Тема 6.3 інфляція та забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці (лекція 6/ заняття 10)

План лекції.

1. Сутність і причини інфляції.

2. Типи інфляції.

3. Економічні наслідки інфляції.

4. Економічна політика в умовах інфляції.

1. Сутність і причини інфляції.

Термін «інфляція» (у перекладі з латинського – здуття) уперше став вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865р. і позначав процес розбухання паперово-грошового обертання.

На рівні елементарного теоретичного поняття інфляція являє собою надлишок грошей як суми всіх засобів обертання і платежу в порівнянні із сумою цін підлягаючих реалізації товарів.

Інфляція – процес переповнення каналів обертання грошовою масою понад потреби товарообігу, що викликає знецінювання грошової одиниці стосовно товарів і іноземних валют; це процес знецінювання грошей, що виявляється як стійке підвищення загального рівня цін в економіці.

Рівень інфляції виміряється двома основними показниками: індексом цін і темпом їхнього росту.

Для характеристики інфляції особливе значення має індекс споживчих цін (ІСЦ) – відношення вартості споживчого кошика в даному році (місяці) до її вартості в базисному році (місяці).

Темп росту цін – відношення різниці між ІСЦ даного року і ІСЦ базисного року до ІСЦ базисного року (%).

Причини інфляції:

• Грошова емісія, не покрита товарною масою;

• Дефіцит держбюджету;

• Мілітаризація,

• диспропорції в суспільному виробництві;

• значне зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу;

• недосконалість податкової системи;

• монополізація виробництва;

• зовнішньоекономічні фактори;

• більш швидкий зріст заробітної плати, чим зріст продуктивності праці.

2. Типи інфляції.

1. у залежності від характеру інфляційного процесу:

• відкрита, при якій спостерігається ріст загального рівня цін;

• подавлена (схована) – знецінювання грошей виявляється в товарному дефіциті

2. у залежності від причини:

• інфляція попиту (перевищення грошового попиту над товарною масою);

• інфляція пропозиції (ріст цін унаслідок збільшення витрат виробництва).

3. у залежності від можливості прогнозування:

• очікувана, котру можна прогнозувати на якийсь період, вона «планується» і економіка може до неї пристосуватися;

• неочікувана характеризується раптовим стрибком цін і негативно позначається на економіці.

4. у залежності від характеру:

• збалансована – ціни на всі групи товарів ростуть приблизно однаково і співвідношення між цінами залишається постійним;

• незбалансована – різні темпи росту цін на різні товари і відповідне зміну співвідношення цін.

5. у залежності від темпів:

• повзуча – ціни ростуть не більш, ніж на 10% у рік, і темп зростання доходів, як правило, відповідає темпу росту цін;

• галопуюча – ціни зростають на 10-100% щорічно, темп зростання доходів істотно відстає від темпу росту цін;

• гіперінфляція – ціни зростають на 1000% і більше на рік, гроші практично перестають виконувати свої функції. Як міру вартості, засобу обертання і нагромадження починає використовуватися іноземна валюта;

• стагфляція – інфляція, супроводжувана стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні: одночасне підвищення рівня цін і рівня безробіття.

3. Економічні наслідки інфляції.

Наслідку інфляції складні і різноманітні. В міру поглиблення інфляція перетворюється в серйозну перешкоду для виробництва, загострює економічну і соціальну напруженість у суспільстві.

Наслідки інфляції:

- інфляція дезорганізує господарство, наносить серйозний економічний збиток як великим корпораціям, так і дрібному бізнесу насамперед через невизначеність ринкової кон'юнктури;

- утрудняє проведення ефективної макроекономічної політики; політична нестабільність;

- нерівномірний ріст цін підсилює диспропорції між галузями економіки, спотворює структуру споживчого попиту;

- ціна перестає виконувати свою головну функцію в ринковому господарстві – бути об'єктивним інформаційним сигналом;

- відбувається відтік капіталу в торгівлю;

- інфляція активізує процес «втечу від грошей»;

- підриває стимули до грошового нагромадження;

- порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер;

- знецінює надходження від оподатковування, тобто негативно впливає на фіскальну політику;

- ризик інвестицій;

- курс національної валюти падає;

- падає виробництво в силу зниження стимулів до праці і розширення виробництва;

- зниження життєвого рівня населення в наступних формах:

1. зниження реальної цінності особистих заощаджень;

2. падіння поточних реальних доходів.

Інфляція приводить до того, що всі грошові доходи фактично зменшуються. Це визначається розходженнями між номінальним доходом і реальним.

Номінальний доход – кількість коштів, що одержує людина у виді заробітної плати, ренти, прибутку чи відсотка. Реальний доход визначається кількістю товарів і послуг, що він може купити на суму номінального доходу. Якщо номінальний доход залишається стабільним чи зростає повільніше темпу інфляції, то реальний доход падає. Саме тому від інфляції страждають люди з фіксованим доходом. Якщо ж зріст доходу випереджає темпи інфляції, то фінансовий стан поліпшується.

Інфляція перерозподіляє доходи і багатство. Так, боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів. Причому виграють дебітори на всіх рівнях, тому що позичка береться при одній купівельній спроможності грошей, а повертається, коли на цю суму можна купити набагато менше.

Інфляція збільшує вартість нерухомого майна.

У період інфляції зростають ціни на товарно-матеріальні цінності, що користаються попитом на ринку. Результатом ажіотажної закупівлі матеріалів є посилення інфляції попиту.

Інфляція приводить також до знецінювання амортизаційного фонду фірми, що утрудняє процес нормального відтворення. Інфляція зменшує також і реальну цінність всіх інших заощаджень, будь те внесок у банку, облігація, чи страховка готівка.

4. Економічна політика в умовах інфляції.

Можливі 2 підходи до управління господарством в умовах інфляції:

1. пошук адаптаційної політики, тобто пристосуванні до інфляції;

2. спроба ліквідувати інфляцію антиінфляційними мірами.

Адаптаційна політика побудована на тому, що всі суб'єкти ринкової економіки у своїх діях враховують інфляцію – насамперед через облік утрат від зниження купівельної спроможності грошей. У світовій практиці існує 2 методи компенсації утрат від зниження купівельної спроможності грошей:

• індексація ставки відсотка – ця операція зводиться до збільшення ставки відсотка на величину інфляційної премії;

• індексація первісної суми інвестиції, що періодично коректується відповідно до руху певного, заздалегідь обговореного індексу.

Домогосподарства намагаються адаптуватися до інфляції через пошук додаткових джерел доходів. Працівники намагаються захистити себе від інфляції через введення в контракт інфляційного коректування заробітної плати. Іншими способами адаптації є перебудова сімейного бюджету убік найбільш нееластичних товарів і послуг, швидка матеріалізація грошей у товарно-матеріальні цінності і т.п.

Фірми беруться лише за реалізацію короткострокових проектів, намагаються лише незначну кількість грошей зберігати на рахунках у банках. Змушені змінювати політику використання прибутку. З однієї сторони для стимулювання інтересу до діяльності фірми менеджери змушені збільшувати кошти, що направляються на матеріальне заохочення. З іншого боку - через те, що в умовах інфляції потік доходів зменшується, а потік витрат росте, власники фірми, якщо вони не хочуть припустити згортання свого капіталу, змушені усе велику частину прибутку направляти на розвиток виробництва.

Основними формами стабілізації грошового обігу, що залежать від стану інфляційних процесів, є грошові реформи й антиінфляційна політика.

Грошові реформи проводилися в умовах металевого грошового обігу, а також після Другої світової війни:

• нуліфікація означає оголошення про анулювання сильно знеціненої одиниці і введення нової валюти;

• реставрація (ревальвація) – відновлення колишнього золотого змісту грошової одиниці;

• девальвація – зниження золотого змісту грошової одиниці, а після Другої світової війни – офіційного валютного курсу до долара США;

• деномінація – «закреслювання нулів», тобто укрупнення масштабу цін.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів для державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією:

• дефляційна політика - методи обмеження грошового попиту через грошово-кредитний і податковий механізми шляхом зниження державних витрат, підвищення процентних ставок за кредит, посилення податкового преса і т.п.;

• політика доходів припускає рівнобіжний контроль над цінами і заробітною платою шляхом повного їхнього заморожування чи встановлення меж їхнього зросту;

• індексація – компенсація втрат у результаті знецінювання грошей;

• стримування контрольованого росту цін («заморожування» цін на певні товари чи стримування їхнього рівня у певних межах);

• конкурентне стимулювання виробництва включає міри як по прямому стимулюванню підприємництва шляхом значного зниження податків на корпорації, так і по непрямому стимулюванню заощаджень населення (зниження податків з населення).

Особлива форма боротьби з інфляцією - шокова терапія.

Шокова терапія — стимулювання розвитку ринкових відносин, вільне ціноутворення, відмовлення від регулювання цін. Наслідок - зниження життєвого рівня населення.

Контрольні питання за темою:

1. що таке інфляція?

2. Які показники характеризують рівень інфляції?

3. Які основні причини інфляції?

4. Які виділяють типи інфляції?

5. Охарактеризуйте основні наслідки інфляції?

6. Які існують підходи до управління господарством в умовах інфляції?

7. Назвіть види грошових реформ.

8. Назвіть напрямки антиінфляційної політики.

МОДУЛЬ 2. Основи ринкової економіки та макроекономічної теорії