безпосереднє знімання всієї ситуації на місцевості. Точки знімальної мережі закріплюють на місцевості тимчасовими знаками (кілками, трубками тощо).

Державну висотну мережу поділяють на:

• мережі нівелювання І і II класів. Вони є головною висотною основою і встановлюють єдину систему висот на всій території України, а також використовуються для розв’язування наукових завдань;

• нівелірні мережі згущення III й IV класів, які створюють для згущення висотної основи, щоб забезпечити топографічне знімання та інженерні роботи;

• знімальну нівелірну мережу, яку створюють прокладанням ходів тех­нічного геометричного або тригонометричного нівелювання. Її створюють на основі Державної нівелірної мережі як висотну основу для великомасштабних знімань та для забезпечення вишукувальних і будівельних робіт.

IV.2.2. Створення пунктів знімальної основи тахеометричними ходами

У розділі II детально описано створення знімальної геодезичної основи теодолітними ходами.

Тахеометричний хід, як і теодолітний, є лінійно-кутомірним ходом. Але, на відміну від теодолітного ходу, в тахеометричному ході вимірюють не тільки горизонтальні, але й вертикальні кути (кути нахилу) кожної лінії. Віддалі в тахеометричних ходах вимірюють, як правило, нитковими відцалемірами, номограмними або електронними тахеометрами.

Якщо кількість пунктів на місцевості недостатня, щоб виконати знімання у певному масштабі, і не відповідає вимогам чинної Інструкції [8], то для згущення пунктів знімальної основи між пунктами ДГМ мереж згущення, прокладають тахеометричні ходи.

Тахеометричний хід - це побудована на місцевості розімкнена або зімкнена лінія, в якій виміряно всі сторони, горизонтальні кути між ними, а також вертикальні кути з кожного пункту ходу на сусідні пункти.

Отже, прокладаючи теодолітні ходи на місцевості, створюють систему пунктів із відомими плановими координатами (X_t, У, ), а прокладаючи тахео­метричні ходи на місцевості, створюють систему пунктів із відомими просто­ровими координатами (Х_А, У,., ). Оскільки планове та висотне положення пунктів знімальної основи має бути відоме в загальнодержавній системі координат та висот, то тахеометричні ходи прив’язують до пунктів Державної геодезичної мережі або мереж згущення.

361

Тахеометричні ходи бувають розімкненими, зімкненими (тобто утворюють полігон) та висячими. їх планове прив’язування виконують аналогічно, як і для теодолітних ходів (див. пункт Н.4.1), з однією відмінністю - вихідними пунктами, на які спираються тахеометричні ходи, можуть бути не тільки пункти опорної геодезичної мережі, а й пункти теодолітних ходів.

Хід, не прив’язаний до пунктів опорної геодезичної мережі чи теодолітних ходів, називають вільніш. Вільні ходи прокладають, як виняток, лише на невеликих ділянках площею до 10 га. Такі ходи орієнтують за магнітним ази­мутом за допомогою бусолі.

Тахеометричні ходи можна прокладати перед або одночасно з виконанням тахеометричного знімання ділянки місцевості.

IV. 2.3. Основні вимоги до прокладання тахеометричних ходів

У табл. IV.2.1 залежно від масштабу знімання та застосування геоде­зичних приладів наведено допустимі довжини ходів, довжини ліній та їх кіль­кість у ході згідно з вимогами чинної Інструкцій [8] щодо великомасштабного топографічного знімання.

Кути в тахеометричних ходах вимірюють одним повним прийомом. Якщо кут вимірюють теодолітом з точністю 30', то коливання значень, отри­маних із півприйомів, не повинні перевищувати 1' і, якщо кут вимірюють точним теодолітом, тоді розходження значень, одержаних із півприйомів, не мають бути більшими за 20'.

Таблиця IV. 2.1

Допустимі параметри тахеометричних ходів

Примітка. Під час знімання в масштабі 1:500 заборонено вимірювати довжини ліній в тахеометричних ходах нитковими відцалемірами.

362

Тахеометричне знімання

Допустимі кутові нев’язки в тахеометричних ходах обчислюють за формулами:

fp= ±20* 4п , якщо кути виміряно точними теодолітами;

fp = ±1' 4п , якщо кути виміряно теодолітами 30* точності;

де п - кількість кутів у ході.

Допустимі лінійні нев’язки в тахеометричних ходах, якщо лінії виміряно нитковими віддалемірами, визначають за формулою

fs=—^~г=- (IV.2.1)

⁵ 400-Jn

Висотна нев’язка не повинна перевищувати

f_h =0,0004 (IV.2.2)

л/и

де Р - довжина ходу, м; п - кількість ліній у ході.

IV.2.4. Рекогностування та закріплення пунктів тахеометричного ходу

На місцевості, де виконуватимуть знімання, спершу знаходять пункти гео­дезичної основи, теодолітних ходів, до яких буде прив’язаний тахеометричний хід. Місця закріплення пунктів тахеометричного ходу на місцевості вибирають з умовою, щоб:

• між сусідніми пунктами тахеометричного ходу була взаємна видимість;

• забезпечити довготривале збереження пунктів тахеометричного ходу;

• місце було зручним для виконання кутових та лінійних вимірювань;

• із пункту ходу було видно якнайбільше контурів місцевості.

Такими місцями можуть бути узбіччя доріг, тротуари, луки, просіки тощо.

Пункти тахеометричного ходу закріплюють на місцевості переважно кілками завдовжки 15-20 см із поперечним перерізом 3x3 см так, щоб торець кілка був на рівні землі. В торець кілка забивають цвях або роблять хрестоподібну насічку. Центр головки цвяха або центр насічки і є центром пункту. Пункти тахеометричного ходу не повинні перешкоджати руху транспорту, пішоходів та роботі сільськогосподарських машин.

Щоб легше було в майбутньому відшукати пункти ходу, кілки обкопують канавкою у вигляді кола, трикутника або квадрата. Крім цього, поряд забивають кілок-сторожок, який виступає над поверхнею землі.

Для закріплення пунктів тахеометричного ходу на поверхні з твердим покриттям (асфальт, щебінь, гравій тощо) використовують цвяхи, костилі, труби, арматуру тощо. їх місцезнаходження позначають фарбою на асфальті або стінах споруд.

363