МФО Тема 5. МІЖНАРОДНИЙ БАНК РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА РОЗВИТКУ (МБРР)

Тема 5. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (мбрр)

5.1. Історія виникнення, мета створення і загальні принципи роботи МБРР.

5.2. Організаційна структура і напрями діяльності БМР.

5.3. Кредитна діяльність МБРР.

5.4. Життєвий цикл фінансового проекту МБРР.

5.5. Технічна допомога, гарантії та спільне фінансування МБРР.

5.6. Стратегії МБРР в Україні.

5.1. Історія виникнення, мета створення і загальні принципи роботи мбрр

Група Всесвітнього банку — це міждержавна інвестиційна група, яка об'єднує такі п'ять організацій:

• Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

• Міжнародна асоціація розвитку (МАР);

• Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

• Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАТІ);

• Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів — МЦУІК.

Діяльність усіх перелічених організацій спрямована на досягнення єдиної мети, якою задекларовано сприяння економічному і соціальному прогресу бідних країн. Але кожна з них забезпечує досягнення цієї мети власними методами: тим часом як одні надають позики урядам промислово менш розвинутих країн, інша кредитує приватний сектор цих самих країн, ще одна надає гарантії іноземним інвесторам на випадок «некомерційних ризиків», а остання примирює уряди з іноземними інвесторами в разі виникнення між ними фінансових суперечок.

Характеризуючи загальні особливості діяльності групи Всесвітнього банку (СБ) треба зазначити таке. По-перше, група орієнтується на підтримку перш за все інфраструктурних проектів — у сфері енергетики, транспорту, водного господарства, систем зв'язку тощо. У вказані проекти, куди неохоче вкладають свої капітали приватні банки та інші кредитні й інвестиційні інститути, направляється близько половини кредитних ресурсів Групи Всесвітнього банку. Те саме можна сказати про проекти в галузі сільського господарства, які вирізняються високою капіталомісткістю та відносно невисокою рентабельністю (на ці проекти припадає 1/5 кредитних ресурсів). Тим часом, безпосередньо на промислові проекти виділяється не більш як 1/5 кредитних ресурсів у межах групи Всесвітнього банку.

По-друге, із середини 70-х років у кредитній політиці групи Всесвітнього банку важливу роль почали відігравати так звані соціальні проекти: проекти, що пов'язані з ліквідацією бідності, розвитком охорони здоров'я, освітою, охороною навколишнього середовища, демографією (плануванням сім'ї) тощо. Більшість з цих проектів належать до категорії «затратних» і в принципі не можуть бути реалізовані в рамках схем проектного фінансування.

Група Всесвітнього банку відіграє важливу та помітну роль у підтримці операцій проектного фінансування у країнах, що розвиваються. Протягом тривалого часу Всесвітній банк був та й залишається дотепер найбільшим джерелом фінансування, надаючи мільярди доларів для проектного фінансування у країнах розвитку. Водночас Всесвітній банк представляє конгломерат різних багатосторонніх фінансових інститутів зі спільними економічними та фінансовими цілями та поглядами.

Міжнародний банку реконструкції та розвитку (МБРР) — основний інститут у групі Всесвітнього банку. Поштовхом до заснування цієї найбільшої міжнародної кредитної організації стала не стільки Друга світова війна, скільки Велика депресія, яка, на думку більшості американських та англійських політиків і економістів, була чи не найголовнішою передумовою початку воєнних дій.

Спроби окремих країн покращити економічне становище в межах національних кордонів, як правило, супроводжувалися реалізацією заходів, спрямованих на досягнення короткострокового покращення стану власної економіки за рахунок погіршення ситуації у закордонних торгових партнерів. Найпопулярнішими задля заходів напередодні війни були девальвація власної валюти з метою посилення конкурентоспроможності свого експорту, обмеження конвертованості валют, демпінгу, скорочення імпорту, посилення протекціонізму. Досить поширеним стало і застосування такого інструменту, як дефолт — у 30-ті роки повертати борги іноземним кредиторам відмовлялися уряди Німеччини, Франції, Італії, Австралії, Канади, Японії, Іспанії, Фінляндії, Данії, Норвегії, Угорщини, Польщі, Греції, Австралії, Нової Зеландії та більшості латиноамериканських країн. При цьому відмовлялися платити як по кредитах зарубіжних урядів, так і по кредитах, наданих іноземними банками, а на додаток ще й викупати власні цінні папери, розміщенні серед іноземних інвесторів.

Аналіз чинників і наслідків зростання напруження в міжнародних економічних відносинах підвід прогресивних економістів і політиків до усвідомлення потреби проведення радикальних змін у цій сфері.

