Тема13: Характеристика гімнастичних вправ.

Мета: Ознайомити студентів із структурою та характеристикою гімнастичних вправ на приладах.

Кількість годин: 5

Література:

1. Гавердовський С.К. Гимнастическое многоборье. – М.: ФиС, 1987 – с.480;

2. А.П. Жалій, Гімнастика, «Вища школа», 1975;

3. Палига В.Д. Гімнастика – Київ, 1975 – с.155-173;

4. Смолевский В.М. Гимнастика и методика преподавания. – М.: ФиС, 1978 – с.82-136.

Студент повинен знати: структуру та характеристику гімнастичних вправ на приладах.

Інструкція до опрацювання:

1. Опрацюйте теоретичний матеріал.

2. Законспектуйте загальні основи техніки гімнастичних вправ.

3. Визначити характерні особливості у вправах на приладах.

Самоконтроль: виділити три фази рухової дії: підйом переворотом силою на перекладині; підйом розгином на перекладині.

Контроль: перевірка конспекту, усне опитування.

Інформаційний матеріал:

У спортивній гімнастиці використовуються тисячі різноманітних вправ, які відрізняються одна від одної зовнішньою формою, складністю і мірою доступності. Однак, усі гімнастичні вправи у більшій чи меншій мірі схожі за структурою, бо в основі їх виконання лежать загальні біомеханічні закономірності. Вивчення цих закономірностей дало змогу розподілити всі вправи гімнастичного багатоборства на дві групи: а) силові вправи; б) махові вправи.

Силові вправи підрозділяються на дві підгрупи: а) статичні вправи; б) силові вправи.

Статичні вправи - це не рухові пози (вис та упор), які гімнаст приймає на приладі. Діапазон складності цих вправ дуже великий. Складність вправ залежить від двох факторів: а) від ступеня необхідного напруження м'язів; б) від складності утримання рівноваги в опорній позі.

Ступінь необхідного напруження м'язів тісно пов'язаний з біомеханічним поняттям моменту сили відносно плечової осі. Плечем називається відстань від лінії дії до вертикалі, проведеної з тієї точки, відносно якої визначається момент сили. При цьому ступінь необхідного напруження м'язів залежить не тільки від ваги тіла, а також від розташування загального центру тяжіння тіла (ЗЦТ) відносно осі, що нас цікавить. Отже момент сили, а також ступінь не­обхідного напруження м'язів буде більшим там, де більша довжина тіла навіть при однаковій вазі.

Наступний фактор - особливості умов утримання рівноваги: вона може буде стійкою, нестійкою або байдужою.

Стійкою рівновагою називається таке положення, при якому ЗЦТ гімнаста знаходиться в максимально низькому положенні. Виси в гімнастиці є положенням стійкої рівноваги, тому що, ЗЦТ знаходиться під опорою тіла гімнаста і має здатність не тільки залишатися без спеціальних дій, але й автоматично повертатися в нього під дією сили тяжіння. Всі упори є положення нестійкої рівноваги і потребують додаткових м'язових зусиль. При упорах ЗЦТ знаходиться вище опори. Наприклад: стійка на голові з опорою рук, стійка на руках.

Складність статичних вправ залежить від того, як високо ЗЦТ піднятий над опорою та від площі опори. Існує ще один фактор, який визначає складність статичних вправ — анатомічний. Наприклад: горизонтальний вис ззаду і горизонтальний вис спереду. В першому випадку будова плечових суглобів обмежує рух, а у другому його немає.

Силові переміщання - це повільні переходи від одного статичного положення до іншого.

Перехід із більш високого положення в більш низьке називається опусканням; перехід із більш низького положення в більш високе називається підйомом.

Складність опускання і підйому можна оцінити моментом сили й умовами утримання рівноваги.

Опускання в цілому легше, ніж підйоми, оскільки при їх виконанні м'язи працюють в уступаючому режимі, в той час як при підйомах — у переборюючому.

Крім того, при опусканнях гімнаст переходить із положення нестійкої рівноваги в положення стійкої, тобто умови утримання рівноваги спрощуються. При підйомах ці умови ускладнюються, оскільки перехід здійснюється із стійкого в нестійке положення рівноваги.

Переважна більшість вправ на приладах - махові. Ці вправи корисні тим, що вдосконалюють координаційні здібності, вміння орієнтуватися в просторі.

Махові вправи - це обертові рухи по колу або його частинах. Такі переміщення пов'язані з поняттям "вісь". Відносно тіла гімнаста розрізняють осі:

а) лицьові (фронтальні) - осі. розташовані у фронтальній площині, тобто в площині, яка проходить через обидва плечові і кульшові суглоби (махи в висах і упорах, перекиди, сальто);

б) перед поздовжні (сагітальні) - осі, розташовані в сагітальних площинах, які проходять перпендикулярно до фронтальної (перевороти вбік, сальто вбік);

в) поздовжні - осі, розташовані в сагітальних площинах, але паралельні фронтальній площині (повороти в стійках на руках, повороти, стрибки з поворотами акробатичні й опорні).

Структура махових вправ

У будь-якій маховій вправі можна виділити 3 фази дії:

а) фазу підготовчих дій - прийняття найраціональнішого положення для наступних дій на приладі;

б) фазу основних дій - момент прикладання максимальних зусиль (найважливіша частина вправи, від якої залежить якість виконання вправи в цілому);

в) фазу завершальних дій - надання рухові кінцевої форми.

Розглянемо ці фази на прикладі — підйом розгином на перекладині:

а) фаза підготовчої дії складається з невеликого згинання при маху назад у кульшовому і плечовому суглобах, повного прогинання під нижньою вертикаллю і наступного згинання в тих же суглобах до положення вису зігнувшись (вже при маху вперед);

б) фаза основних дій, яка включає в себе розгинання в кульшовому суглобі й приведення прямих рук до тулуба;

в) фаза завершальних дій — вихід в упор і його утримання – закінчення вправи, надання їй завершеної форми.

Знання закономірностей махових вправ і їх структури дозволяє проаналізувати будь-яку махову вправу і виділити в ній фази підготовчих, основних і завершальних дій, що дуже важливо у процесі навчання.

Характеристика акробатичних вправ

В акробатичних вправах (особливо в стрибках) важливе значення має поштовх ногами, від сили якого залежить висота, дальність, час польоту, В залежності від виду стрибка поштовх може бути ударним і пом'якшеним. При ударному поштовху проходить жорстке закріплення ланок ніг в момент їх опору з носка. У цьому випадку в момент поштовху спортсмен розвиває великі зусилля в дуже малий інтервал часу. Наприклад, при виконанні подвійного сальто до 800 кг і більше. При виконанні стрибків подібного типу постановка ніг виконується під нахилом, ніби стопор.

Стопорний поштовх ногами (чи руками) - це відштовхування після опори ніг під гострим кутом, до проходження тілом вертикалі. Він використовується тоді, коли гімнасту необхідно виконати складні дії в безопорній фазі з високим чи високодалеким польотом.

Пом'якшений поштовх виконується з опусканням з носка на всю ступню (сальто назад з місця), з напівприсіду чи перекатом з п'ятки на носок (сальто вперед з розбігу). В усіх попередніх елементах (рондат, підскок, перевороти та ін.) поштовх виконується за ходом стрибка, причому, як правило, пом'якшено.

Для будь-якого виду відштовхування в акробатичних стрибках характерно надання у момент відштовхування пружної жорсткості ланок тіла. Закріплення тіла в дану систему допомагає активній роботі м'язів ніг (рук), передачі енергії деформації доріжки чи килима всьому тілу гімнаста.

Ефективність відштовхування посилюється скоординованими діями рук. При опорі на ноги маховими ланками слід враховувати руку, голову і тулуб, а при поштовху руками - ноги і тулуб.

У безопорній фазі тіло гімнаста набуває ряд положень, які відповідають заданій формі стрибка: в групуванні, зігнувшись, прогнувшись, у напівгрупуванні і випрямившись. Сальтова швидкість оберту, одержана при відштовхуванні, може бути змінена за рахунок зміни пози так, що збільшення швидкості оберту в польоті приводить до групування, яке дає зменшення інерції тіла відносно поперечної осі. Зменшити швидкість оберту можна шляхом випрямлення, збільшуючи момент інерції.

Поворот тіла навколо поздовжньої осі при виконанні сальто (пірует) можливе і без одержання тілом початкового поворотного імпульсу навколо поздовжньої осі на опорі. Основою повороту є обертовий конусоподібний рух тулуба і ніг відносно один до одного (хула-хупні рухи).