Тема 10. Економічне зростання і його чинники (лекція 10/ заняття 22)

План лекції.

1. Сутність, фактори та типи економічного зростання.

2. Економічний розвиток та його рівень.

3. Сутність та фази економічного циклу.

4. Особливості регулювання економічного зростання на Україні.

1. Сутність, фактори та типи економічного зростання.

Економічне зростання – кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів.

Економічне зростання вимірюють двома способами:

• темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу;

• темпами зростання реального ВВП на душу населення.

Розрізняють два основних типи економічного росту: екстенсивний і інтенсивний.

При екстенсивному типі економічний ріст досягається завдяки кількісному збільшенню факторів виробництва при збереженні його колишньої технічної основи.

При інтенсивному типі економічного росту збільшення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного удосконалювання факторів виробництва: застосування більш прогресивних засобів праці і більш економічних предметів праці, підвищення кваліфікації робочої сили, а також шляхом поліпшення використання наявного виробничого потенціалу. Інтенсифікація виробництва знаходить вираження в збільшенні віддачі, росту виходу кінцевої продукції з кожної одиниці ресурсів, підвищенні якості продукції.

Економічне зростання визначають 4 групи факторів:

1. фактори пропозиції:

• кількість та якість природних ресурсів (землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат);

• кількість та якість трудових ресурсів;

• обсяг капіталу країни (устаткування, виробничих будівель, доріг)

• технологія, яка охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво.

2. фактор попиту, тобто макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси.

3. Фактор ефективності – передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва.

4. Соціокультурні, інституційні та інші фактори

2. Економічний розвиток і його рівень.

Економічний розвиток – процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого – тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень.

Основні показники, що визначають рівень економічного розвитку країни:

• ВВП на душу населення;

• Показники ефективності функціонування економіки, що обчислюються на підставі ВВП;

• Виробництво основних видів продукції на душу населення (рівень розвитку окремих галузей);

• Рівень та якість життя населення.

Рівень життя населення:

- середня тривалість життя;

• рівень освіти;

• середня тривалість робочого дня;

• денне споживання кілокалорій на душу населення;

• чисельність студентів чи лікарів на 10000 людності;

• забезпечення житлом та ін.

Рівень якості життя частіше визначається індексом людського розвитку. Цей індекс обчислюється на підставі освітнього рівня населення, середньої тривалості життя та подушного ВВП.

Для порівняння ефективності національних економік МВФ розробив показники порівняльної конкурентоспроможності. Основні з них:

• порівняльний рівень оптових цін промисловості;

• порівняльний рівень експортних цін промислових товарі;

• питомі витрати на заробітну плату (в розрахунку на одиницю продукції);

• випуск продукції на відпрацьовану людино-годину та ін.

3. Економічні коливання та їхні причини.

У ринковій економіці обсяг реального ВВП, реальні доходи та зайнятість то зростають, то спадають. Такі зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості та доходах називають економічними коливаннями.

Економічний цикл - це рух виробництва від початку попереднього до початку наступного спаду.

З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів:

• короткі (2-3 роки);

• середні (близько 10 років);

• довгі (40-60 років).

Економічний цикл включає такі фази: піднесення, спад, вершина та дно.

Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності:

• рівень завантаженості виробничих потужностей;

• сукупні обсяги виробництва;

• загальний рівень цін;

• зайнятість населення та рівень його доходів;

• прибутки та курси акцій найбільших корпорацій;

• інвестиції та контракти на нове будівництво.

Спад – це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль. Домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок, зростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва. Тому реальний ВВП починає зменшуватися. Скорочуються інвестиції в будівництво, машини та устаткування. Спадає попит на робочу силу.

Піднесення – дзеркальне відображення спаду. Відбувається зростання ВВП і прибутків, зменшується чисельність безробітних.

Вершина – найвища точка піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність.

Дно – найнижча точка спаду. Початок піднесення, що настає за спадом, називають пожвавленням, а глибокий і тривалий спад – депресією.

