5.Комунікативні ознаки культури мовлення фахівця.

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. До основних комунікативних ознак культури мовлення відносять правильність, точнісь, логічність, чистоту, багатство, виразність, доречність.

Правильність – одна з визначальних ознак культури мовлення. Правильним називають таке мовлення, що відповідає мовним нормам(орфоепічним, лексичним, граматичним та іншим).

Виділяють орфоепічну, морфологічну та синтаксичну правильність.

Орфоепічна правильність.У сучасній українській літературній мові слід особливо звернути увагу на тверду вимову шиплячих у сильній позиції, дзвінких приголосних, тверду вимову звука [р] у кінці слів, вимову звуків[г] [г], та інші. Наприклад: ні[ч], вели[ч]ний, ду[б], Іго[р], [г]ерой, [г]ґедзь.

Морфологічна правильність.

У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні форми роду – чоловічого і жіночого: зал-зала; клавіш – клавіша; птах – птаха тощо. У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення –ові, -еві (-єві) та –у, -ю, однак перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: директорові, деканові тощо.

Сучасній українській мові невластива складена форма найвищого ступеня порівняння зі словом самий (сама, саме, самі): самий більший, сама найкраща, саме менше. Особливістю якісних прикметників вищого ступеня порівняння в українській мові є вживання їх у контексті з прийменниками від, за, ніж: Волга довша від Дніпра (за Дніпро, ніж Дніпро).

Синтаксична правильність.

1. Пильної уваги вимагають особливості поєднання слів у словосполучення, що виступають мінімальним контекстом, у якому відбивають зв’язки між словоформами.

2. Уважним треба бути при використанні фразеологічних словосполучень української мови: день у день(а не з дня у день), впадати в очі (а не кидатися в очі ).

3. Користуючись складними реченнями, необхідно дотримуватися чіткості і правильності у її побудові, не допускати вживання великої кількості сурядних і підрядних частин в одному реченні. У мовленні фахівця варто вживати й безсполучникові складні речення, які допомагають стисліше і чіткіше сформулювати думку, урізноманітнити висловлення, посилити його виразність і емоційність. Наприклад, Дав слово – зроби. Зобов’язалися – виконаємо. Правильність мовлення тісно пов’язана з орфоепічними та граматичними нормами.

Точність пов’язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюються знанням об’єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Точність досягається не лише на лексико – семантичному рівні, вона тісно пов’язана з граматичним (особливо синтаксичним) рівнем. Точність – це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів – синонімів, паронімів, омонімів, правильне вживання слів іншомовного походження фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично – смислових зв’язків між членами речення.

Точність мовлення створюється за таких умов: 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови; 3) володіння мовленнєвими навичками говорити про щось,використовуючи багатство мови.

Точність мовлення тісно пов’язана з лексичними нормами.

Точність у професійному мовленні реалізується передусім на лексичному рівні, тобто виявляється на рівні слововживання і пов’язана з урахуванням таких мовних явищ, як багатозначність, синонімія, омонімія, паронімія. Неточність у розмовному мовленні компенсує ситуація спілкування, міміка, жести.

Логічність. Словесне вираження думки здійснюється за законами логіки.

Логічне мислення – це таке мовлення, семантичний зв'язок між елементами якого не суперечать законам логіки. Таке мовлення формується на зв’язку «мислення – мова - мовлення».

Логічність – поняття загальномовне. Це ознака кожного функціонального стилю. У науковому стилі суворо дотримуються логіки викладу. В офіційно – діловому – це несуперечливість, логічно правильна будова тексту. У розмовному стилі нелогічність компенсує ситуація мовлення .

Для логічно правильної побудови тексту важливе значення мають синоніми, займенники, повторення окремих слів, простих і складних речень, виділення абзаців, вживання вставних конструкцій, що виражають порядок думок: по-перше, по-друге, отже.

У мовленні часто зустрічаються логічні помилки. Це:

• поєднання логічно несумісних слів (алогізмів), наприклад страшенно гарний, жахливо добрий;

• невиправдане повторення спільнокореневих слів (плеоназмів), наприклад трохи синюватий, моя автобіографія, грудень місяць;

• неправильна побудова речень з однорідними членами речення, дієприслівниковими зворотами, порушення структури складних речень, наприклад: будинок молоді і студентів.

