3.Норми літературної мови.

Однією з головних ознак літературної мови є мовна норма.

1. Норма літературної мови – це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування в певний період розвитку мови і суспільства. Виробляються мовні норми суспільно мовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються мовознавчою наукою і узагальнюються певними урядовими і науко – освітніми актами.

Мовознавці розрізняють такі мовні норми:

Орфоепічні норми – це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовлення. Наприклад, в українській мові дзвінкі приголосні в кінці слова та в середині не оглушуються: книжка, зуб, ріж. Неправильна вимова звуків може порушити зміст думки: гриб, грип.

Акцентуаційні норми – передбачають дотримання правил наголошування слів. Потрібно правильно наголошувати слова, оскільки наголос може розрізняти значення слів (атлас - атлас), а також різні форми слів (руки не подасть (Р.в.); руки лежали на колінах (Н.в.); насипати (недоконаний вид); насипати – (доконаний вид).

Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, діалектичних, просторічних слів, суржика. Наприклад, не слід сплутувати значення слів.

ознайомити – дати відомості, інформацію (за станом справ)

познайомити – представити, рекомендувати (з приятелем, зі співробітником)

У реченні Не підкажете, як пройти до зупинки? порушена лексична норма: неправильно вжито слово не підкажете, оскільки воно має інше лексичне значення.

Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення. Ці норми вивчаються у морфології та синтаксисі. Наприклад, складена (аналітична) форма вищого ступеня порівняння твориться додаванням слів більш(менш) до початкової форми прикметника: більш(менш) важливий. В українській мові формою звертання є кличний відмінок: мамо, вчителю. Правила поєднання слів у словосполучення та речення тісно пов’язані зі значенням та граматичними ознаками слова. Наприклад, прийменник згідно з вимагає Ор.в. – згідно з розпорядженням; прийменник відповідно до – Р.в.: відповідно до розпорядження. Дієслово захоплюватися вимагає Ор.в.: захоплюватися історією народу.

Стилістичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови. Наприклад, залежно від ситуації мовець використовує різні форми вітань. З викладачем можна використати форму вітання Доброго дня! А з товаришем – Привіт!

Недоречно вкраплювати елементи одного стилю в інший. Наприклад, із пояснювальної записки: Я не приплентався на заняття у зв’язку з… Це і є порушення стилістичної норми, вживаючи елемент художнього стилю (приплентався)

Орфографічні норми – це єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі, а саме: вживання великої літери, написання слів разом, окремо, через дефіс, вживання апострофа та м’якого знака та ін.

Наприклад, відповідно до правила правопису букв а(я), у(ю) в іменниках чоловічого роду другої відміни в Р.в. слід враховувати лексичне значення слова, оскільки воно може вживатися з двояким написанням:

Р.в. телефонного апарата (конкретний предмет)

Р.в. державного апарату (збірне поняття)

Пунктуаційні норми – це система правил вживання розділових знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире, двокрапка, крапка з комою, три крапки, дужки, лапки, знак оклику, знак питання).

Для прикладу наведемо відомий вислів, зміст якого визначає вживання коми: Стратити, неможливо помилувати, або Стратити неможливо, помилувати, або Стратити, неможливо помилувати?

Словотвірні норми встановлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. В кожній мові діють свої закони і багато слів, які мають спільний корінь в інших слов’янських мовах, можуть відрізнятися префіксами,суфіксами, наприклад: водій (російською водитель), знеславити (російською обесславить).