Розділ 6 екологічна експертиза

Екологічна експертиза – це від науково практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань громадян

Порядок проведення екологічної експертизи включае :

- Перевірку наявності та повноту матеріалів в реквізиті на об’єкти екологічної експертизи.

- Аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експертизи

- Узагальнення окремих експертних досліджень та наслідків діяльності об’єктів експертизи

- Підготовку висновків

Проведення екологічної експертизи передбачено Законами України «Про охорону навколишнього природнього середовища» (від 25.06.1991 р.) та «Про екологічну експертизу» (від 09.02.1995 р.)

Проведення екологічної експертизи діяльності сільськогосподарських комплексів базується на основі вимог «Водного та Земельного» кодексів України (від 06.06 1995 р.), «Основ земельного законодавства», «Основ водного законодавства» «Про охорону Атмосферного повітря» (від 16.10 1992 р.) «Про карантин рослин» від (30.06.1993 р.) Закону України «Про власність» від (07.02.1991р.) «Про приєднання України до міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин» (від 02.06.1995 р.) «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (від 14.02.1992 р.) «Про інвестиційну діяльність (від 18.09.1991 р.) «Про споживчу кооперацію» (від 10.04.1992 р.) «Про ветеринарну медицину» (від 25.06.1992 р.) «Про плату за землю» (від 03.07.1992 р.) «Про селянське господарство» (від 22.061993 р.) «Про систему оподаткування» (від 02.02.1994 р.) «Про енергозбереження» (від 01.07.1994 р.)

Кодекс України: «Про надра» (від 27.04.1994 р.) «Водний кодекс України» (від 13.03.1992 р.) «Повітряний кодекс України» (від 04.05.1993 р.)

ДП «Дружба» сільськогосподарське виробництво безпосередньо пов’язане з використанням природних ресурсів – землі, води, рослин і тварин. У зв’язку з цим підвищення технологічного рівня сільського господарства передбачає втручання людини в живу природу і необхідність забезпечення екологічної сумісності та поєднання технічних засобів та технологій виробництва. Негативний вплив сільськогосподарської діяльності на природне середовище відбувається внаслідок застосування в дедалі зростаючих обсягах мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, зрошення і осушення земель, збільшення використання важких машин і сільськогосподарської техніки, будівництво тваринницьких комплексів Серед сучасних глобальних світових проблем людства екологічні проблеми посідають чи не найголовніше місце. Охороні навколишнього середовища і раціональному використанню природних ресурсів зараз приділяється особлива увага з боку урядових структур, міжнародної громадськості. На порядок денний виносяться питання забезпечення екологічного безпеки держави. Науково-технічна революція надто ускладнила взаємовідносини суспільства з навколишнім середовищем. Широкомасштабний і до кінця непередбачений вплив людини на всі складові навколишнього середовища вже досяг свого апогею. Зв’язки між різними компонентами біосфери формувалися упродовж тисячоліть. Людина, застосовуючи різноманітні технічні засоби, за значно короткий проміжок часу різко порушила природну рівновагу. Забруднення навколишнього середовища промисловими викидами, його деградація призводить до порушення нормальних умов життя і діяльності людей, існування живих організмів. За останні десятиліття людство почало усвідомлювати, що в світі, де і без того багато злиденності і де стан навколишнього середовища дедалі погіршується, неможливим стає існування здорового суспільства та економіки.Людина порушила цю рівновагу і тепер, виправляючи свої помилки, повинна або повернути минуле, або докорінно переглянути своє ставлення до природо експлуатації і знайти шляхи сталого розвитку економіки та екології. Основу організації управління навколишнім середовищем і раціональним використанням природних ресурсів становить Закон України «Про охорону навколишнього середовища» (1991). Закон містить 72 статті, які об’єднуються в 16 розділів. Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною. З метою проведення ефективної цілеспрямованої діяльності України по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів на перспективу розробляються і приймаються державні, республіканські, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні програми. Організація управління охороною навколишнього природного середовища регламентується також розробленими відповідно до цього Закону кодексами:

• земельним;

• лісовим;

• водним;

• про надра.

