Інтелектуальна культура

Для розуміння цього явища необхідно чітко розрізняти такі поняття, як свідомість та інтелект.

Свідомість являє собою особливий спосіб відображення світу у вигляді емоцій, оцінок, понять, суджень, умовиводів, образів, що виникли на підставі відчуттів.

Інтелект (пізнання, розуміння, розум, розсуд), як видно з перекладу цього терміна, виявляє різні рівні свого здійснення, виступаючи і як розуміння, і як розум, і як розсуд, що не є тим самим.

Мислення — вища форма активного відображення світу, за якого відбувається узагальнення і пізнання сутності речей, зв'язків і відносин між ними, виникають нові ідеї, прогнозуються події, виробляються цілі і здійснюються пошук, формулювання і рішення всіляких завдань.

Культура мови — прояв і вираження інтелектуальної культури людини.

Мораль як явище культури

Моральні норми — це вимоги належного, безумовного, чи, строго кажучи, імперативи (повеління, наполеглива вимога, наказ, закон), що є підґрунтям будь-якої діяльності, досягнення будь-яких цілей. Причому норми моралі, на відміну від норм іншого роду, не пов'язані з будь-якими установами чи суспільними санкціями, а підтримуються суспільною думкою, звичною поведінкою суспільства в цілому або його певної верстви і самою людиною.

Мистецтво як явище культури

Мистецтво – це художня творчість у цілому – література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика, танці, театр, кіно й інші різновиди людської діяльності, поєднувані як художньо-образні форми відображення дійсності. Функції мистецтва пов'язані з формуванням образних, цілісних, емоційно-забарвлених, гнучких уявлень про ситуації існування людей, ядром цієї області культури є здатність людини до формування образів. Мистецтвом також називають високий ступінь уміння, майстерності в будь-якій сфері діяльності.

Релігія як явище культури

Як і мистецтво, релігія — один з найдавніших різновидів культури й існує в суспільстві на будь-якому етапі його розвитку. У релігії закладений особливий досвід людства, пов'язаний з баченням загальної картини світу, з розумінням стосунків природи і людини, космосу і суспільства один з одним.

Наука як явище культури

Наука – у культурології розглядається як елемент культури, як одна з її підсистем. Без науки культура не може здійснити свої соціальні функції. Поняття наука і культура не ототожнюються: друге ширше першого, оскільки наука не враховує всіх сфер матеріальної культури, більш того, вона не враховує такі сфери духовної культури (області), як мистецтво, моральні теорії і погляди, а також тому що наука розглядається як феномен культури. Вона збагачує духовний світ людини і тим самим сприяє його розвитку. У науці виробляються відповідні важелі і механізми для передачі знань новим поколінням. Соціокультурній зміст поняття науки – спеціалізована форма культури, орієнтована на пізнання.

Таким чином, матеріальна і духовна сфери культури знаходяться в постійній взаємодії та являють собою єдиний сплав, з якого будується конгломерат єдиної культури того чи іншого суспільства в кожну конкретну епоху. Ця обставина лежить в основі існування змішаних, матеріально-духовних різновидів культури.

3.Значні зміни відбуваються й у культурі. Вона починає існувати ніби то в трьох вимірах, розпадаючись на три основні складові: гуманітарну (традиційну), науково-технічну (інтелектуальну) і масову.

Гуманітарна культура

Традиційно-гуманітарна культура містить у собі релігію, філософію, традиційну мораль, класичне мистецтво.