У 1949 р. за океаном було зосереджено 54,6% промислового виробництва і 33% експорту капіталістичних країн, а золоті запаси США збільшилися до 24 млрд дол. (що становило на той час майже 75% світових). Погоджуючись позичати акумульовані кошти своїм союзникам, США пропонували створення такого міжнародного механізму перетоків фінансових ресурсів, який би гарантував не тільки раціональне використання кредитів позичальником, а й повернення їх згодом кредитору.

Нагальна потреба в якнайшвидшій відбудові зруйнованих війною господарських комплексів і наданні фінансової підтримки економічно менш розвинутим союзникам по антифашистській коаліції, відновленні функціювання світових ринків товарів і капіталів, так само як і усунення потенційної загрози повторення глобальної економічної кризи, привели до висновку про доцільність створення більш досконалої схеми розбудови повоєнних міжнародних валютно-фінансових відносин.

Ще до закінчення Другої світової війни експерти з країн антигітлерівської коаліції вдалися до обговорення проектів реформування світової валютної системи. їхньому обговоренню й узгодженню було присвячено Бреттон-Вудську конференцію, що проходила 1-22 липня 1944 р. в американському містечку у штаті Нью-Гемпшир. Саме там представники 44 країн, які брали участь у її роботі, визначили організаційну структуру повоєнної міжнародної економіки й ухвалили рішення про створення інсти-туціональних засад світової валютно-фінансової системи.

Досягнення задекларованих у Бреттон-Вудсі цілей — підтримки порядку і стабільності в міжнародній валютно-фінансовій сфері — фахівці у сфері міжнародних фінансів вирішили забезпечити за допомогою двох міжнародних фінансових організацій, які й були засновані за рішенням конференції: Міжнародного валютного фонду і Всесвітнього банку.

Створення не однієї, а двох організацій не було випадковістю. Розподіл повноважень між ними був породжений передусім відмінностями у наданих їм функціях: якщо МВФ став інститутом співпраці, що поєднував виконання регулюючих, консультативних і фінансових функцій у валютно-фінансовій сфері, то Всесвітній банк є переважно інститутом розвитку, про що й свідчить розшифровка назви МБРР — Міжнародний банк реконструкцій та розвитку.

Договір про МБРР, що став водночас його Статутом, офіційно набрав сили 27 грудня 1945 року, а свою діяльність Банк розпочав 25 липня 1946 року. МБРР є спеціалізованою установою, що входить до системи ООН. Місце перебування МБРР — Вашингтон (США), Європейське бюро — Париж (Франція), Токійське бюро — Токіо (Японія).

Членами-засновниками першої кредитної організації Групи Всесвітнього банку — Міжнародного банку реконструкцій та розвитку — стали 39 країн, які до 31 грудня 1945 р. підписали Статут як самого Банку, так і Міжнародного валютного фонду.

Цілі створення:

1. Надання допомоги у відбудові та розвитку територій країн-членів організації шляхом залучення інвестицій для розбудови економік, знищених чи пошкоджених війною, а також для конверсії військово-промислового комплексу та підтримки розвитку продуктивних сил у менш розвинутих країнах.

2. Залучення під гарантії Банку приватних іноземних інвестицій; у разі несприятливих умов кредитування, що пропонуються приватним сектором, надання позик із власних авуарів.

3. Сприяння довгостроковому збалансованому зростанню міжнародної торгівлі й підтримка рівноваги балансу платежів через залучення міжнародних інвестицій у розвиток продуктивних сил країн-членів Банку, що має стимулювати підвищення продуктивності, рівня життя та поліпшення умов праці на території країн-членів.

4. Залучення позик з-за кордону або гарантування їх, надходження коштів з інших джерел для першочергової реалізації найкорисніших і найактуальніших проектів.

5. Врахування при реалізації своїх операцій впливу міжнародних інвестицій на бізнесове довкілля у країнах-членах; стимулювання якнайшвидшої конверсії військової промисловості найменш уразливим шляхом.

Свою назву «банк» МБРР отримав завдяки своїм операціям, що традиційно здійснюються банками: підписці на капітал, наданні кредитів та/чи гарантій, випуску облігацій тощо. Але за іншими показниками — типом акціонерів, процедурою підписки на капітал, обмеженням обсягу короткострокових запозичень і, головне, за неприбутковим характером діяльності — він не має нічого спільного з традиційними банками.

Наприкінці 40-х років XX ст. найактуальнішим завданням МБРР було забезпечення фінансування реконструкції зруйнованих війною економік західноєвропейських країн. Для цього використовувались як власні кошти Банку, так і залучені через нього капітали американських інвесторів. Такими операціями Банк сприяв економічній та політичній стабілізації в цих країнах і поширенню впливу американського капіталу на їхню економіку.

