До статті 498 Цивільного кодексу України

1. Дострокове припинення дії свідоцтва може мати місце у випадку відмови власника свідоцтва; несплати збору за продовження строку дії свідоцтва; перетворення знака в позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду та не використання знака в Україні повністю або частково протягом трьох років.

2. У випадку, якщо власник відмовився від свідоцтва чи у разі несплати ним збору за продовження чинності свідоцтва, колишній власник має право на повторну реєстрацію марки. Дане право колишнього власника, згідно ст. 22 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" зберігає чинність протягом трьох років після припинення дії свідоцтва.

3. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.

Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію.

Якщо усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, неможливе без заподіяння істотної шкоди самому товару, суд згідно з пунктом 3 частини другої статті 432 ЦК України може прийняти рішення про вилучення товару з цивільного обороту.

Вищий господарський суд у листі від 17.04.2006 р. N 01-8/847 підкреслює, що наявність у особи виключної ліцензії на використання на території України знаків для товарів і послуг, що включають повне словесне позначення, надає їй право на захист торговельних марок без окремого письмового уповноваження їх власників.

Власник свідоцтва може вимагати поновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності у судовому порядку.

До статті 499 Цивільного кодексу України

1. У разі визнання свідоцтва недійсним повністю чи частково правова охорона торговельної марки вважається такою, що не набрала чинності, а отже використання марки з моменту реєстрації до моменту визнання свідоцтва недійсним є незаконним. Підставами для визнання свідоцтва відповідно до ст. 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" недійсним є:

а) невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;

б) наявність у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці;

в) видача свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

2. Визнання свідоцтва недійсним здійснюється у судовому порядку. При цьому, свідоцтво може бути визнано недійсним щодо всіх товарів і послуг, для яких зареєстровано знак, так і стосовно частини класів міжнародної класифікації. Одночасно з вимогою про визнання свідоцтва недійсним має бути пред'явлена вимога щодо виключення знаку з відповідного реєстру.

У справах про визнання свідоцтва недійсним до участі у справі обов'язково залучається Державна служба інтелектуальної власності (попередня назва - Державний департамент інтелектуальної власності). Вищий господарський суд України у своїх рекомендаціях "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності" від 29.03.2005 N 04-5/76 зазначає, що відповідачем у спорах про визнання свідоцтва на зареєстрований знак недійсним повинен залучатися Державний департамент інтелектуальної власності як орган, на який покладено повноваження щодо видачі свідоцтв на знаки для товарів і послуг. Тому у разі, якщо позивачем з таких справ у позовній заяві названий Департамент не зазначено як відповідача, суд має за клопотанням сторони або за своєю ініціативою залучити цей орган до участі у справі як іншого відповідача.

Крім того, Вищий господарський суд України наголошує, що у вирішенні спорів, пов'язаних із визнанням недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг з підстав невідповідності зареєстрованих знаків умовам надання правової охорони, для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань (зокрема, про те, чи займає певний елемент домінуюче положення у зображенні знака; чи є підстави вважати, що знак може вводити споживача в оману щодо місця походження та якості товарів, позначених цим знаком; які частини зображення є тотожними з іншим зображенням; чи є схожими знаки настільки, що їх можна сплутати тощо), господарському суду необхідно призначати судову експертизу, не перебираючи на себе не притаманні суду функції експерта. Господарські суди не повинні встановлювати схожість знаків для товарів і послуг на власний розсуд. Відповідно до частини шостої статті 42 ГПК у разі відхилення господарським судом висновку судового експерта це повинно бути вмотивовано у рішенні. Висновки спеціалістів з відповідних питань, надані ними поза межами проведення судової експертизи, не є експертними, а тому не можуть бути прийняті судом як висновки експертів. Вони оцінюються господарським судом за загальними правилами статей 36 і 43 ГПК поряд з іншими доказами у справі.

3. Крім визнання свідоцтва недійсним суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про встановлення власника свідоцтва, укладання та виконання ліцензійних договорів, порушення прав власника свідоцтва тощо.

При визнанні свідоцтва чи його частини недійсними Держслужба повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.