Логічність тісно пов’язана з точністю. Неправильно визначено предмет мовлення - відповідно порушується логічність мовлення.

Логічність мовлення тісно пов’язана з лексичними та синтаксичними нормами.

Багатство – це використання великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), як і відрізняються за смислом і будовою. Показник багатства – великий обсяг активного словника, різноманітність уживання морфологічних форм, синтаксичних конструкцій. Звичайна людина використовує близько 3 тисяч слів, добре освічена – 6-9 тисяч слів, хоча розуміє в десять раз більше. Багате мовлення – це естетично привабливе мовлення, що відображає вміння урізноманітнити мову синонімами, багатозначними словами, образно – емоційною лексикою, вживати стійкі вислови та інші синтаксично виражальні засоби.

Багатство пов’язане з лексичними та граматичними нормами.

Чистота мовлення полягає передусім у відповідності сучасній літературній нормі. Вона простежується на всіх рівнях її структури і використання:

• на рівні орфоепії – літературно – нормативна вимова;

• на рівні орфографії - грамотне письмо;

• на рівні лексики – відсутність вульгаризмів, ненормативних повторів;

• на рівні граматики – правильна, завершена побудова речень;

• з погляду стилістики – відповідність меті , завданням, ситуації спілкування.

У чистому мовленні не вживаються вульгаризми, лайливі слова, слова-паразити (ну, от, значить так, типу, розумієш), русизми (слідуючий, співпадає, міроприємство), концеляризми (на даному етапі навчання) та інших елементів. Чистота мовлення досягається суворим дотримання м орфоепічних норм (вимова голосних і приголосних звуків, звукосполучень, наголос у словах). Тому недопустимі такі порушення: лі(т’)ература треба лі[т’]ература; зеркало (треба [дз]еркало) тощо.

Чистота мовлення – це відсутність суржику. Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид російської та української (первий, хожу, двойка замість перший, ходжу, двійка), допускаються помилки і в утворенні граматичних норм (два студента, у продажі, по степу замість студенти, у продажу, степом).

Виразність. Це невід’ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови, умінням застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність, що передає настрій, оцінку, викликає потрібне сприйняття. Технічні чинники виразності – дихання, інтонація, темп, жест, міміка.

Доречність мовлення вимагає такого добору мовних засобів, що відповідають меті й умовам спілкування. По іншому цю вимогу можна назвати комунікативною доцільністю.

Передусім це використання мовних засобів, досягнення стильової відповідності. Наприклад, стандартні типові вислови – кліше доречні у діловому мовленні, але зовсім не доречні в розмовному. У наукових текстах недоречною буде експресивна лексика. Доречність – це і вміння вибрати форму спілкування (монолог, діалог, полілог), тон, інтонацію спілкування. Мовлення має бути гнучким , динамічним і функціонально мобільним. Одна із умов доречності – висока вихованість людини, рівень її культури, моральних якостей.

Отже, глибоке знання української мови, відповідний рівень культури усного і писемного мовлення є необхідною, обов’язковою ознакою й показником високого інтелекту освіченої людини. Велика роль у цьому приділяється дисципліні «Українська мова за професійним спрямуванням», мета якої – ознайомити студентів з основами культури мовлення, виявити специфіку функціонування усної і писемної форми ділової мови відповідно до фаху, навчити вільно володіти лексикою і термінологію своєї спеціальності, формувати свою професійну мовнокомунікативну компетенцію, яка передбачає:

• глибокі професійні знання і оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професійної сфери та відповідною системою термінів;

• досконале володіння сучасною українською літературною мовою;

• вміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера (партнерів);

• знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватися у професійному спілкування;

• уміння працювати з різними типами текстів;

• орієнтування в потоці різнотемної та різнотипної інформації українською мовою на різних каналах її передавання;

• вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати та використовувати інформацію профільного спрямування;

• володіння інтерактивним спілкування, характерною ознакою якого є необхідність миттєвої відповідної реакції на повідомлення чи інформацію, що знаходиться в контексті попередніх повідомлень;

• володіння основами риторичних знань і вмінь;

• уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко і на високому професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії.