу на всіх рівнях, за можливість впливати на владні структури.

2. Функція представництва інтересів — виявлення, об­ґрунтування та оформлення інтересів і потреб від­повідних верств і груп населення, їх представництва в органах державної влади. Основна мета — залучити більше прихильників своїх програм і поглядів.

3. Кадрова функція — підготовка і висування кадрів для державного, партійного апарату.

4. Ідеологічна функція — формування ідеологи та полі­тичних доктрин.

5. Виховна функція — політичне виховання частини або всього суспільства.

6. Функція участі у здійсненні державної влади — здійсню­ється лише після приходу партії до влади і полягає в розробленні напрямків внутрішньої і зовнішньої по­літики, участі у формуванні державних органів та здійсненні державної влади.

7. Опозиційна функція — виконується партіями, що не прийшли до влади, й охоплює контроль за діяльністю уряду, критику його дій, розроблення альтернативних програм розвитку.

8. Пропагандистська, агітаційна — формування громад­ської думки, поширення своїх ідей у суспільстві.

На сучасному етапі найбільша активність політичної партії спрямована на організацію політичних змагань узагалі й виборчого процесу зокрема, а також створен­ня органів державного врядування, вироблення та здій­снення політичного курсу держави; залучення значних верств населення до політики і контролю за діяльністю державних структур.

Партійна система — це сукупність правлячих та опози­ційних партій і відносин між ними у процесі здій­снення політичної влади.

Відповідно до кількості політичних партій, що реаль­но борються за владу або здійснюють на неї вплив, по­літичні системи бувають:

•однопартійні — коли в наявності лише одна легальна партія, яка відіграє домінуючу роль у державі, партій­ний апарат зрощується з державним. Характерна для держав з тоталітарним режимом;

'двопартійні — в наявності кілька партій, серед яких дві партії беруть участь у здійсненні політичної вла­ди. Партія, що перемогла на виборах, формує уряд, а та, що програла, перебуває в опозиції. Характерна для держав з демократичним політичним режимом;

• багатопартійні — в наявності багато партій, які ство­рюють коаліції і систематично змінюються при владі.

Партії в Україні

В Україні склалася багатопартійна система. На сучас­ному етапі в Україні налічується понад 180 партій.

Ідеологія партій — комунізм, лібералізм, соціал-демократія, консерватизм.

Особливості українських партій:

• жодна з політичних партій не має загальнонаціональ­ного характеру;

•нечисленність партійних рядів багатьох партій;

• немає чітких програм, які в багатьох партій подібні,повторюються основні принципи й завдання;

• немає чітко сформульованих ідеологічних концепцій;

• низька політична культура;

• невизначеність соціальної бази багатьох партій;

• сформованість багатьох партій під певного лідера;

• географічний принцип переважання партій (на Захо­ді — національно-демократичні, на Сході — Партія ре­гіонів і ліві).

Багатопартійність в Україні має конфліктний харак­тер, підвищуючи напруженість у суспільстві.

За характером політичної орієнтації партії поділя­ються на:

праві (Українська національна асамблея та ін.); правоцентристські (Народний Рух України, Демокра­тична партія України та ін.);

•ліві (Комуністична партія України, Соціалістична пар­тія України, Прогресивна соціалістична партія Украї­ни та ін.);

•центристські (Ліберальна партія України, Аграрна партія України та ін.).

Умовно українські політичні партії можна поділити на

чотири групи.

1. Еаціонально-радикальні, які виступають за розвиток ринкової економіки, соціальний захист населення, сповідують національні ідеали. Для них характерний консерватизм і радикалізм (УНА, ХДПУ, НРУ та ін.).

2. Національно-демократичні, які виступають за розви­ток ринкової економіки й соціальний захист населен­ня. Сповідують загальнодемократичні цінності, кон­серватизм.

3. Центристські - ліберального спрямування, які ви­ступають за соціально орієнтоване ринкове господар­ство, приватну власність, Сповідують загальнодемо­кратичні цінності ( ПЗУ, ЛДПУ та ін.).

4. Лівого спрямування, виступають за державний конт­роль над економікою, негативно ставляться до при­ватної власності, виступають за соціальний захист на­селення і суспільну власність (КПУ, ПСПУ, СПУ).

Опозиція

Опозиція — протидія, опір, протиставлення своїх поглядів, своєї політики іншим поглядам, іншій політиці. Це політичні групи або партії, що виступають проти офі­ційної точки зору або проти точки зору більшості. Наявність опозиції — нормальне явище в демократич­ному суспільстві.

Основні напрями діяльності опозиції

1. Критика дій держави.

2. Внесення альтернативних програм суспільного роз­витку.

Опозиція:

• висловлює інтереси й потреби груп, що мають свого представника в органах державної влади;

• консолідує ці групи;

• залучає їх до політичного життя.

Відносини між владою й опозицією є складниками політичного процесу, який містить показники, шо вка­зують:

• наскільки держава дозволяє існування опозиції;

• наскільки вона до неї прислухається;

• які обмеження накладає на її діяльність;

• які методи боротьби використовує опозиція;

• конструктивність критики опозицією влади. Політична опозиція буває конструктивною і деструк­тивною.

Конструктивна - критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує рішення, нерідко спів­працює з владою в загальнонаціональних інтересах.

Деструктивна - перетворює критику влади на мету, на засіб дискредитації влади, перших осіб держави, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою.

Лобізм

Лобізм — цілеспрямований вплив окремих груп інтересів на законодавчі та виконавчі органи державної влади з метою реалізації своїх вузьких приватних інтересів, відокремлених від інтересів більшості.

Лобіювання таких рішень - це нав'язування суспіль­ству рішень меншості.

Лобіювання окремих рішень у країнах Заходу вважа­ють відстоюванням інтересів окремих груп громадян, воно легалізовано й законодавчо визначено. Діяльність лобістів у США регламентує федеральний закон 1946 р.

В Україні лобізм не набув правового оформлення і діє стихійно. Тому лобіювання в Україні приводить до неза­конних операцій, робить процес вироблення державної політики непрозорим для сторонніх спостерігачів і гро­мадськості, підриває віру простих людей у демократич­ність і справедливість.

Політична еліта та політичне лідерство Політична еліта - ие відносно привілейована група, яка бере безпосередню участь у прийнятті й виконан­ні рішень, пов'язаних із використанням державної влади чи впливом на неї.

Структура політичної еліти:

— правляча еліта — ті, хто реально володіє державною владою і чиї рішення відіграють вирішальну роль у життєдіяльності суспільства;

— опозиційна еліта - ті, хто в цей час перебуває в опо­зиції до влади;

— адміністративна еліта — бюрократія або управлінські кадри;

— комунікативна еліта - інформаційні служби держав­ної влади;

— ідеологічна еліта — ті, хто розробляє ідеологічні док­трини і програми.

Політичні еліти є:

•легітимні — ті еліти, які отримали владу за добровіль­ної підтримки мас;

• нелегітимні — ті, що панують над більшістю за допо­могою примусу, насильства й ідеології.

За місцем в елітарній ієрархії розрізняють такі еліти:

•вищі — особи, що обіймають найвищі посади в уряді, парламенті, основних партіях і приймають стратегічні рішення;

• середні - депутати, вищі адміністративні посадові осо­би регіональних органів, бізнесмени, діячі культури, які впливають на процес прийняття політичних рішень;

• нижчі - адміністративний апарат державних органів, керівники регіональних відділень основних партій тощо.

Основні риси політичної еліти:

• високий соціальний статус;

• зосередженість в її руках значних владних повнова­жень;

• наявність власної ідеології;

• права на привілеї;

• доступ до закритої інформації.

Справжній політик повинен мати такі риси:

• Право й можливість справитися з владою.

• Бути відповідальним.

• Мати громадянську самоповагу.

• Бути чесним.

• Бути справедливим.

• Стверджувати своєю владою благо і знешкоджувати зло.

Основні функції політичної еліти в суспільстві:

• здійснення управління суспільством;

• пошуки оптимальних політичних рішень;

• вираження інтересів певних верств населення;

• здатність мобілізувати маси на вирішення певних сус­пільних завдань.

Для еліти багатьох країн характерна аморальність і низький рівень управлінської компетентності. Таку елі­ту називають квазіелітою.

Політичний лідер — людина, яка завдяки своїм особли­вим якостям має переважний вплив на суспільство.

Лідер здійснює такі функції:

впливу, організації, мобілізації, цементування, роз'єднан­ня (в разі необхідності).

Політичні лідери за стилем реалізації лідерства Авторитарні, які прагнуть до одноосібного керівного впливу.

Демократичні, які дають можливість членам групи брати участь у формуванні та досягненні цілей і в управ­лінні їх діяльністю.

Основні якості політичного лідера

1. Здатність отримувати задоволення від влади.

2. Впевненість у собі, у власній правоті, цілеспрямова­ність.

3. Вміння виражати інтереси тієї чи іншої групи.

4. Наявність власної політичної програми і бажання бо­ротися за її здійснення.

5. інтереси суспільства вищі за особисті.

6. Політична культура.

7. Політична поінформованість — знання про різні ас­пекти життя людей, проблем країни тощо.

8. Політична інтуїція — здатність відчувати політичну ситуацію.

9. Політичний досвід.

10. Інноваційність — здатність придумувати нові ідеї, концепції, програми.

11. Прогностичні навички - вміння аналізувати і про­гнозувати.

12. Комунікативна майстерність - вміння спілкуватися з різними категоріями населення.

13. Арбітражні задатки — вміння знаходити рішення в конфліктних ситуаціях.

14. Організаторські здібності - вміння підібрати коман­ду, визначити пріоритети своєї діяльності.

15. Ораторська майстерність.

16. Почуття відповідальності за свої слова, вчинки, за долю тих, хто йде за лідером.

Взаємодія політичної еліти й народу

Історія людської цивілізації свідчить, що тільки те суспільство йшло прогресивним шляхом, яке мало сво­їм проводирем політичну еліту, що зуміла максимально наблизити свої власні інтереси й потреби до інтересів і потреб народу.

Народ є спільнотою, об'єднаною державою, голов­ним суб'єктом суспільно-історичного розвитку, творцем і споживачем матеріальних і духовних благ. Народ вису­ває зі свого складу політичну еліту, яка повинна обирати шлях розвитку, близький до прагнень народу, вести за собою народ за тією ідеєю, яку вона породила і яка є на­родові близькою, зрозумілою і рідною.

Політична еліта в Україні

1. Формування політичної еліти України розпочалося лише зі здобуттям Україною незалежності.

2. На думку політологів формування політичної еліти в Україні перебуває на початковому етапі.

3. В Україні не склалося єдиної загальнонаціональної еліти.

4. Ті еліти, що склалися в Україні, характеризуються неоднорідністю, великою кількістю груп, протисто­янням, не завжди компетентними діями.

5. Джерелами для формування політичної еліти в Укра­їні є:

• представники старої партійно-державної номенклату­ри;

• нові прошарки, що не пов'язані зі старим режимом, ні з боротьбою проти нього;

• промислові та фінансові кола.

6. В Україні визріває нова підприємницька й адміністра­тивна еліта, здатна по-сучасному мислити й діяти, діяти в інтересах суспільства й народу, а не тільки у власних інтересах.

Необхідні риси, які мають бути притаманні політичній еліті України:

• професіоналізм;

• високий інтелектуальний рівень;

• відсутність корисливої мети;

• відданість загальнолюдським і національним ідеалам;

• активна участь у розбудові незалежної держави.

Творчі завдання Прокоментуйте визначення політики

• Політика є мистецтво можливого.

• "Політика - наука державного управління". (В. Даль).

• "Політика - це економіка в дії" (Р. Лафоллет).

' " Політика — це прагнення до участі у владі або до спри­яння впливу на розподіл влади, незалежно від того, як вона здійснюється - між державами або всередині держави між групами людей, які вона в собі обіймає" (М. Вебер).

• "Якщо ви не цікавитесь політикою, то політика заці­кавиться Еами" (В. Піховшек, журналіст).

Дайте визначення

На основі знань з історії та правознавства дати визна­чення понять "політика", "влада".

Запитання

1. Які найхарактерніші ознаки політики? Можлива відповідь:

* функціонування і розвиток певних структур у суспіль­стві;

• управління суспільством.

2. Що ви думаєте про сучасне політичне життя в Україні?

Робота в парах

Висловте власне ставлення до громадських рухів і громадських організацій в Україні.

Завдання

1. Добрати аргументи "за" й "проти", щоб довести, що "багатопартійність — необхідна умова демократії".

2. Оцінюючи роль партій:

•одні дотримуються думки, що діяльність партій — це прагнення окремих осіб прийти до влади і задо­вольнити свої власні економічні та інші потреби за рахунок суспільства, використати владу в особистих інтересах. Партіям характерна низька культура полі­тиків, скандали, що їх супроводжують, відносна за­критість внутрішньопартійного життя від контролю.

Доходять висновку, що партії в суспільстві не потрібні; • інші твердять, шо багатопартійність є необхідною рисою демократичного суспільства, що партії є най­ефективнішим способом впливу населення на владу, що вони здійснюють прямий та зворотний зв'язок між державою й суспільством і що через партії відбу­вається залучення пересічних громадян до політики.

Доходять висновку, що партії в суспільстві потрібні.

Яка ваша точка зору?

Мозковий штурм

Які заходи в політичній, економічній та соціальній сферах зможуть консолідувати суспільство? Ваші про­позиції.

Дискусія

• Яку роль, на вашу думку, відіграє політична еліта в Україні?

• Побудова правової демократичної держави в Україні не має історичної традиції. Можливо, досвід розвитку політичних систем західноєвропейських держав нам не придатний?

Чи згодні ви з думкою?

1. " Володарювати здатний лише той, хто володіє собою"

(М. Бердяев).

2. "Той, хто набуває хоч би частину влади іншими шля­хами, ніж це передбачено законами спільноти, не має права на те, щоб йому корилися..., а відповідно — не є тією особою, на яку дав згоду народ" (Дж. Локк, ан­глійський філософ).

3. "Влада розбещує, абсолютна влада - розбещує абсо­лютно" (Дж. Актон, громадський діяч). Підтвердіть або спростуйте

" Перша гідність народного правителя полягає в тому, щоб завжди говорити істину. Істину потрібно бачити голою, а брехня покриває себе одягом. Поважайте самі себе! Народ, який поважає себе, не може бути невільни­ком" (Піфагор).

Учнівський проект

Розробити проект на тему: "Якими рисами повинен володіти сучасний лідер, щоб вивести Україну в передо­ві країни Європи й світу".

Роздуми

1. Чи могли б націонал-демократичні еліти провести реформи, якби здобули владу на початку державного відродження?

2. У якому разі Україна може стати розвиненою демо­кратичною правовою державою: якщо вона надасть перевагу європейській інтеграції чи інтеграції в євро-азійський простір?

Дебати

Хто відіграє провідну роль в українському державо­творенні — національна еліта чи народні маси? У класі утворюються дві команди: команда ствердження: "Національна еліта відіграє провідну роль в українському державотворенні". • команда заперечення: "Національна еліта не відіграє провідної ролі в українському державотворенні, а віді­грають народні маси ".

Кожна команда, використовуючи знання з історії України, наводить відповідні аргументи.