- •14.1.2. Робота і розрахунок тонких оболонок обертання
- •14.1.3. Перевірка міцності оболонок
- •14.1.4. Перевірка стійкості оболонок
- •14.1.5. Розрахунок на витривалість
- •14.1.6. Крайовий ефект
- •14.2. Резервуари
- •14.2.1. Загальні поняття
- •14.2.2. Резервуари для води
- •14.2.3. Резервуари для нафтопродуктів
- •14.3. Газгольдери
- •14.3.1. Призначення та класифікація газгольдерів
- •14.3.2. Газгольдери змінного об’єму
- •14.3.3. Газгольдери постійного об’єму
- •14.4. Бункери та силоси
- •14.4.1. Загальні відомості
- •14.4.2. Конструкція бункерів з плоскими стінками
- •14.4.3. Основи розрахунку бункерів з плоскими стінками
- •XV. Великопролітні покриття
- •15.1. Загальна характеристика
- •15.2. Великопролітні покриття з плоскими несучими конструкціями
- •15.2.1. Балочні конструкції покриття
- •15.2.2 Рамні конструкції
- •15.2.3. Арочні конструкції
- •15.3. Великопролітні просторові конструкції покриття
- •15.3.1. Загальна характеристика
- •15.3.2. Структурні та перехресно-балочні системи покриття (стержневі плити)
- •15.3.3 Оболонки
- •15.3.4 Куполи
- •15.3.5. Складки.
- •15.4. Висячі покриття
- •15.4.1. Загальна характеристика висячих покриттів
- •15.4.2. Класифікація висячих покриттів
- •15.4.3. Робота та розрахунок гнучких ниток (вант)
- •15.4.4. Способи зменшення деформацій (стабілізації) висячих покриттів
- •15.4.5. Однопоясні системи з гнучкими вантами
- •15.4.6. Однопоясні системи з жорсткими вантами
- •15.4.7. Двопоясні системи
- •15.4.8. Вантові ферми
- •15.4.9. Сідловидні покриття
- •15.4.10. Стальні мембрани
- •15.4.11. Опорні конструкції висячих покриттів
- •15.4.12. Основи розрахунку висячих покриттів
- •XVI. Стальні каркаси багатоповерхових будинків
- •16.1. Загальна характеристика
- •16.2 Призначення багатоповерхових каркасів та їх системи
- •16.3 Рамна система
- •16.4 В’язева система
- •16.5. Рамно–в’язева система
- •16.6. Каркасно–стовбурна система
- •16.8. Система з зовнішніми в’язевими фермами
- •16.9. Основи компоновки каркасів багатоповерхових будинків
- •16.10. Конструкції елементів каркасу
- •16.10.1. Колони
- •16.10.2. Балки – ригелі
- •16.11.2. Розрахунок рамних каркасів
- •16.11.3. Розрахунок в’язевих каркасів
- •16.11.4.Розрахунок каркасів на жорсткість
- •16.12. Протипожежний захист стальних каркасів
15.4. Висячі покриття
Ідея і перше застосування висячих конструкцій для покриття будівель належить видатному російському інженеру та вченому В. Г. Шухову. Він запроектував і здійснив у 1896 р. покриття інженерно- будівельних павільйонів Всеросійської художньої і промислової виставки в Нижньому Новгороді.
Але пізніше ці прогресивні конструкції були розібрані, ідеї В. Г. Шухова забуті, і тільки в 1953р. будівництво в США (м. Релей, штат Північна Кароліна) спортивного залу розміром 97×92 м викликало потужний поштовх до відродження і розвитку цієї прогресивної конструктивної форми покриття.
15.4.1. Загальна характеристика висячих покриттів
Висячими називаються покриття, в яких основні елементи конструкцій працюють на розтяг.
Несуча конструкція може бути утворена зі стальних стержнів, канатів, тросів, прокатних чи складених профілів, а також може бути металевою або залізобетонною попередньо напруженою оболонкою.
Основним несучим елементом висячих конструкцій є нитка. Нитки можуть бути гнучкими і жорсткими.
Нитка, що чинить опір тільки розтягу (працює тільки на розтяг), називається гнучкою. Гнучкі нитки виконуються зі стальних канатів, тросів, пучків високоміцного дроту, арматурних стержнів. Гнучкі нитки ще називаються вантами, а висячі покриття – вантовими.
Нитка, що чинить опір розтягу і згину, називається жорсткою. Вони виконуються з прокатних профілів або складеного перерізу (як суцільного, так і наскрізного).
Висячі покриття, утворені з тонких металевих листів, називаються мембранними.
Якщо до складу покриття входять одночасно гнучкі нитки і жорсткі елементи, здатні сприймати зусилля стиску або згину, то такі покриття називаються комбінованими.
До складу висячих покриттів входять також опорні конструкції, які крім вертикальних навантажень сприймають ще й горизонтальні сили натягу висячих пролітних конструкцій – розпір.
Позитивні якості висячих покриттів:
1)
раціональне використання матеріалу,
тобто повне використання площі перерізу
під час розтягу. В цих конструкціях
найефективніше застосовувати канати
і троси з високоміцного дроту (з метою
міцності
МПа).
Завдяки цьому досягається невелика
власна вага несучих конструкцій.
Ефективність висячих покриттів зростає
зі збільшенням прольотів;
2) зручність монтажу, при якому майже не потрібні риштування і підмостки, а також крани великої вантажопідйомності;
3) хороша транспортабельність несучих елементів у вигляді бухт і рулонів;
4) висока естетична виразність будівель завдяки своєрідній конструктивній формі покриття;
5) в більшості випадків завдяки своїй формі висячі покриття створюють в будівлі найбільш сприятливі умови акустики, видимості і освітленості.
Недоліки висячих покриттів:
1)
підвищена деформативність пролітної
будови, яка буває пружною, пов’язаною
з підвищеною міцністю канатів та тросів
(
;
;
оскільки
збільшується, то
і
також збільшується),
і кінематичною, спричиненою тим, що
гнучка нитка набуває різних положень
залежно від навантаження, що діє на неї.
Будь-яке додаткове несиметричне
навантаження призводить до нових
деформацій та зміни початкової
геометричної форми нитки, що впливає
на цілісність покрівлі і може її
зруйнувати. Тому необхідно передбачати
стабілізуючі пристрої або попереднє
напруження, щоб зафіксувати положення
нитки при будь-якій схемі навантаження;
2) велика вартість опорних конструкцій. Оскільки вантові системи розпірні, то вони потребують застосування масивних опорних конструкцій у вигляді колон, пілонів, рам, конструкцій трибун, а також замкнутих опорних контурів;
3) складність відведення води з покриття, обумовлена його конфігурацією.
Перелічені переваги та недоліки висячих покриттів визначили область їх раціонального застосування – це, в основному, будівлі громадського призначення (ринки, спортивні споруди, концертні зали) і безкранові виробничі будівлі (гаражі, склади).