Законом «Про охорону атмосферного повітря», законодавством про охорону та використання рослинного і тваринного світу та іншими юридичними нормами, нормативами і стандартами. Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України і його органи на місцях (Управління обласних державних адміністрацій). До компетенції Міністерства і його органів на місцях належить:

• здійснення комплексного управління в галузі охорони навколишнього середовища, проведення єдиної науково-технічної політики, координація діяльності міністерств, відомств і установ на цій галузі;

• державний контроль за використанням і охороною природних ресурсів (земель, надр, повітря, лісів, тваринного світу), а також за додержанням норм екологічної безпеки;

• організація моніторингу (спостереження, оцінка, прогноз) навколишнього середовища, створення і забезпечення державної інформаційної системи;

• затвердження нормативів, правил, стандартів по використанню природних ресурсів та охороні навколишнього природного середовища;

• здійснення державної екологічної експертизи;

• складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання ресурсів;

• підготовка та подання щороку Верховній Раді України Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища. До його компетенції входять і інші контрольно-організаційні та правові функції. Відповідно до ресурсного законодавства контроль за станом і раціональним використанням природних ресурсів покладено також і на інші міністерства і відомства в межах їхньої компетенції. Так, на Міністерство аграрної політики України покладено контроль за станом і раціональним використанням земельних ресурсів сільськогосподарського призначення. В розділі 6 Закону розглядається питання про екологічну експертизу. Проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища.

Метою екологічної експертизи є запобігання негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах. Основними завданнями екологічної експертизи є:

- визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

- організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’ємів екологічної експертизи;

- встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

- оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природних ресурсів;

- оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей;

- підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Основні принципи екологічної експертизи:

• гарантування безпечного для життя і здоров’я людей стану навколишнього природного середовища;

• збалансованість екологічних, економічних і соціальних інтересів для врахування громадської думки;

• наукова обґрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, гласність;

• екологічна безпека, територіально-галузева доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи;

• державне регулювання;

• законність.

Об’єктами екологічної експертизи є проектна документація на будівництво нових чи реконструкцію діючих підприємств, об’єктів та впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних вимог.

Екологічній експертизі можуть підлягати:

• екологічні ситуації, що склалися в окремих регіонах;

• діючі об’єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього середовища та здоров’я людей;

• технології;

• технічні засоби;

• проектні рішення та програми розвитку;

• продукція.

В Україні здійснюється державна, громадська та інші екологічні експертизи. Висновки державної екологічної експертизи є обов’язковими для виконання. Висновки громадської експертизи мають рекомендаційний характер. Граничні строки проведення державної екологічної експертизи мають рекомендаційний характер. Граничні терміни проведення державної екологічної експертизи об’єктів:

- групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів, установами чи органами Міністерства екології та природних ресурсів України – до 54 календарних днів з продовження у разі необхідності до 60 днів, а у виняткових випадках – до 120 днів;

- подання замовником еколого-експертним органам комплекту документу обґрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище в такому складі:

- паспорт робочого проекту;

- загальна пояснювальна записка;

- генеральний план;

- будівельні рішення;

- кошторисна документація.