Від середини 50-х років, коли становище західноєвропейських країн дещо стабілізувалось, а країни-отримувачі позик до-сягли рівня економічної самостійності, МБРР змінив напрям своєї діяльності. З того часу він зосередив свої зусилля на наданні фінансової допомоги найбіднішим країнам світу, яким він, починаючи з 40-х років, позичив понад 300 млрд дол. США.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років Банк почав кредитувати «країни з транзитною економікою». До цієї групи, за класифікацією МБРР, належали 15 колишніх республік СРСР, а також Албанія, Болгарія, Боснія й Герцеговина, Македонія, Кіпр, Польща, Румунія, Словакія, Словенія, Хорватія й Угорщина. За останнє 10-річчя фінансування зростало випереджальними темпами: якщо в 1989-1993 рр. цій групі країн надавали у середньому 2,6 млрд дол. США на рік, то в 1999 р. — уже майже 5,3 млрд дол.

МБРР є міжнародним відкритим акціонерним товариством, чисельність членів яких постійно зростає. Його Статутом досить докладно розроблені всі питання, пов'язані зі вступом до МБРР нових членів, процедурою виходу будь-якої країни з Банку, а також регламентацію роботи Банку, його організаційну структуру, порядок формування вищих органів керівництва та їх повноваження, порядок формування й використання авуарів МБРР. Так, зокрема, відповідно до статті II Статуту Банку, членом МБРР може стати будь-яка країна світу. Наразі членами МБРР є 181 країна. Останньою країною яка вступила до Банку, стала Республіка Палау.

Засновники обох міжнародних організацій обумовили можливість вступу країн до МБРР її обов'язковим членством у МВФ. Для розуміння обґрунтованості цієї вимоги треба згадати, що країни, які стали членами МВФ, беруть на себе зобов'язання реалізувати власну національну валютно-фінансову політику відповідно до так званого Кодексу поведінки, зафіксованого в документах Валютного фонду. Така політика передбачає, поміж іншого, й реалізацію країнамигчленами Фонду дієвих заходів щодо врівноваження платіжних балансів та макроекономічної стабілізації.

Кодекс поведінки включає в себе зобов'язання всіх країн-чле нів дозволяти вільно і без обмежень обмінювати свої валюти на іноземні, інформувати МВФ про ті планові зміни в їхній фінансовій і монетарній політиці, які можуть вплинути на економіку інших держав-членів та, наскільки це можливо, модифікувати цю політику, спираючись на поради МВФ — з тим, щоб врахувати інтереси усіх членів організації.

На додаток до обміну інформацією між організаціями здійснюється також координація надання ними фінансової допомоги країнам-членам. Ця координація є односторонньою: якщо МВФ приймає свої рішення самостійно, на підставі попередніх консультацій з різними міжнародними організаціями, урядом та діловими колами країн-претендентів на позики та численними експертами, то Міжнародний банк реконструкції та розвитку при винесенні своїх рішень завжди зважає на оцінку платоспроможності кожної країни фахівцями фонду.

Не тільки вступ до МВФ, а й виключення з нього супроводжуються аналогічними діями з боку Всесвітнього банку: будь-який акціонер Банку, що припиняє (добровільно чи примусово) своє членство у Фонді, обов'язково вилучається з числа акціонерів Банку впродовж трьох місяців.

Жодна з установ Всесвітнього банку не надає позики країні, якій Валютний фонд повністю або тимчасово відмовляє у кредитуванні. У разі, коли Фонд припиняє надання кредитів по вже відкритих ними лініях будь-якому своєму членові, така країна автоматично перестає отримувати фінансування і від МБРР — вона не тільки не отримає нових позик від Банку, а й буде призупинено виконання раніше узгоджених кредитних ліній.

Для дозволу залишитися акціонером Банку такій країні знадобилося б спеціальне рішення Ради директорів МБРР, підтримане не менш як 75% голосів.

Постійно зростаюча кількість акціонерів Банку, яка наразі сягає 181, свідчить про те, що в його діяльності зацікавлені як ті, хто дає кредити, так і ті, хто їх отримує.

Умови надання кредитів через Всесвітній банк, хоч і можуть здаватися донорам малопривабливими (через низький відсоток), мають перевагу подвійного захисту (гарантіями самого Міжнародного банку реконструкції та розвитку, а також урядів країн, які отримують позики). Окрім надійності, надання кредитів країнам третього світу через Всесвітній банк є привабливим для інвесторів ще й тому, що ці позики забезпечують розбудову на місці їх засвоєння сприятливого бізнесового довкілля, створення моральних і матеріальних передумов для приходу на новостворювані ринки вже позичкового приватного капіталу, а також створення нових ринків не тільки для товарів країн-кредиторів, а й для їхніх технологій та ноу-хау.