Кількісну залежність між зміною обсягу національного виробництва і зміною рівня безробіття виражає закон Оукена:

Зміна рівня безробіття = 0,5 (% зміни реального ВВП – 3)

Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів:

• циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу – розбіжністю в часі актів продажу товарів і оплати за них;

• суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів;

• співвідношення оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей;

• цикл – результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва;

• циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво;

• невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропонуванням.

Ці економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин (інтернальні теорії).

Екстернальні теорії – теорії, які пояснюють появу економічних циклів зовнішніми причинами: зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду, війнами і різними політичними потрясіннями, освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили).

Характерні причини середніх циклів після Другої світової війни:

• скорочення їх тривалості, що пов`язано з посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР;

• необов`язковість послідовного проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення;

• зменшення руйнівного характеру криз

3. Особливості регулювання економічного зростання на Україні.

У трансформаційних умовах розвитку державне регулювання економічного зростання в Україні здійснюється за допомогою інструментів фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямів державної економічної політики.

Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, що характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Державні закупівлі здійснюються через механізм державних замовлень, укладення контрактів, виробництво продукції (виконання робіт), надання послуг. Розрізняють стимулюючу фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва збільшенням обсягу державних закупівель, і стримуючу (рестриктивну), спрямовану на стримування виробництва зменшенням обсягу державних закупівель.

У межах бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. Бюджетна політика України постійно перебуває в центрі уваги науковців, економістів, політиків, інших фахівців, що зумовлено її вагомим місцем серед інструментів економічної політики. У бюджетній політиці найяскравіше виявляються інтереси різних верств суспільства.

Державні фінанси істотно впливають на реальну економіку та її зростання, тому динаміка основних макроекономічних показників може виступати одним із критеріїв успішності того або іншого варіанта бюджетної політики. Можна виокремити такі кількісно вимірювані критерії бюджетної політики щодо економічного зростання: рівень нагромадження бюджетних доходів загалом, зокрема податків; обсяг і напрями видатків бюджету; розмір бюджетного дефіциту та швидкість зростання державного боргу; обсяг фінансових ресурсів, що відволікаються на обслуговування державного боргу; рівень монетаризації бюджетного дефіциту; динаміка ВВП; рівень безробіття; ступінь виконання законодавчих актів і прирівняних до них нормативних документів щодо бюджету.

Одним з вагомих критеріїв бюджетної політики є законодавча база, формування якої в Україні відбувається нерівномірно, що зумовлено унікальністю трансформаційного періоду, який переживають постсоціалістичні країни.

Відповідно до чинного законодавства держава покликана фінансово підтримувати місцеве самоврядування, брати участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснювати контроль за законним, доцільним, економічним, ефективним витрачанням коштів і належним їх обміном. Вона повинна гарантувати органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Кошти державного бюджету повинні витрачатися лише на цілі та в межах, затверджених Законом України “Про державний бюджет України”. Видатки бюджетів усіх рівнів поділяють на поточні і видатки розвитку.

Поточні видатки — це видатки бюджетів з фінансування мережі підприємств, установ, організацій, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів соціального захисту населення.

Видатки розвитку — це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних

вкладень; фінансування структурної перебудови галузей економіки; субвенції та інші видатки, пов’язані з економічними зростанням в Україні.

Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників.

Грошово-кредитна політика здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію, для досягнення якої Національний банк України використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов’язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

Амортизаційна політика досить важлива для регулювання сталого економічного зростання. Ефективним напрямом такої політики є механізм прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин та устаткування окупити більшу частину їх вартості, нагромадити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для подальшого інвестування.

Контрольні питання за темою:

1. що таке економічне зростання?

2. Які типи економічного зростання існують?

3. Назвіть фактори економічного зростання.

4. Як визначається рівень економічного розвитку?

5. Охарактеризуйте фази економічного циклу.

6. В чому особливості регулювання економічного зростання на Україні?