Тема 12. Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу (лекція 12/ заняття 25).

План лекції

1. Світове господарство: поняття та структура.

2. Класифікація груп країн світового господарства.

3. Міжнародний поділ праці та спеціалізація.

4. Інтернаціоналізація господарських відносин

5. Міжнародна економічна інтеграція.

6. Зовнішньоторговельна політика.

1. Світове господарство: поняття та структура.

Світове господарство - сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов`язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

Основними віхами у розвитку світового господарства є:

• виникнення міжнародних монополій, які поділили між собою світові ринки збуту, джерела сировини і сфери прикладання капіталу;

• територіальний поділ світу великими державами і утворення величезних колоніальних імперій;

• виникнення соціалістичної системи, що призвело до розколу єдиного світового господарства і поклало початок протистоянню двох соціально-економічних систем.

Після другої світової війни почався процес якісної зміни системи світового господарства. Він завершився у 60-х роках, коли пішла в минуле колоніальна система і на світовій арені з`явився численний ряд молодих незалежних держав.

На сучасному етапі світове господарство усе більше здобуває ознаки цілісності. Цей процес обумовлений дією визначених факторів:

• Прагненням народів світу вижити в умовах нарощування ядерних потенціалів;

• Розгортання науково-технічної революції. Сьогодні жодна країна не здатна самостійно використовувати всі досягнення науки і техніки, тому країни повинні об'єднати свої зусилля в цій сфері;

• Інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці;

• Необхідність об'єднання зусиль окремих країн у дозволі глобальних проблем.

2. Класифікація груп країн світового господарства.

Світове господарство складається з різних частин (підсистем). Такими підсистемами є групи країн, які мають певну спільність і відмінності. Їх визначають за такими ознаками:

• рівень економічного розвитку;

• соціально-економічна структура економіки;

• тип економічного зростання;

• рівень і характер зовнішньоекономічних зв`язків.

По найбільш поширеній класифікації СГ виокремлюють три великі групи країн:

1. розвинуті країни – держави з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку. Нині це приблизно 30 країн. На них припадає приблизно 55% світового ВВП і більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.

2. країни, що розвиваються – держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. На них припадає трохи більше 28% світового ВВП. Дана група характеризується різкою диференціацією та неоднорідністю соціально-економічного розвитку. Верхній ешелон цих країн – держави з порівняно сучасною структурою економіки, високим індексом розвитку людини, значним ВВП на душу населення (більшість країн Перської затоки, деякі країни Латинської Америки). Нижчий рівень – країни Тропічної Африки, Азії, Латинської Америки.

3. країни з перехідною економікою – держави, які з 1980-90 рр. Здійснюють перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Це 12 країн Центральної Європи, 15 країн колишніх республік СРСР, Монголія, В`єтнам. Ці країни виробляють приблизно 17-18% світового ВВП.

3. Міжнародний поділ праці і спеціалізація.

МПП – це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об`єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

До промислового перевороту МПП базувався на відмінностях в природно-кліматичних умовах виробництва (клімат, ґрунти, надра, водні і лісові ресурси).

На індустріальній стадії виробництва посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на відмінностях країн за іншими факторами виробництва: капітал, праця, підприємницькі здібності, знання.

Формами МПП є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація.

Міжнародна спеціалізація виробництва – форма МПП, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб`єктами. Тобто відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах, а інших – в інших країнах.

Міжнародна виробнича кооперація – це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Найбільшого розвитку вона отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції.

Останнім часом у світі бурхливо розвивається інтегративне кооперування, що здійснюється у формі об`єднання капіталів декількох суб`єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей.

4. Інтернаціоналізація господарських відносин.

Інтернаціоналізація виробництва – встановлення безпосередніх стійких виробничих зв`язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що відбувається у світовому масштабі.

Інтернаціоналізація капіталу – процес переплетення і об`єднання національних капіталів, що проявляється як у створенні окремими компаніями об`єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв`язків і контактів між капіталами різних країн. Одним з проявів даного процесу є виникнення транснаціональних компаній, утворення міжнародних промислових, банківських та інших об`єднань.

Інтернаціоналізація господарського життя – зближення економік країн, що виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, збільшенні міжнародного товарообігу, русі капіталів і робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні інтереси в країнах, у тому числі на динаміку цін, ставки проценту і т.д.

Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація, яка має дві сторони прояву:

• якісну , що проявляється у формуванні внутрішньокорпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили;

• кількісну, що проявляється у зростанні числа ТНК і розширенні масштабів їх діяльності.

Транснаціональна корпорація – група підприємств, що функціонують у різних країнах, але контролюються штаб-квартирою, яка знаходиться в одній конкретній країні.

5. Міжнародна економічна інтеграція.

Економічна інтеграція - передбачає зближення і взаємодію національних економік, проведення погодженої державної економічної політики, діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру.

Її сутність виявляється в 4 характеристиках:

1. економічна інтеграція - це міждержавне регулювання економічних процесів;

2. це поступове формування з незалежних один від одного національних народногосподарських комплексів єдиного господарського комплексу з загальною структурою відтворення;

3. скасування адміністративних і економічних бар'єрів, що заважають вільному руху товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у рамках регіону;

4. зближення внутрішніх економічних умов у державах, що беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

Існують такі основні види інтеграційних об'єднань:

• зона преференційної торгівлі, яка передбачає пільговий торговельний режим. Це означає, що дві або більше країн зменшують взаємні тарифи імпорту товарів, одночасно зберігаючи їх відносно інших країн.

• зона вільної торгівлі - країни-учасники обмежуються скасуванням митних бар'єрів у взаємній торгівлі;

• митний союз - коли вільне переміщення товарів і послуг у середині групи доповнюється єдиним митним тарифом щодо третіх країн;

• економічний союз – об`єднує всі названі вище форми з проведенням спільної економічної і валютно-фінансової політики.

6. Зовнішньоторговельна політика.

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяють на:

• митні – накладання мита на імпортовані та експортовані товари;

• немитні – квоти, субсидії, демпінг, бюрократичні перешкоди та інше.

Серед цих інструментів виділяють ті, що

• стимулюють експорт (прямі та непрямі експортні субсидії);

• обмежують імпорт (мито, квоти, ліцензування, бюрократична тяганина під час митних процедур тощо).

Найпоширенішим знаряддям політики протекціонізму є мито – податок, який накладається на кожну одиницю товару, який завозять до країни.

Види мита:

• адвалерне – запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару. Ціна, за якою імпортований товар продаватимуть у країні, дорівнюватиме митній вартості товару плюс ставка адвалерного мита.

• Специфічне – встановлюють у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (напр., 1 долар з 1 см3).

• Комбіноване – поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.

Квота – означає обмеження кількості або сумарної вартості конкретних імпортних товарів. Котирування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування, коли уряд видає ліцензії на імпорт обмеженого обсягу продукції та водночас забороняє не ліцензовану торгівлю.

Немитні (технічні) бар`єри – це інструменти зовнішньоторговельної політики, за допомогою яких імпорт до країни певних виробів утруднюється,:

• надмірні стандарти щодо якості товару;

• санітарні обмеження;

• бюрократична тяганина під час митних процедур.

Для захисту національного виробника держава може не лише обмежувати імпорт, а й стимулювати експорт. Однією з форм стимулювання експорту є його субсидування, тобто різноманітні фінансові пільги, які надаються державою вітчизняним фірмам для розширення вивозу товарів за кордон.

Експортні субсидії бувають:

• прямі – виплати дотацій вітчизняним виробникам, коли вони виходять на зовнішній ринок;

• непрямі – пільгове оподаткування, кредитування.

Надзвичайною формою обмеження урядом зовнішньоторговельного обороту є запровадження економічних санкцій, наприклад торговельного ембарго, яке означає заборону урядом ввезення до певної країни або вивезення із певної країни товарів. Ембарго вводиться здебільшого з політичних мотивів – здійснити тиск на країну для досягнення певних політичних цілей, а не для стабілізації національної економіки.

Контрольні питання за темою:

1. що таке світове господарство?

2. Які ознаки притаманні сучасному світовому господарству?

3. На які групи поділяються країни світу?

4. Що таке міжнародний поділ праці?

5. Що таке міжнародна спеціалізація?

6. Що означає інтернаціоналізація господарського життя?

7. Назвіть характеристики економічної інтеграції.

8. Які існують види міжнародних інтеграційних обєднань?

9. Що таке зовнішньоторговельна політика?

10. Назвіть методи зовнішньоторговельної політики.

Питання на домашнє опрацювання:

Економічні аспекти глобальних проблем [1]с.485-501

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ: