1.2. Середні століття і епоха Відродження
В епоху Середньовіччя в анатомії людини не було зроблено істотних відкриттів. У цей період були заборонені розтину, виготовлення скелетів.
Анатоми епохи Відродження першими після античних лікарів зробили спроби вивчити будову людини і процеси, що відбуваються в ньому, і поклали початок науковій медицині і анатомії. Вони домоглися дозволу на проведення розтинів. Були створені анатомічні театри для проведення публічних розтинів. Основоположниками наукової анатомії є Леонардо да Вінчі, Андрій Везалий і Вільям Гарвей.
Малюнок скелета, зроблений Леонардо да Вінчі
Леонардо да Вінчі ( 1452 - 1519), зацікавивши анатомією як художник, надалі захопився нею як наукою, одним з перших став розкривати трупи людей для дослідження будови людського тіла. Леонардо да Вінчі першим правильно зобразив різні органи людського тіла, уніс великий вклад у розвиток анатомії людини і тварин, а також з'явився основоположником пластичної анатомії.
Андрій Везалий ( 1514 - 1564) використовував об'єктивний метод спостереження при описі будови людського тіла. Розкриваючи трупи, Везалий уперше систематично вивчив будову тіла людини. При цьому він викрив і усунув численні помилки Галена (більш 200). Так розпочався аналітичний період в анатомії, протягом якого було зроблено безліч відкриттів описового характеру. Везалий приділив основну увагу відкриттю й опису нових анатомічних фактів, які виклав у великому і багато ілюстрованому праці " De humani corporis fabrica "(" Про будову людського тіла ") ( 1543). Опублікування книги Везалия викликало, з одного боку, переворот в анатомічних представленнях того часу, а з іншого - опір анатомів, старалися зберегти авторитет Галена.
Англійська лікар, анатом і фізіолог Вільям Гарвей ( 1578 - 1657), як і його попередник Везалій, вивчав організм, користаючись спостереженнями і досвідом. При вивченні анатомії, Гарвей не обмежувався простим описом структури, а підходив з історичної ( порівняльна анатомія і ембріологія) і функціональної ( фізіологія) точок зору. Він висловив здогад про те, що тварина у своєму онтогенезі повторює філогенез, і таким чином передбачив біогенетичний закон, доведений Ковалевським і сформульований пізніше Геккелем і Мюллером в XIX сторіччі. Гарвей стверджував, що усяка тварина походить з яйця. Це положення дає право вважати Гарвея основоположником ембріології. Гарвей довів циклічність кровообігу і тим самим відкинув навчання Галена про "пневме" і припливи і відливи крові. Результати своїх досліджень Гарвей виклав у знаменитому трактаті "Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин" ( 1628), де стверджував, що кров рухається по замкнутому колу судин, проходячи з артерій в вени через дрібні трубочки.
1.3. Новий час
Протягом XVII - XVIII ст. з'являються не тільки нові відкриття в області анатомії, а й починає виділятися ряд нових дисциплін: гістологія, ембріологія, порівняльна і топографічна анатомія, антропологія.
Марчелло Мальпігі
Після відкриття Гарвея ще залишалося неясним, як кров переходить з артерій у вени, але Гарвей пророчив існування між ними невидимих оком анастомозів, що і було підтверджено пізніше Марчелло Мальпігі ( 1628 - 1694), коли був винайдений мікроскоп. Мальпігі зробив багато відкриттів в області мікроскопічної будівлі шкіри, селезінки, нирки і ряду інших органів. Мальпігі відкрив передбачені Гарвеем капіляри, але він вважав, що кров з артеріальних капілярів попадає спочатку в проміжні простори і лише потім у капіляри венозні. Тільки Шумлянський ( 1748 - 1795), що вивчив будову нирок, довів відсутність "проміжних просторів" та наявність прямого зв'язку між артеріальними і венозними капілярами. Таким чином, Шумлянський вперше довів, що кровоносна система замкнута.
Член Санкт-Петербурзької Академії наук Каспар Вольф ( 1734 - 1794) довів, що в процесі ембріогенезу, органи виникають і розвиваються заново. Тому на противагу теорії преформізма, згідно з якою всі органи існують у зменшеному вигляді в статевій клітині, він висунув теорію епігенеза.
Французький натураліст Жан Батист Ламарк ( 1744 - 1829) у своєму творі " Філософія зоології "( 1809) одним з перших висловив ідею еволюції організму під впливом навколишнього середовища. Продовжувач ембріологічних досліджень Вольфа російський академік Карл Ернст фон Бер ( 1792 - 1876 ) відкрив яйцеклітину ссавців і людини, встановив головні закони індивідуального розвитку організмів ( онтогенезу), які лежать в основі сучасної ембріології, і створив вчення про зародкових листках. Англійський учений Чарльз Дарвін ( 1809 - 1882) у своєму творі " Походження видів "( 1859) довів єдність тваринного світу.
Ембріологічні дослідження Ковалевського, а також Бера, Мюллера, Дарвіна і Геккеля знайшли своє вираження в біогенетичному законі. Останній був заглиблений і виправлений Северцовим, що довів вплив факторів зовнішнього середовища на будову тіла тварин і, застосувавши еволюційне вчення до анатомії, з'явився творцем еволюційної морфології.