Тема 5. Відносини власності в економічному житті суспільства (лекція 5/ заняття 6).

План лекції.

1. Власність: сутність, ознаки.

2. Форми власності.

3. Суб'єкти й об'єкти власності.

4. Перетворення грошей у капітал.

5. Додаткова вартість. Розподіл капіталу на постійний і змінний.

6. Роздержавлення і приватизація.

1. Власність: сутність, ознаки.

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Привласнення – процес, що виникає в результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю.

Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.

Власність визначає:

• Суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;

• Специфічність дій економічних законів певної економічної системи;

• Цілі і мотиви виробництва;

• Характер розподілу і споживання створеного продукту;

• Класову і соціальну структуру суспільства;

• Панівну систему політичної та економічної влади.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, що регулюють відносини власності. Стаття 2 Закону України “Про власність” так трактує право власності: “Право власності – це урегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном”.

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними право чинностями: володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності.

Право

власност

і

Володіння. Початкова форма власності, яка виражає відносини, пов’язані з наявністю у того чи іншого суб’єкта об’єктів власності з господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності. Володарем об’єкта може бути як власник, так і не власник (наприклад, орендар)

Користування. Виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей її об’єктів відповідно до функціонального призначення останніх

Розпорядження. Вища і всеохоплююча категорія права власності, яка передбачає, що розпорядник об’єкта є його повним власником, отже, має право самостійно вирішувати долю певного об’єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, ліквідувати) або делегувати таке право іншим суб’єктам ринкової системи

2. Форми власності.

Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою. До них відносять:

• Первіснообщинна, для якої характерні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт власності – землю, а також на засоби праці і результати виробництва;

• Рабовласницька – характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці та на працівника (раба);

• Феодальна – передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака);

• Капіталістична – характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.

Горизонтально-структурний підхід визначає два типи власності:

1. Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже і виготовлений продукт, належать приватним особам. Вона має наступні форми:

• Індивідуально-трудова (одноосібна; сімейна);

• З найманою працею (індивідуальна із застосуванням найманої праці; партнерська; корпоративна);

2. Суспільна означає спільне присвоєння засобів виробництва і виготовленого продукту. Вона має дві форми:

• Державна – це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи державної влади. Вона поділяється на:

• Загальнодержавна – спільна власність всіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу;

• Муніципальна (комунальна) – власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району).

• Колективна (власність колективу підприємства; кооперативна; власність громадських організацій; власність релігійних і культурних організацій).

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склалися і законодавчо закріплені такі форми власності: приватна, державна і колективна.

3. Суб'єкти й об'єкти власності.

Сутність власності виявляється в її об'єктах і суб'єктах. Суб'єкт власності представляє активну сторону, активний початок відносин власності.

До суб'єктів власності відносяться:

• Особистість: володіє насамперед своїм тілом, здібностями, робочою силою.

• Родина: усі члени однієї родини мають сімейне майно на рівних чи часткових початках. Однак і в родині частина використовуваних об'єктів власності можуть бути особистими;

• Соціальна група, що представляє спільність людей, що добровільно об'єдналися в співтовариство однодумців, що характеризуються спільністю інтересів, цілей, прагнень;

• Трудовий колектив підприємства;

• Населення території: населення території певного регіону може бути спільним власником стосовно деяких об'єктів, розташованими на даній території;

• Народ країни виступає в цілому як власник певних елементів, частин національного багатства країни;

• Органи керування.

Об'єкт власності – це пасивна сторона відносин власності.

До об'єктів власності відносяться:

• Земля, земельні ділянки, угіддя, площі;

• Природні багатства;

• Будинки, житловий фонд;

• Основні виробничі фонди;

• Матеріально-майнові цінності;

• Гроші, валюта, цінні папери;

• Духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси і продукти (утвори науки, літератури, мистецтва; відкриття, винаходи, проекти, дані, відомості);

• Робоча сила.

3. Перетворення грошей у капітал.

Гроші стають капіталом лише тоді, коли пускаються в оборот для наживи, тобто для одержання суми більшої, ніж спочатку вкладена.