Проектно кошторисна документація обов’язково повинна бути погоджена з органами державного нагляду. Після цього еколого-експертна комісія проводить аналітичне опрацювання матеріалів. В разі необхідності проводить натурні обстеження. Потім узагальнює окремі експертні дослідження і готує висновки екологічної експертизи та подання їх зацікавленим органам. Висновки екологічної експертизи складаються з вступної (протокольної), констатуючої, описової та заключної (оціночно-узагальнюючої) частин. Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх Міністерством екології та природних ресурсів України (або його органами на місцях) є підставою для відкриття, припинення фінансування проекту, програм чи діяльності. Без позитивних висновків державної екологічної експертизи реалізація проектів чи діяльності забороняється. Еколого-експертна діяльність повинна містити елементи екологічного прогнозування не тільки на проектний період, а і на перспективу у формі науково-обгрунтованого передбачення спрямованого на збереження оптимального режиму екосистеми суспільства – природа. Експерти зобов’язані забезпечувати дотримання в проектах нормативних вимог по очищенню вод, а також промислових і побутових стоків. Захисту атмосфери від шкідливих викидів, утилізації, нейтралізації і вторинному використанні господарсько-побутових і промислових відходів, раціональної розробки корисних копалин і рекультивації земель. Ціллю експертного процесу є на підготовчому етапі виявити і перевірити достовірність і повноту представлених перед планових, проектно-планових і проектно-кошторисних матеріалів, їх відповідність вимогам діючого законодавства. Завдання експертних органів на даному етапі – приділяти велику увагу визначенню ефективності заходів, спрямованих на поліпшення стану природних ресурсів які виконують оздоровчі, охоронні і захисні функції. Обов’язкова вимога – аналіз рішень про можливі прогнозні зміни навколишнього природного середовища при реалізації проектів з врахуванням впливу природних факторів. Об’єктом екологічної експертизи даної роботи є молочно-товарні ферми які знаходяться в ДП «Дружба» Лубенського району. Ферми великої рогатої худоби є забруднювачами водних джерел, як органічними, так і біогенними елементами. У зоні тваринницьких комплексів основними проблемами, які мають екологічне значення є евтрофікація водойм, можливе нагромадження патогенних мікроорганізмів. Забруднення атмосферного повітря сірководнем, аміаком, молекулярним азотом та іншими сполуками. Тваринницькі комплекси забруднюють поверхневі водойми, підземні води і грунт в наслідок цього велика кількість біогенних елементів надходить у ці джерела. При цьому в природних водоймах гнойова рідина викликає масове отруєння водних організмів. У воді різко зростає кількість аміаку і зменшується вміст кисню. Таким чином існує необхідність розробки шляхів утилізації й раціонального використання відходів тваринництва. Тому розпочинати необхідно з правильного розташування ферм. Ферми в ДП «Дружба» Лубенського району. побудовані із врахуванням санітарних норм, дотримується санітарна зона. Територія ферм розташована з підвітряної сторони відносно населених пунктів, огороджена й озеленена. Приміщення ферм не мають примусової вентиляції, в наслідок чого тут нагромаджується аміак та інші сполуки, що негативно впливають як на здоров’я тварин так і на здоров’я робітників ферми. Водозабір проводиться із свердловин. Вода використовується для напування худоби, приготування кормів та миття доїльного обладнання. Відпрацьована вода зливається в спеціальні котловини, які регулярно опорожняються машиною, що приїжджає і вивозить воду з території ферми. На атмосферу суттєво впливає неправильне зберігання і використання без підстилкового гною. При зберіганні його у відкритих ємкостях випаровується і потрапляє в атмосферу аміак, молекулярний азот та інші його сполуки. Утворені газоподібні продукти розпаду зумовлюють неприємний їх запах. Рідкий гній містить значну кількість патогенних організмів, при анаеробному його розкладі утворюються шкідливі гази (сірководень, аміак тощо), а також жирні кислоти, аміни та інші сполуки з неприємним запахом. Тому при відсутності належного контролю за його збереженням і використанням створюється реальна загроза поширення інфекційних хвороб у зоні тваринницьких комплексів. Негативний вплив тваринницьких комплексів на природу в значній мірі знизить або взагалі виключить при використання господарством заходів, які полягають в тому, щоб правильно розміщувати комплекси по відношенню до населених пунктів, мати достатню землеробську площу для використання гною, витримувати обґрунтовані норми навантаження поголів’я худоби на 1 га, використовувати стоки з поливною водою при дощування, застосовувати зелені насадження. Важливу роль повинна відігравати і просторова ізоляція. Дотримання цих заходів допоможе підвищити як економічний так і матеріальний стан господарства. Таким чином, визначаючи в цілому наявне навантаження на природу і негативний вплив стоків тваринницьких підприємств, необхідно відзначити і їх позитивний вплив. Вони як джерело гумусу – основного фактора родючості грунту, впливають на родючість і фізико-хімічні, агро-фізичні й біологічні властивості грунту. Як джерело макро і мікро елементів, вуглекислого газу, гній суттєво поліпшує баланс біогенних елементів у землеробстві, значно підвищує продуктивність сільськогосподарських культур, поліпшує якість урожаю. Взагалі, для покращення екологічного стану увага спеціалістів ДП «Дружба» Лубенського району. повинна бути спрямована на основні питання по охороні навколишнього середовища:

- раціональне використання земель, їх охорона, освоєння правильних сівозмін;

- здійснення комплексу заходів по захисту сільськогосподарських рослин від шкідників і хвороб;

- чітке дотримання встановлених правил по застосуванню пестицидів, які передбачають недопущення попадання отрутохімікатів в сільськогосподарську продукцію, грунт тощо;

- запобігання забрудненого природного середовища аміачними водами і гноєм у тваринницьких фермах;

- охорона захисних насаджень від пошкоджень отрутохімікатами.