У мистецтві її репрезентує головним чином реалізм. Як і раніше вдається підтримувати високий рівень французькій літературі. Серед безлічі імен можна виділити М. Дрюона (р. 1918р.), Е. Базена (р. 1911р.), Ф. Саган (р. 1935 р.), Ж. Сименона (1903 - 1989). Перший набув широкої популярності серією історичних романів "Прокляті королі". Романи Е. Базена "Заради сина", "Крик сови" присвячені соціальній проблематиці. Він також є автором психологічного роману "Подружнє життя". Письменниця Ф. Саган в останні роки належить до числа найбільш популярних. Її читацька аудиторія складається з молодих людей та інтелектуалів. Вони ж є героями її творів. Вона - автор ліричних романів "Здрастуй, журба", "Трохи сонця в холодній воді", книги новел "Ніжний погляд". Світову популярність одержала серія детективно-психологічних романів Ж. Сименона про поліцейського комісара Мегре.

Дійсний підйом переживає швейцарська література, три представники якої одержали світове визнання: Н Г. Гессе (1877 - 1962), Ф. Дюрренматт (р. 1921 р.), М. Фриш (р. 1911 р.). Перший відомий насамперед як автор роману-утопії "Гра в бісер". Дюрренматт створив трагікомедію "Візит старої дами" і п'єси "Фізики", "Співучасник" і ін., у яких зачіпаються гострі проблеми сучасності. Фриш є автором романів "Гомо фабер", "Назву себе Гангенбайн", а також філософської повісті "Людина з'являється в епоху голоцену". Успішно розвивається німецька література, яку у першу чергу представляють Г. Белль (р. 1917 р.) і Г. Грасс (р. 1927 р.). Перший створив романи "Очима клоуна", "Груповий портрет з дамою" і ін., у яких тонкий і м'який гумор сполучається з глибиною аналізу і гострою сатирою. Грасс є автором романів "Собачі роки", "Під місцевим наркозом", "Зустріч у Тельгте", відзначених пошуком нових виразних засобів.

В англійській літературі присутні кілька течій. Літературу так званих "сердитих молодих людей" представляють Дж. Осборн (р. 1922 р.), що написав п'єсу "Обернися в гніві", і Дж. Брейн (р. 1922 р.), що створив роман "Шлях нагору". Письменниця А. Мердок у своїх романах "Чорний принц", "Море, море..." та ін. класичну лінію поєднує із психоаналізом. У творчості Г. Гріна є сусідами різні жанри: психологічний роман, політичний і детективний. У американській літературі реалістичну тенденцію представляють К. Воннегут (р. 1922 р.) і Дж. Апдайк (р. 1932 р.). Перший написав романи "Колиска для кішки", "Бойня номер п'ять" та ін. Другий є автором романів "Біжи, кролику", "Кентавр" і ін.

Завдяки творчості А. Азимова (р. 1920 р.) і Р. Бредбери (р. 1920 р.) широку популярність придбала наукова фантастика. Азимову належать романи "Кінець вічності", "Самі боги" і ін., Бредбери - роман "451° за Фаренгейтом", "Відчуваю, що зло гряде" і ін. Значних досягнень досягла американська драма, у якій особливе місце посідають А. Міллере (р. 1915 р.), Т. Вільямс (р. 1911 р.), Е. Олбі (р. 1928 р.). Перший - класик американської драми - написав п'єси "Смерть комівояжера", "Це трапилося у Віші" і ін. Другий відомий насамперед драмами "Трамвай "Бажання" та "Орфей спускається в пекло". Олбі створив п'єси: "Хто боїться Вірджинії Вулф?", "Балада про невеселий кабачок" та ін. Італійське мистецтво відоме насамперед своїм кіно й у першу чергу - течією неореалізму. Його засновником став Р. Росселіні (1906 - 1977), що зняв фільм "Рим - відкрите місто", "Генерал Делда Ровере" та ін. До неореалізму належать також Л. Вісконті (1906 - 1976), що поставив фільми "Рокко та його брати", "Безневинний" та ін.; Дж. де Сантіс (р. 1917 р.), автор фільмів "Немає миру під оливами", "Рим, 11 годин" та ін. Найбільш великим італійським режисером став Ф. Фелліні (1920 - 1995), що створив фільми "Ночі Кабірії", "Солодке життя", "81/2", "Амаркорд" та ін.