Загальна формула руху капіталу така:

Д – Т – Д',

де Д' = Д + Д

Д – приріст грошей над первісною сумою.

Головною умовою перетворення грошей у капітал є можливість для власника грошей знайти на ринку такий товар, що здатний створювати нову вартість, притім більшу, ніж він сам має.

Єдиним товаром такого роду може бути тільки робоча сила, оскільки тільки вона створює нову вартість. Отже, перетворення грошей у капітал і саме виникнення нерозривно зв'язані з перетворенням робочої сили в товар, у предмет купівлі-продажу.

Перетворенню робочої сили в товар сприяли два історичних процеси – звільнення людей від рабської і фортечної залежності і «звільнення» їх від власності на засоби виробництва.

Щоб продавати свою здатність до праці, людина повинна:

1. мати у своєму розпорядженні право власності на неї, бути особисто вільною;

2. повинна бути позбавлений засобів виробництва.

Історичний процес примусового відділення виробника від засобів виробництва, зосередження їх у руках деяких і перетворення в капітал називається первісним нагромадженням капіталу.

5. Додаткова вартість. Розподіл капіталу на постійний і змінний.

Як і всякий товар, робоча сила має споживчу вартість і вартість.

Споживча вартість товару робоча сила полягає в тому, щоб робити додаткову вартість.

Вартість товару робоча сила визначається вартістю життєвих засобів, що необхідні для нормального відтворення робітника і утримування членів його родини.

Найманий робітник при вступі в угоду з капіталістом одержує від нього лише еквівалент вартості робочої сили і нічого більш. Своєю же працею він не тільки відтворює вартість робочої сили, але і створює і додаткову вартість, а капіталіст привласнює цей результат неоплаченої праці найманого робітника.

Додаткова вартість – вартість, створена працівниками понад вартість робочої сили і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва (m).

Властивість робочої сили створювати вартість більшу, ніж її власна вартість, послужило підставою визначити капітал, що йде на покупку робочої сили, як змінний капітал (v).

Капітал, витрачений на придбання засобів і предметів праці, не може збільшити своєї величини в процесі виробництва. Вартість засобів виробництва лише переноситься працею найманого робітника на створюваний продукт. З погляду створення вартості і прибавочної вартості ця частина авансованого капіталу не змінює своєї величини. Тому капітал, що витрачається на засоби виробництва, називається постійним (с).

Спільну вартість авансованого капіталу можна виразити формулою:

К = с + v

Виходячи з цього, вартість товару (W) можна виразити так:

W = c + v + m

Норма додаткової вартості характеризує ступінь експлуатації робочої сили і визначається за формулою:

Приклад.

У два підприємства вкладені капітали по 600 тис. грн. Органічна будова капіталів 4:2 і 5:1. Маса прибутку, одержувана кожним підприємством, однакова. Норма додаткової вартості на першому підприємстві 130%. Товари продаються по вартості. Потрібно визначити:

• масу прибутку, одержувану кожним підприємством;

• ступінь експлуатації трудящих на другому підприємстві.

Вирішення.

К1=К2=600000 грн. С1:V1 = 4:2 С2:V2 = 5:1 m`1= 130% m1= m2 = ? m`2 = ?

m` = m / V*100% m = m`* V/100%

V1 = (600000/6)*2 = 200000 грн. V2 = (600000/6)*1 = 100000 грн. m1= m2 = (130%*200000)/100% = 260000 грн. m`2 = (260000/100000)*100% = 260%

Контрольні питання за темою:

1. що таке власність?

2. Що таке право власності?

3. Чим відрізняються такі форми права власності як володіння, користування та розпорядження?

4. Які виділяють форми власності згідно історично-вертикального підходу?

5. Які виділяють форми власності згідно горизонтально-структурного підходу?

6. Назвіть суб’єктів власності.

7. Назвіть об’єктів власності.

8. Що таке постійний капітал?

9. Що таке змінний капітал?

10. Що таке додаткова вартість?

11. Як визначається норма додаткової вартості?

12. В чому сутність приватизації?

13. Які основні цілі приватизації?

14. Які основні шляхи приватизації?

Питання на домашнє опрацювання:

Форми власності на Україні. Роздержавлення і приватизація [4]с.69-73