У переважній більшості випадків кошти, що виділяються через МБРР або МАР (Міжнародна асоціація розвитку), призначені для фінансування життєво важливих, але малорентабельних проектів, які через обмеженість фінансових можливостей отримуючої сторони не можуть бути реалізовані нею в першу чергу. До них належать проекти, пов'язані з енергетикою і транспортними перевезеннями, на реалізацію яких у 50-60-х роках XX ст. витрачалося до двох третин наданих Банком позик. При порівнянні плюсів і мінусів використання іноземних кредитів для реалізації таких проектів треба враховувати те, що вони потрібні не тільки приватним інвесторам, які йдуть у другому ешелоні донорів, а й більшою мірою тим країнам, де вони освоюються. Останні виграють не лише внаслідок зростання свого валового національного продукту, але й завдяки створенню нових робочих місць, поява яких уможливлює деяке зниження соціального напруження в найбільших країнах.

Діяльність Банку спрямована не на максимізацію свого прибутку, а на координацію політики економічної допомоги промислово розвинутих країн тим своїм членам, які тільки-но розвиваються. Міжнародний банк реконструкції та розвитку нікому не нав'язує своїх кредитів — навпаки, він виставляє цілу низку вимог щодо їх одержання.

Забезпечуючи менш багаті країни кредитними ресурсами за найнижчою вартістю, Банк не висуває отримувачам позик політичних вимог: за статтею IV свого Статуту ні Банк, ні його службовці не повинні втручатись у політику країн-членів МБРР. Оскільки метою Банку є досягнення максимальної віддачі кредитних ресурсів, останні надають у «невизначеному вигляді», тобто кошти можуть бути витрачені на купівлю товарів й оплату послуг у будь-якій країні світу.

Згідно з положенням своїх установчих документів МБРР як один зі спеціалізованих фінансових закладів ООН передусім має сприяти виконанню стратегічного завдання: інтегрувати економіку всіх країн-членів з основними центрами світової системи господарства, наблизивши якість життя у бідних країнах до рівня розвинутих держав.

Розробляючи плани діяльності на майбутнє, керівництво Банку довело до відома громадськості свої наміри не спинятися на досягнутому, а продовжувати свою діяльність у раніше обраному напрямі. Зокрема, планується здійснювати фінансову підтримку зусиль, спрямованих на досягнення цілей розвитку світового співтовариства, а саме:

• скорочення наполовину до 2015 р. частки населення, яке живе у злиднях;

• забезпечення до 2015 р. загальної початкової освіти в усіх країнах світу;

• скорочення до 2015 р. дитячої смертності на дві третини, а материнської — на три чверті;

• забезпечення до 2015 р. загального медичного обслуговування у сфері репродуктивного здоров'я;

• припинення до 2015 р. скорочення екологічних ресурсів на національному та глобальному рівнях.

Конкретна участь групи Всесвітнього банку у здійсненні цієї глобальної програми розвитку в найближчому майбутньому зосереджуватиметься, як про це оголосив президент Банку на щорічній спільній конференції з МВФ, на п'яти напрямах, а саме:

1. підвищення ефективності державного управління шляхом забезпечення гласності, прозорості, свободи інформації, боротьби з корупцією, підвищення рівня підготовки й оплати праці державних службовців;

2. створення законодавчої системи, яка б вилучала прийняття волюнтаристських рішень, а також сучасної, прозорої фінансової системи з адекватними органами нагляду, що функціонуватиме на основі та відповідно до міжнародних принципів бухгалтерського обліку й аудиту;

3. підтримка системи соціального забезпечення — це забезпечення загальної освіти (незалежно від статі), медичного обслуговування, соціального захисту, створення і розвиток системи дошкільних навчальних закладів;

4. підтримка державних установ та інфраструктури зв'язку і транспорту, а також участь у проектах міського розвитку;

5. підтримка проектів у сфері захисту довкілля та розвитку людських ресурсів, реалізація яких уможливить безпечне користування водою, продуктами харчування та джерелами енергії, а також захист культурного надбання, що має сприяти розвитку суспільства на історичному базисі.

Нова стратегія Банку має ще більше підсилити його роль партнера у зміцненні економіки та покращенні умов життя людей в усіх країнах світу. Вже й нині на групу Всесвітнього банку постійно припадає не менше половини загального обсягу кредитних ресурсів, що виділяються всіма міждержавними інституціями.